Відповідь: Ми і наші мами. А моя мама до мене не пхається, вона тільки брата мого пильнує, і то вже аж смішно. Сиділи ми разом в хаті, зібралися їхати з малим, так мама жене несе брату на дорогу канапки, бо "він бідний не обідав, і ше зімліє", а я і Марко??? Ми теж не обідали, але мама якось того не помітила Я як почула - "завтра ми йдем кров здавати на аналіз" то просто не втрималася. Ну мені б чесно стидно було б якби мене мама вела в 29 років кров здавати. Я вже сказала все що думаю, так мама спочатку виправдовувалася - він ж незнає куди йти!!! Ну і що, я теж незнала, язик маю. А потім розплакалася, мов я не розумію, і все таке. Та все я розумію, краще вже б внуків няньчити. Мама вже знає що мені нічого сказати не можна бо я скажу все що думаю і всеодно зроблю як знаю. Тільки всім розсказує що зі мною нема чого говорити бо в мене " тяжкий характер як в мого татуся"
Відповідь: Ми і наші мами. Ануто, а чого не хочете йти жити окремо( ну я зрозуміла що вам є де жити)....? Це напевне єдине правильне рішення-жити окремо своєю сім"єю, а з момою спілкуватись по телефону і вихідних.Тоді і сварок не буде, мама прийде до внуків-поняньчить -побавить і щаслива піде додому. В мене мама- чудо, а от в тата дуже важкий характер....Ми і зараз( точніше тато з чоловіком) в досить таких натянутих відносинах-ну ніби на вигляд все добре, але насправді татко теж постійно намагається мені щось таке наговорити на мужа...ніби жартома, але я знаю його підколки. Після народження сашки ми дуже серйозно посварились( ми з чоловіком прийняли одне рішення , а тато дуже хотів щоб то було по інакшому) , реально півроку не спілкувались.....то все було дуже важко, але після того він хоч троха зрозумів, що все , я більше не його донечка, а маю власну сіМ"ю і завжди буду йти за чоловіком.
Відповідь: Ми і наші мами. ми жили, практично весь час. Спочатку по квартирах, потім на своїй кредитній. І стосунки були більш-менш. Потім видно я піддалась ілюзії, що в нас з мамою нарешті стосунки стали хороші (вони з дитинства нажаль хорошими не були, не було спільної мови і порозуміння. Вона більше турбувалась за побут, а я потребувала душевності - дівча ж всетаки). Мені видалось, що тепер і я мама і ми повинні краще розуміти одна одну. Але видно того так і не було. Не зважаючи на вже окрему сім"ю, на моє материство мама все ж таки вважає що ми "діти нерозумні" і все нас треба повчати і як тільки ми вирішуємо зробити по своєму це одразу ж гвалт, неповага, на зло! причому "коріння йде" від чоловіка, а я лише прогинаюсь під те, що об мене "ноги витирають". Я старалась періодично приїзжати на пару днів, бо мені всетаки дуже хотілось налагодити стосунки, але видно не складеться так... Раніш від скандалу під час нашого гостювання я просто збирала манатки і ми більше не заваджали "жити спокійно", хоча "робили сцену з демонтративним виходом" А сьогодні ось це виганяння мене відверто взлило "А чому це я саме повинна йти? та ще й в такій манері?" може мене до завтра і попустить, час покаже. такого в нас ще не було. навіть за час спільного проживання моя мама з малим гуляти не ходила, хіба що зі мною. Бо в мене "неконтрольована дитина і їй нервів не хватає з ним гуляти". Хоча батько мій гуляє іноді, а мама в той час панічно визирає з вікна, п"є серцеві краплі і сварить на мене "Як ти можеш тому старому ... дитину довіряти?!" але це вже інша історія. стільки років пройшло, а людина так і не змінилась, і зрозуміння так і не прийшло. Я теж думаю винна, але в певний момент в мені емоції стали плюскатись як в переповненій чаші і далі мовчати я вже не змогла. Отак ворогуємо з найріднішою людиною - аж страшно таке писати щодо внуків: було дві ситуації (перша вагітність і теперішня). В першу вагітність ми з чоловіком після УЗД мов на крилах примчались до моєї мами на роботу (найрідніша людина як не як - з ким же ділитись новинами, та ще й такими!). І так радісно розповідаємо враження, а потім чоловік каже "Нам сказали, що буде хлопчик!" Така ображена міна "Хлопчик?... а я хотіла дівчинку..." пауза. Наші лиця треба було бачити, тим більше мого чоловіка... Теперішня вагітність, повідомляємо моїм батькам про поповнення. Стараємось якось делікатніше і гарно це піднести "А мені що до того? Ваші діти - ви і розбирайтесь" німа сцена... Не знаю, після такого напевно би і я мала б думати чи варто ходити сюди в гості, а ще й мій чоловік ходить і постійно вітається - вона у відповідь ігнорить. Хоча і перестав називати тещу Мамою.... А я все не втрачаю надії, що воно налагодиться... Але може це дійсно ілюзія і давно варто це зрозуміти... Але ж важко і не хочеться... Якби ж чужа людина - вже б давно забула як звали, а тут... Ось так душа крається: і любиш, і болить... настрочила, дещо виговорилась... ніколи не думала, що викладу ці емоції перед людьми, та й ще на форумі... видно вже надто сильно болить і "вихлюпується через край" Ось зараз мама вирішила, що ми повинні квартиру поміняти на більшу. І всі аргументи про те, що квартира в заставі банку і по договору навіть при найбільшому бажанні ми ще найближчі 2 роки не можемо погасити її досрочно (навіть якщо фінанси дозволять) не працюють... "А що ж ви таку підставу брали?" а що банк давав - те і брали, бо ніц би не було. і будь мудрим.
Відповідь: Ми і наші мами. Аня, мені таке знайоме оте відчуття коли хочеш нарешті достукатися до мами, попри образи в душі таки наладити якось стосунки,пояснити як то важко в такій ситуації, а мама не хоче розуміти, усе закінчується сваркою і висновком мами "я її все життя годувала, а вона невдячна..." В мене ситуація трохи інша, мені мама постійно натякає, що я не варта свого чоловіка. Звичайно, він повна протилежність мого тата і їй дивно, що чоловік ставиться з повагою до жінки, що він купує продукти, а не я в маршрутках торби вожу, що чоловік може завезти машиною жінку до коліжанки в гості, а потім машиною забрати, що вихідні проводить з сім`єю, що з дитиною бавиться.... і т.д. В неї цього не було, і вона вважає що і я не варта. Чужі діти для неї бездоганні, а свої - гірше не буває, жодного слова похвали від неї не почуєш, тільки критика, критика і більш нічого. Анута, я би на вашому місці не псувала собі нерви, а йшла з сім`єю окремо, то не можна так постійно жити. Я не вірю, що твоя мама може в якийсь момент просто змінити свою думку і визнати свої помилки і все раптово налагодиться, то хіба буде нагнітання конфлікту. Якщо коли і збагне, то на самоті і на відстані...
Відповідь: Ми і наші мами. Дуже шкода розчаровувати, але краще бути готовою до гіршого... Хоча надія завжди є - мама моєї куми настільки не переносила свого зятя, що навіть на весілля не захотіла йти, відмітилась на шлюбі і демонстративно з кислою міною забралася. Старшого внука сприйняла зовсім без ентузіазму, але з часом попустило. Зараз сам зять каже, що у нього золота теща: і з дітьми допоможе, і грошей підкине. Так що може ще не все втрачено. З моєю малою ніхто з бабусь-дідусів не рвався допомагати, хіба що прабабуся, царство їй небесне. А мала у нас мала страшенні проблеми зі спанням через хворобу, так що ми майже до трьох її років спали не більше 4-5 годин. Ходили з чоловіком ледве живі, так хоч би хтось, хоч би на вихідні, на один день взяв малу, або прийшов до нас ночувати, щоб ми відіспались - ага, зараз! Самі-то що мої батьки, що чоловікові, використовували наших бабусь по повній програмі, мене взагалі мало не від немовляти бабця вибавила, та й у чоловіка фактично те саме... А потім я пішла на роботу, а оскільки мама безробітна, то приходить сидіти з малою. Але у мене дитина спокійна, більшу частину для сидить собі тихо в іграшках. Недавно мене моя мама буквально вбила... При народженні мою малу ледве врятували, мені ще перед тим небіжчики з ямами снились. Я їй якось проговорилася, а вона мені і каже, що нічого страшного, якби я дитину втратила, головне, що сама жива залишилась... Я могла би зрозуміти її почуття у ТОЙ момент, але ляпнути мені таке, тим більше зараз, коли моїй малій вже п"ять років?!! Це про мою дитину, над якою стільки ночей тряслися, коли хворіла, яка надибає якусь цукерку і відразу тягне ділитися, яка так довірливо дивиться своїми оченятами, ходить роздає цьомки, яка кожного дня сто разів фантазує, що вона мамі купить, коли виросте і задаровує квіточками, які тільки потраплять під руку?!!
Відповідь: Ми і наші мами. хотіла написати, але враз стало так бридко від тої гидоти, тому витерла все, що вже накалякала. Дякую дівчата за підтримку і взаєморозуміння!
Відповідь: Ми і наші мами. В нас була така сама ситуація, свекор з свекрухою і мій батько вчинили так само.Але на свекра з свекрухою я не образилася, а через папу було боляче.Все таки в якому віці ми не були б ми всеодно хочемо ласки і уваги від батьків і щоб вони раділи нашим успіхам.
Відповідь: Ми і наші мами. Мої батьки якось не висловлюють думок хто краще. Головне, що внук (чи внучка) буде. А з другої сторони було, що краще бантики, платтячка... Не те, щоб щоб зі злості чи повчання, а якось так замріяно чи що. В мене в таких випадках постійно крутиться думка, що батьки в більшості випадків ще не такі старі, і якщо хочуть когось конкретно - то вперед до справи
Відповідь: Ми і наші мами. В мене з моєю мамою були не те щоб дружні і теплі стосунки, але хоча би мирно жили і майже не сварились, але все різко змінилось коли ми з коханим сказали що будем одружуватись.... Це почались періодичні сварки і виганяння з хати. А після весілля то взагалі перейшло всю межу.... в один прекрасний день ми з нею дууууже посварились і на наступний день я вже зі всіма речима переїхала до чоловіка. І тепер вона живе сама в квартирі, а ми тіснимось в чоловіка. Чоловік її не називає ні мамою ні тещею.
Відповідь: Ми і наші мами. Золоті слова. Інколи хочеться наробити купу своїх «помилок» і прийти до мами і просто поплакатись, а не вислуховувати лекції на тему яка я дурнувата і яке у мене все погане. Так би хотілось просто поплакатись на плечі, а вона у відповідь притулила і сказала, це все дурниці! все налагодиться! Ми вже дорослі і ми самі бачимо які в нас чоловіки і знаємо чи вони нас шанують чи ні. Навіть як ми не поступаємо так як хочуть наші мами це не робить нас поганими дітьми, а тут виглядає що якщо ти не поступаєш так як мама собі для тебе запланувала - ти вже отбрисок нації і від тебе треба відмовитись. Йой, як прикро.
Відповідь: Ми і наші мами. як влучно сказано. Цікаво, що у нас таке формулювання всіх стосується, бо моя мама найкраще за всіх знає як все має бути. і не дай Бог тобі вирішити по своєму і ще й зробити по своєму. Однозначно "На зло!" а так хочеться не розборок і повчань, а простої невимушеної душевності
Відповідь: Ми і наші мами. Читаю дописи і так прикро, що в багатьох людей конфлікти з рідними матерями. Моя мама завжди була і є для мене не тільки мамою, але й подружкою. Я завжди можу поділитись з нею всім наболілим, ми любимо разом походити по магазинах чи сходити на каву. Звичайно, бувають і конфлікти, але ми завжди намагаємось їх залагодити. І чоловік каже, що моя мама- найкраща теща в світі, хоча і вони полюбляють інколи посваритись, але ненадовго.
Відповідь: Ми і наші мами. Тяжело, наверное, сталкиватся с непониманием со стороны матери, но какими мелкими становятся все эти проблемы, когда умирает САМЫЙ родной и близкий человек!!! Цените и любите их, пока они есть!!!
Відповідь: Ми і наші мами. Напртязі вже трьох днів я все більше переконуюся наскільки я не потрібна своїй матері і як їй всеодно до мене.Невже бажання помсти настільки осліплює, що перестаєш думати про біль, яку ти спричиняєш іншим людям? Батькові потрібно віддати чатину приміщення напарнику, а мати не дає згоду, свідомо тягне нас в прірву, тому що результатом її дій в кращому випадку буде відібране приміщення, тому що грошей платити за нього в неї не має. Можливо скоро з нами почне жити батько, а мама лишиться одна в двохкімнатній квартирі, без чоловіка і з зіпсованими відносинами з дітьми. За останні дні в мене склалося враження, що вона робить все можливо щоб її внук народився раніше чим потрібно.В середу я цілий день бігала за нею по місту, щоб поговорити, мене так почав боліти живіт і знову понабрякали ноги, а мама небрала слухавку до 10 год. вечора.Ми з сестрою вже думали дзвонити по лікарнях.Сьогодні мама сказала, щоб я до неї більше ніколи не дзвонила, пишу і знову плачу, ну як так можна?
Відповідь: Ми і наші мами. У цій темі багато не писатиму...душевно важко... Два тижні тому зустрілася і спілкувалася з Мамою! Тепла прихильна зустріч. Після 13 років прикрого розлучення і відчудження...(котре сталося не з моєї вини , принаймні, вірю у це). Ми обидві роками несли важкий тягар розлуки і туги, пережито страждань...але зєднання з певних причин було неможливим...Богу дякувати, сталося ЧУДО-маючи вже четверо своїх діток, я знову навернулася в дитину, у мене знову є Мама! А у моїх дітей бабуся, котру вони поки що знають лиш із розповідей, фотографій, можливих скупих спогадів найстаршого сина... Ми нарешті душевно-духовно поєдналися в чистому без домішок, безумовному почутті любові!... Це велике благо- живі батьки! (які б вони не були). Зараз прагну єдиного- щоб Мамця щохвилини була поруч нас, нічого не робила, а тільки була б поруч...і більше нічого... Дівчатка! Благально звертаюсь до вас: зі всіх зусиль бережіть святу мить єдності із своїми рідненькими матусями- це є із сфери неповторимого, неповоротного!!!
Відповідь: Ми і наші мами. Як це буває важко, для мене зараз найстрашніше зіпсувати відносини з мамою, я зараз себе почуваю несправидливо покараною маленькою дівчинкою, в якої в голові одне питання: За що?
Відповідь: Ми і наші мами. Ірушка, а може зараз стосунки з мамою поставити на другий план? Ви ж самі пишете, що погано себе почуваєте, а зараз головне - здоровя ВАШОЇ дитинки!!! Тому будьте для неї ХОРОШОЮ МАМОЮ.
Відповідь: Ми і наші мами. Обожнюю свою маму!!! Це найрідніша людина, найвірніший друг і найдобріше творіння Бога!!! МАМА в мене найкраща і я бажаю аби всі мами були такими добрими, розуміючими, толерантними,... як моя мама!!!!!!!
Відповідь: Ми і наші мами. Я намагаюсь, але ця ситуація вибиває в мене з голови всі думки про себе і про майбутнє народження дитина, я вчора навіть не сходила до родички за речами для дитини, які вона купила на моє прохання. Постійна тривога за батька, щоб нічого з ним не зробили через те що він не віддає приміщення і зате, що так зіпсувалися відносини з мамою відбирає в мене всі сили. Тішу себе лише тим, що всі живі і здорові, а це головне все інше можна налагодити було б бажання.
Відповідь: Ми і наші мами. Це саме питання вирувало у мене в зболеній душі довгими роками, і відповіді досі не маю, та вже і не шукаю...минуле не турбую, а тільки із великим сподіванням споглядаю у наше спільне з Мамою майбутнє! Очевидно, так все мало статися...і кожна з нас мусила перейти через той незтямний кавалик життєвого шляху, винести усю гіркість уроку, аби наші дороги колись знову щасливо перехрестились...На все воля Божа...
