Відповідь: Ми і наші мами Тут є один важливий момент: чоловіка ми вибираємо, а мама нам дається без вибору. Хоча, я чомусь впевнена, що раз в мене саме така мама, а не інакша, то щось позитивне з того взяти можна. Я тут читаю-читаю про ту брехню, і неприємно трохи. В моєї мами колись (в моєму підлітковому віці) була мулька, що я їй постійно брешу. Причому за брехню приймалося все, перевірялося, виводилося на чисту воду і потім зчинялися скандали. В більшості випадків ніякої брехні не було, хоча, часто я таки недоговорювала багато, бо боялася її реакції. До прикладу, в мене в 10 класі вкрали мобільний телефон. Новий купила бабця (тут окрема тема, бо вона якраз часто була ініціатором "не казати мамі", ми жили разом), номер не відновлювався, то мені треба було придумувати щось правдоподібне, щоб мені не закатали істерику через мою розсіяність. Ну вислухала я багато. Що я комусь щось злого зробила, тому ховаюся за новим номером, що винна була комусь, ще купа всякого. Суть в тому, що приписували все найгірше, що могло спасти на думку. Потім в результаті я таки отримала втик за вкрадений телефон в додачу. От знаючи реакцію мами на такі речі, я часто свідомо уникала казати правди. Про ціни на речі було подібно. Мама береже кожну копійку і витратити її на додаткову спідницю було б майже злочином. Тому я економила з кишенькових, десь відкладала, десь баба давала більше, в результаті я казала ціну в рази меншу, щоб не отримати черговий втик. Але ми то переросли, на щастя. В першу чергу переросла мама, за що я їй дуже вдячна. Відколи в мене своя сім"я, фінансові питання не викликають в неї обурення в мій бік. Навіть була ситуація недавно. Ми купили нове авто, хоч по фінансах то було досить важко, але чоловік купу років відкладав з підробітків і врешті купив. Я не мала бажання говорити про то з мамою, бо щось чулося носом, що може повторитися ситуація, коли мене звинуватять в транжирстві і брехні. Я собі обдумувала, як то м"якше повідомити їй новину, але "шило вилізло з мішка", мама подзвонила до свекрухи і та їй сказала між іншим. Реакція мами мене приємно вразила, ніякої образи, просто привітала і сказала, що молодці, відклали, будете собі мати. Ну і якось відразу легше стало, що рідна людина тішиться за тебе. А щодо недоговірок типу "роблю нічого", коли враю їсти, чи "все по-старому", коли відбулася якась нова рядова подія... Ну я не люблю мусолити якісь такі ситуації. Я важка людина в спілкуванні, я то знаю, але мені легше сказати, що все по-старому, ніж 20 хвилин описувати, де я була і що робила. Притому мама розказує і описує, вона то любить. Я ніби теж переростаю комплекс "та ти постійно мені брешеш".
Відповідь: Ми і наші мами Знаєте, більшість мають проблеми щодо взаєморозуміння між батьками і дітьми. Одвічна проблема - є навіть усім відомі слова класика. Та власне, я також не виняток. Моя мати і я - це як південь і північ. Деколи нам дуже важко домовитись. Але як би я не злостилась і нервувалась, я розумію, що вона, як ніхто інший - "ЯК НЕ ЗАПЛАЧЕ ТО СКРИВИТЬСЯ". Чоловік то є головне, а мати (батьки) - СВЯТЕ. То не повчання, зрозумійте мене правильно, це окремо взята моя точка зору. Думаю знайдуться мої однодумці.
Відповідь: Ми і наші мами Будувати стосунки - найскладніша в світі річ. Здається, що односторонні зусилля не дадуть результату (бо інша сторона, на нашу думку, не старається внести позитивні зміни зі свого боку), часом зовсім опускаються руки і видається, що все втрачено. Трохи пооффтоплю, але в мене, до прикладу, складні стосунки із татом. Він на мою думку не демонструє притаманної чоловікові поведінки і мене це ранить обурює (а як я обурююсь, то туши свєт і ховайся ). І так все моє життя. Здається, тотально безнадійна штука - змінити чоловіка 50 з гаком років. Але я певна, що вдастся. Твердо собі постановила, що зможу змінити себе і він зміниться під впливом наших стосунків. Постійно шукаю шляхів його зрозуміти і прийняти. На днях слухала проповідь одного польського священика на Ютубі, інтерв"ю і розповіді якого взагалі дали мені відповідь на багато запитань, і він сказав, що коли його знайомого повідомили про смерть діда, то син (батько хлопчика) взяв в руки музичний інструмент і пішов у поле, малий побіг за ним і побачив, як тато сів і грав цілком невідому йому мелодію. Цей священик сказав, що в кожного в серці звучить його власна мелодія, яку ми ніколи не чуємо. Я на ті слова розплакалася - я ще так мало зробила для того, щоб почути, яка ж мелодія грає в серці мого тата, буде нестерпно жаль, якщо його колись не стане, а я її так ніколи для себе не відкрию. Коли хочеться відкинути людину, бо вона здається невиправною, нестерпною, важкою у спілкуванні, то безперестанно, не опускаючи рук слід працювати, особливо, якщо це наші найрідніші. Бо все, з чим ми підемо з цього світу - це наші стосунки. Наша любов/не любов до людей буде за нас свідчити у вічності (це, до речі, теж слова того отця).
Відповідь: Ми і наші мами Колись (не так давно) вона була Вашою сім"єю. Поводилась так само? Яка була Ваша поведінка? Чи все різко змінилось після Вашого одруження?
Відповідь: Ми і наші мами багато в чому - так. На її території у квартирі батьків я не виступала проти, і всі свої шоки тримала при собі. Нормальним шляхом для себе обрала *якнайскоріше почати забезпечувати себе самостійно*, чого і досягла у 17. Вплив на мене зменшився, але як і раніше, я була донькою в сім'ї, дитиною в сім'ї. І поводилась так, як поводиться ввічлива дитина в сім'ї. Багато чого не схвалювала і думала: такс, в своїй власній сім'ї треба оцього і оцього точно уникати. Подумала, як то можна зробити. Перед одруженням ми багато про що домовлялись з моїм чоловіком. І я всі ті свої побажання йому висловила, і ми дещо один одному пообіцяли. В результаті, я маю таку сім'ю, яку хотіла і в ній дійсно поводжусь так, як вважаю за потрібне і мені подобається те, як я живу в своїй сім'ї і як моя сім'я живе, і моїй сім'ї теж все подобається. чесно. закрутила, ну щось ліпше не виходить коли мама побачила, що все ж таки в моєму житті моя "теорія про те. що можна жити інакше" стала практикою - все загострилось.
Відповідь: Ми і наші мами Думаю, це просто ревність, може вона думає, що це "негативний вплив чоловіка"
Відповідь: Ми і наші мами моєму чоловікові мама "вдячна за те, що він мене витримує" Дякую за золотий поворот розмови. Дивіться. Мама думає про мене речі, які протилежні до дійсності. Наприклад, те, що я виходжу заміж поспішно/необдумано/рано/просто щоб втекти з дому. розумію підгрунтя, бо навіть у мої 25 дивлюсь на 18-19 річних і думаю: йомайо, як таке зелене може створити сім'ю? А тим часом, так виглядала і сама, напевне. Ну але менше з тим, то був крок дуже обдуманий і виважений. Мама постійно всі 2 місяці, що готувались до весілля, довбала мене, чи я не вагітна, чи я не передумала, що могло статись такого, щоб я вийшла заміж. Та ще і в такому віці. І я довго її переконувала, намагалась щось довести, а потім... а потім я сказала: "Мамо, оскільки твоя думка дуже важлива для мене, - мені прикро, що вона протилежна до дійсності." І на цьому ми лишились при своєму. Але з певною мірою відділення - наша сім'я відділилась від сімей батьків, і більше потреби щось доводити нема. А мама продовжила доводити свою правоту сама собі, розповідаючи рідним і знайомим про те, як я "втекла з хати" і про те, що "щоб вискочити заміж, багато розуму не треба". Ранило, з часом стало більш все рівно. Ну а зараз, напевно, тема трохи вичерпалась...
Відповідь: Ми і наші мами Юлю, ви своє знаєте...бачите, тут трактують по різному, не беріть все близько до серця
Відповідь: Ми і наші мами Це все гарно звучить, але надто якось ідеалістично, так чоловік і жінка- сімя, все добре, поки добре, але хіба люди не розводяться? навіть здавалося б ідеальні сімї не розпадаються? Тому от покладати надії тільки на чоловіка, він сімя, всіх решта усунемо, якось для мене дивно. Ні, в мене чудовий чоловік, я його дуже люблю, він найкращий, але знаєте наш викладач з права все говорив, що на жінку не варто записувати своє майно, бо ви не одна кров. Прагматично? можливо, але десь правда в тому є. Я знаю як я люблю свою дитину, я б за неї віддала все на світі, том розумію як мене люблять мої бітьки. Мої батьки - то моя сімя, я, чоловік, наша дитина, мої бітьки, його батьки. І часто тут дівчата пишуть, шо от в чоловіка і жінки є таємниці від батьків, ну в мене з мамою теж є такі собі "жіночі секрети" від всіх, і нічого поганого я тут не бачу, чи нам сісти за вечерею, і всім оголосити про якесь гінекологічне обстеження? А взаглі, як зазвичай на форумі, ці всі дискусії, то як сліпого з німим, всі з своїм досвідом, хтось позитивним, хтось негативним, тому важко, прийти до спільного знаменника практично неможливо.
Відповідь: Ми і наші мами ніхто такого не казав. Відстань утворюється сама собою, а подальше зближення може відбуватись за потребою і у потрібній мірі. ні, і в горі і в радості сім'я. Якщо брали Шлюб і якщо належно до цього ставляться.
Відповідь: Ми і наші мами Дійсно це правда, кожен має свої погляди і цінності. Але, то певно в тому смисл, що є можливість сказати (написати) так як розумієш, як сприймаєш ні над чим не задумуючись. Хоча справді, деколи бракує у тому спілкуванні і толерантності (я теж у тому числі). Ви гарно сказали моя сім"я - я, чоловік, наша дитина, мої батьки, його батьки.
Відповідь: Ми і наші мами А я вважаю, що хтось правильно раніше підмітив, що вся суперечка через різні визначення слів "сім"я" і "родина". От мені дійсно пощастило з батьками - просто не придумаю жодного "але" - та я їх називаю родиною. Бачу щодня, скучаю страшенно, поважаю безмежно....тим не менше - родина, бо сім"єю став чоловік. Бо фінансові штуки вирішуємо вдвох (часом питаємось думки батьків, але вони мають лиш дорадчу роль), принципові питання теж, "правила поведінки сім"ї" - безумовно, лиш ми двоє. Такі в мене визначення і "родина" не є чимось усуненим і гіршим, просто інше. Мені видається, що у випадку вже настільки обговореної Цьомки вона так само не мала на увазі, що усуває маму яко родину, просто цим словом чітко визначила, що таки є коло прав і обов"язків, що належать лише чоловікові, їй і діткам. А про відмову у любові тут взагалі не йшлось. Ну це так зрозуміла я. Я взагалі не можу вловити Вашої думки....Є головне, є святе, є одвічні проблеми. Ну а в чому саме думка полягає?
Відповідь: Ми і наші мами Напевне ви не зовсім мене зрозуміли. До згаданої панянки моя писанина взагалі не стосувалась. Я говорила за себе. Те як бачу це я, точно так як написали Ви - свою точку зору. Перефразую. Якісь непорозуміння з батьками (кимсь одним з них), то є одвічна проблема, яка є і була. Рідко коли все гладенько. Та для мене батьки, то є люди яким я завдячую всім. Я не порівнюю їх зі святими (лише вислів), але для мене вони значущі. І я вважаю, що повинна перед ними схилити голову (може не завжди, але таке буває).
Відповідь: Ми і наші мами Чому не вихід? Заакцептувати іншу особу такою як вона є, це дуже багато. Мені навпаки порадили не вступати в ніякі суперечки і докази своєї правоти з тими людьми які мене тероризують. Якщо я внутрішньо почуваюсь щаслива і спокійна, тобто мир і спокій в душі, щодо мого вибору, доказувати будь-кому будь-що неварто. Не знаю як в кого в родині, але мої члени сім’ї і родини живуть для того, щоб повчити когось як жити. Тільки той хтось, це я. Вчора мені моя психолог зауважила, що я росту і змінююсь просто катастрофічно швидко, і моїй родині це важко зрозуміти і прийняти, тому вони провокують мене на суперечки і того, щоб їм доводити свою правоту. Вони тішаться і живляться тим, що я їм щось пояснюю. Тільки он навіть в Біблії написано, що не варто кидати перли свиням. Не те, що я вважаю своїх рідних такими тваринами, але вони ніколи не доростуть до мого рівня, бо це їх вибір. І я їх приймаю саме такими. Я не знаю чи я завжди буду з ними поруч, але поки з ними живу, то саме акцептування це моя стратегія. Частина тої стратегії, це пропускати повз вуха їхні вказівки. В цьому я розумію те, що їхні вказівки і поради не осідають в моїй голові і підсвідомості, а залишаються в повітрі. Ніяких пояснень чи перетягування канату.
Відповідь: Ми і наші мами Як частина стратегії це доцільно. Головне, щоб ця стратегія тілки в цьому не полягала. Зокрема, у Вас, я читаю, підхід комплексний
Відповідь: Ми і наші мами А якщо не зміниться? Не приймете? Я б просто прийняла без розуміння. Ми ж Бога не розуміємо, але приймаємо і віримо в нього. То чому нам так важливо аналізувати наших рідних? Ну вони саме такі які є. Паскудно-незрозумілі, але хіба це робить їх менш значимими для нас? Для мене ні. Наймиліша в світі людина викликає в мені почуття непевності і неспокою. Проте, я ніяк не можу перестати любити цю особу. Саме тому, що люблю працюю над тим почуттям неспокою і шукаю статегію як не втратити злуки з Богом (читай внутрішнє відчуття спокою). ---------- Додано в 15:19 ---------- Попередній допис був написаний в 15:17 ---------- Каюсь у мене комплексний, який веде до повного прийняття іншої особи, так, щоб не ламати себе.
Відповідь: Ми і наші мами Виходить, що поряд з вами не можна бути самим собою, а треба бути таким як ви вважаете за правильне. Свекор має кинути курити, мама -брехати, прогинатись під вас- це ціна спілкування з вами. Де ж любов? Ви самі себе приймаєте і любити теж за певних умов? Немає ідеальних людей і не буде ніколи. Іноді те, що здається нам жахливим недоліком, просто допомагає людині вижити. І, якщо нас щось дратує в людині- то це передусім , наша проблема.
Відповідь: Ми і наші мами gjmiouiygtfdwrfcdcdcswxdsswswdsesdse23wre bcxzm vgtfccfccccccccccccccccxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxxvcn
Відповідь: Ми і наші мами а він не для моїх дітей це зробив, а для дітей доньки. Ну і я теж вдячна, звісно. у мене вдома не можна: курити, брехати, матюкатись, бити моїх дітей. До речі, дуже співмірні речі. Поза моїм домом всі можуть робити все, що вважають за потрібне. любити можна на будь-якій відстані, і любов любов'ю залишається. Тут знову зараз почнеться - чи входить мама в сім'ю одружених дітей чи ні, краще почитати вгорі, щоб не по колу. коли я йду в гості, я приймаю умови, які діють у сім'ї, яка приймає мене в гості.
