Відповідь: Ми і наші мами про це можна говорити, коли ви живете окремо, і жодним чином не залежите один від одного .. і ще, все відносно. Що є для одного межею, то для другого - нормою.. Я ні в якому разі не шукаю тут порятунку чи безвідмовного лікарства. ---------- Додано в 14:06 ---------- Попередній допис був написаний в 14:03 ---------- трохи егоістично сказано.. як на мене
Відповідь: Ми і наші мами ні це не залежить від спільного проживання. От є межа - коли я в туалеті на унітазі, до мене заходити не можна. Чи разом ми живемо чи ні. Це я так грубо. Але ви самі своїх меж не відчуваєте, то мама тим більше їх не відчуває. з таким підходом ви навіть якщо на ліки наступите, то їх не знайдете. Бо уви і ах це і доки ви не побачте різницю між допомогою/піклуванням і вилізанням на голову, то все вам буде егоїстично. А у вас діти, є кому вчитися... блііін дітей стало жалко. *зараз ви почнете доказувати, що у вас найздоровіші стосунки у світі* SoloZiLvova, я ж казала.
Відповідь: Ми і наші мами та зміст?))) я щиро тішусь за вас, що у вашому житті є чіткі границі в стосунках, чесно
Відповідь: Ми і наші мами Насправді все не так просто - хтось бачить чиїсь межі хтось ні. І справа в тім, що є батьки, котрі з дитинства звикають до певної манери спілкування з дітьми. Таке враження, що для них їх діти не виростають. І скільки б ти і якими б ти словами, вчинками не намагався дати зрозуміти про наявність таких меж - не чують, не бачать.
Відповідь: Ми і наші мами Про що ви говорите!!! Якщо ви накреслили межі, то їх неможливо не побачити. Тай не треба про них оголошувати з трибуни Червоної Площі. Коли є розмежування, то воно відчутно обома сторонами. Звичайно, що не все ЗРАЗУ, але з людьми все зразу і не працює, то не компютер - знайшов збій, виправив помилку, і програма працює по новому.
Відповідь: Ми і наші мами Можливо й так, тому процес розмежування такий тривалий. А можливо людина бачить межу - а їй все-рівно, що та межа є і бере її й долає - адже вважає, що в її дитини для неї не має бути меж.
Відповідь: Ми і наші мами Ви теми напевне таки не читали... нема розуміння що то таке межа. Межу встановлюється не для мами, а для себе.
Відповідь: Ми і наші мами Ви неодноразово пишете в своїх дописах, що категоричні ствердження є недоречні, коли не знаєш повної картини. Так, я розумію, що кожен визначає межі для себе. А що якщо у вас є межі, а інша сторона має інше поняття про межу? Хотілося б почути вашу думку щодо дій у таких ситуаціях.
Відповідь: Ми і наші мами Моя думка тут викладена, саме в цій темі. Можна її легко знайти скориставшись пошуком.
Відповідь: Ми і наші мами Знаєте, якби був ідеальний рецепт чудових відносин, то певно тема обмежилася б кількома сторінками. Те, що тут стільки списано є власне свідченням того, що випадків є багато різних, і кожен що пише про проблему шукає розради і поради, щоб таки знайти своє вирішення проблем. І як правило на той момент багато чого вже перечитано і перепробувано але все ж сподіваєшся - може почуєш ще щось... Тим, що осуджують чи критикують хочеться сказати, що то найлегша справа. Попри те, що ми всі такі начитані, наслухані часом тяжко буває передбачити свою реакцію в певних ситуаціях і не піддатися емоціям. У всіх траплялися такі випадки, коли про щось шкодував, щось хотілося б зробити інакше, і чи вам би хотілося, аби вас осудили і покритикували? Чи це б допомогло і як ви б це сприйняли? Тим, хто вже знайшов вирішення проблем - гадаю, у вас теж були різні спроби, і помилки, і зриви, і до рішення ви прийшли не одразу, а неодноразово щось осмисливши, кількаразово повторивши чи перепитавши порадника.
Відповідь: Ми і наші мами О, до-речі, а таке читали? І узагалі: офіційно оголошою книгу "Барєри" лейтмотивом моїх дописів в цій темі
Відповідь: Ми і наші мами Сьогодні вибачилась перед мамою за свою попередню поведінку, і зізналась собій і їй - вслух - у тому, що поведінка Дмитрика підчас і після маминих візитів - це не лише проблема маминого поводження з ним, а перш за все, мої непорозуміння з моєю власною любимою дитиною. Тепер все на своїх місцях вчора хотіла піти до Сповіді - і ніяк не вийшло, аж на вечірню Службу Божу приперлась з дітьми - і то *не судьба* посповідатись було. Думаю, піду в неділю на 07.00, а всередині точить хробачок - що не все я ще зробила, щоб до тої Сповіді бути готовою. А тепер хробачка нема... так що завтра піду. І рань і холод не зупинять
Відповідь: Ми і наші мами все в житті відносно, і якщо ви живете між людьми, то однозначно хтось і вами маніпулює. Просто не всі це усвідомлюють, або просто не хочуть цього бачити))
Відповідь: Ми і наші мами Останні кілька днів знову сваримося з мамою... Якось воно по синусоїді - то все нормально, то знову сварки, і причому на грунті таких банальних і одних і тих самих речей - несумісність деяких наших поглядів відносно малої. Причому я сама так не хочу тих сварок і гидко після того почуваюся, а хоч-не-хоч зриваюся. Намагаюся розуміти, що мама нічого поганого не хоче, просто хоча порадити, висловити свою думку, "вберегти від помилок", як вона сама каже, але чомусь у неї це завжди виходить таким менторським тоном і з таким негативом, що я не можу це спокійно сприймати. Реально, ви себе колись почували нянькою своєї дитини, а не її мамою??? А от я себе так відчуваю, коли на мене по телефону гримають "де ти так довго лазиш з дитиною?", "ти ще не нагулялася?", "чому так довго дитину морозиш?" або по приході перевіряють носик і ручки зі словами "дай баба перевірить, чи ти не змерзла"... Вже еннний раз пояснюю мамі, що почуваюся якоюсь 15-річною школяркою, а не 30-річною жінкою, в якої власна дитина і власна сім'я, а результат завжди один і той самий - мама ображається "роби як хочеш, не буду нічого більше говорити, можу взагалі ні в що не втручатися і не виходити з кімнати і книжку читати весь день, якщо я вам так заважаю", а будь-які спроби пояснити ситуацію тлумачаться як те, що вона нам не потрібна і що я її мало не ненавиджу. І ще грозиться, що мовляв Марта виросте і тебе то саме чекає, що вона тебе не слухатиметься. А як можна взагалі вживати слово "слухатися" до людини, якій уже 30 років і яка має власну дитину? Ото їздили в неділю в Польщу, то в суботу наслухалася від неї всього - від вмовлянь до переконувань у тому що я дурна, від сварок до пускання сльози перед Мартою, як їй її шкода. Мовчу про те, що я їй дзвонила за день 5 раз і вислуховувала вмовляння не мучити дитину (я що, ізвєрг якийсь чи мачуха для власної дитини?). А вже як приїхали, то весь вечір виціловувала та шкодувала малу зі словами як її бідненьку ті батьки намучили за день і випитувала мене, як мала була вдягнена, коли я їй зняла комбез (ну і я як взагалі посміла його зняти, а???), в чому носила по торговому центру і т.д. і т.п. Як годую малу, то часто стане наді мною і коментує: не набирай так багато в ложку, тримай її ручку, чекай хай прожує, не давай, бо кашляє і т.д. Ну розумію я, що вона не спеціально і не зі зла, але мене аж тіпає, коли так наді мною стоять і повчають!!! Нині знову посварилися капітально, бо я була весь день в центрі і ввечері наслухалася, як я могла дитину весь день морозити тільки в колготах і одних шкарпетках і чого я взагалі так довго була і чому поперлася в такий холод і в епідемію по маршрутках (відколи в нас епідемія вже???). Результат знову як завжди - я викричалася, мама насупилася і зі мною не говорить, бо вважає, що я невдячна і безсердечна, бо вона ж по її словах "не безсловесна скотина" і має право висловити свою думку. Так не хочу отих сварок, бо мама і так не має здоров'я і гостро все сприймає. Плюс я завжди проектую це на наші майбутні стосунки з Мартою і не уявляю, як би себе почувала на місці своєї мами. Ну але як пояснити їй, що висловлення думки має відрізнятися від нав'язливого контролювання і постійного звинувачення???
Відповідь: Ми і наші мами Реально - так не раз говорила, що таке враження, що ми дитину взяли в оренду в баби-діда, і нас треба постійно контролювати, щоб повернули його в належному стані. І фраза: "Чого мучите дитину?" буквально мені ніж в серце вбивала щоразу, як і "біідний хлопчик". Було ДУЖЕ важко морально, бо я була впевнена, що перше малятко принесе в нашу родину особливу ніжність і тепло, а виходило так, що не раз я вимикала телефон і просто плакала, від тої образи і розчарування Минулося. Думаю, мама звикла бути таки бабусею, а не знову-мамою, я - мамою більше, ніж дочкою, плюс побачили, що дитині навіть при ТАКИХ батьках нічого не хибує. Не раз ще чую : "Чого дитина ще не спить?" чи "Та певно, що хоче їсти!", але вже майже не нервуюся.
Відповідь: Ми і наші мами ви живете з мамою? мама заміжня? мама працює? у мами є достатньо коліжанок, з якими вона могла би спілкуватися?. Бо якщо цього немає. то усю свою "пустоту" мама намагається заповнити вами. Живе вашою сім єю. Я знаю по своїй мамі ( хоч вона і стонадцять коліжанок має, і живемо окремо, і працює (хоч і пенсіонерка): як тільки у неї відпустка, або тривалі вихідні , а тато десь на полюванні-рибалці, коліжанки зайняті- "шеф, всьо пропало". Вона мусить той час зайняти нами. А якщо ви ще і живете разом, то тут узагалі не відвертітися.Одним словом, треба мамі мати свій простір і свої інтереси. Тоді менше часу залишається на тотальний контроль. І все зводиться до звичничних бабусьо-внучатих зустрічей ( по телефону настанови не рахую- від того вже ніде не дінешся. Але тут вже простіше- погоджуємося у трубку і робимо, як вважаємо самі за потрібне). Кардинально від того не позбавишся, але зм якшити ситуацію можна. І зменшити частоту контролю. Хоча, глибоко у душі, для своєї мами ви все-рівно залишатиметеся "нерозумною" дитиною, якій потрібно допомогти ( бо мама краще знає). це своєрідний спосіб маніпуляції, психологічної домінанти- стати у позицію ображеної, жертви , знаючи, що потім інша сторона буде мучитися комплексом вини ( яко хороша дитина) і врешті-решт зробить так, як мама сказала.Тут багато залежить від вашої психологічної стійкості, уміння поступово позбавлятися від того відчуття провини. Особисто мені оце відчуття дуже багато часу реально не дозволяло дихнути. Після кожної розмови з мамою з являлося відчуття невпевненості, вини, і врешті-решт я починала сама думати, що я реально, мабуть, погана мама ( хоч прямим текстом мені цього не говорили, але плавно до того підводили). Ну а фраза про те "що я хочу, щоб твої діти з тобою вели себе так, як ти зі мною" звучала з маминих вуст відколи мені виповнилося років 14 і перестала звучати лише коли мені десь 30 виповнилося ( хоча я завжди була "зручною" дитиною) і до того часу я вже майже 12 років жила окремо ( до речі, коли якось у розмові з мамою я їй про те сказала, вона заперечує, що ніколи того не говорила. Просто оті фрази злітають з вуст у емоційних поривах і мама про це може і не пам ятати, але діти з дитинства їх запам ятовують. Як і фрази, що " я заради тебе"...)
Відповідь: Ми і наші мами Так, тут саме та ситуація - вона живе тільки дітьми. Тата не стало 3 роки тому, вона ще досі цього не може пережити, це її зламало дуже сильно. Тому ми з чоловіком і живемо з нею, бо інакше я взагалі не уявляю, що б з нею було. Брат з сім'єю у Києві. Мама вже давненько на пенсії, родичів жодних у Львові не має, друзів теж. Виходить з дому хіба в магазин, на базар... Я зі свого боку розумію, що їй важко, вона не раз казала, що відчуває себе вкрай самотньою, але ж якось і вона б мала зрозуміти і нас.
Відповідь: Ми і наші мами то дуже важко у такій ситуації бути. Бо у мене зараз так свекруха вирішила жити лише внуками молодшого сина ( хоч свекор, ттт ще у здравії). Дійшло до того, що з того часу, як з явилася на світ внучка, свекруха жодного дня не відпочивала. Стонадцять разів їм пропонували їхати із свекром на дачу у гори до нас. Віддавали ключі від хати. Свекруха свекра відпускає, а сама- " не можу дітей залишити". Йти у гості? Через 2 години вони вже летять додому, бо "діти самі з внуками не справляться" ( і то нічого, що невістці і сину уже 37 і 39 років). Правда, у цій ситуації друга сторона ( син та невістка) вирішили скористати- і реально віддали усі бразди правління ( виховання і догляду) за дітьми бабі і діду. Бо самі свято вже увірували, що "не справляться".
Відповідь: Ми і наші мами Оце основа стосунків з мамою. Якщо вона відчує, що цього почуття нема, то і жертвою неохота бути. Потроха модель стосунків міняється.
