Відповідь: Мати-одиначка ага))))))))))всі 3 роки в злості говорить..то людина звикла так,що Таня все стерпить бо любить
Відповідь: Мати-одиначка Танюсь, мене мій коханий як тільки не обзивав і куди не слав... хоч і то стосунки, але вартувало мені піти як змінився шалено... знову маю того в кого закохувалась... і просто красота в відносинах! покажітть свому що можете піти! нехай реально оцінить ситуацію, бо від того що ховаєте реальні емоції і почуття ситуацію не поміняєте! просто в один день підете, а він і не зрозуміє чому - для нього його поведінка вже нормою стала... поговоріть відверто. і поставте перед фактом : твоє дитя, терпи ти мене в своїй хаті,як тільки зможу то піду геть, але нехай він терпить, а не ви з малюком! якщо ще має відчуття в серці, то схаменеться і врятує ту ситуацію! і я вже писала вам... шукайте вже собі квартиру. думаю, що є чимало самотніх мам, що непроти вас прихистити в обмін на те, що поки роботу не знайдете і не влаштуєтесь, то сидітимете з 2 малюками, трохи нянею наче побудете) а робота і в дома знайдеться. якщо не сила терпіти, то любіть і поважайте себе - збирайте речі і влаштовуйте своє життя для себе і свого синочка! форумляночки вам точно допоможуть! і з роботою думаю також!
Відповідь: Мати-одиначка Хотіла б щось порадити, проте це дуже важко робити, якщо сам ніколи не попадав в аналогічну ситуацію. Але якби попала, то вчинила б так само як і ти - терпіла до вирішення ситуації, поки не вималювалась якась конкретна дорога на яку можна сміло ступити і піти нею по цьому житті. Хоч синочка з піврічного віку я виховую сама, проте мені дуже допомагають батьки в яких живу, як фінансово так і морально. Чоловік за рік часу був в нас декілька разів, і то щоб поскандалити. Дуже погоджуюсь із словами Vitaminku в одному із попередніх дописів: В мому випадку я просто не хотіла, щоб так званий "біологічний батько"(інакше в мому випадку назвати його важко), сина виховав таким деспотом і егоїстом, як він сам. Я терпіла, і терпіла до того часу, поки це не почало торкатись дитини. Наприклад, годувати молоком я її не мала права, бо в мене мінусовий резус фактор, хоч дитинка почувала себе добре(може ще хтось таке чув, але я від нього про це почула вперше...), від чого в мене в результаті таки молоко пропало(через постійні сварки), допомагати мені(ми жили окремо, не враховуючи його брата, який жив з нами) ніхто не мав права, малась на увазі моя мама, яка приїжджала, щоб погуляти з онуком або домогти по господарці, поки я займалась дитиною, їй він приїжджати категорично заборонив, хоч вони і не зустрічались, так як він йшов з дому близько восьмої ранку і не швидше де"ятої-десятої, а то й пізніше додму не повертався і ще дужжееее багато всього різного. Але це вже не в цю тему. Так, можливо, я почуваюсь в деякій мірі винуватою перед сином, але не тому, що одного дня забрала свої речі і пішла від чоловіка, а тому що не могла вчасно роздивитись, яким він буде батьком нашій дитині.
Відповідь: Мати-одиначка я не маю дітей, не замужем, тому не маю права давати Вам всім поради. Так от мій тато випивав, бив маму, в результаті він так її побив, що в неї був струс мозку, очі всі були в крові, де в нормальних людей білок, я була настільки перестрашена в дитинстві, я котів боялася, до курки боялася підійти, а чоловіків як всіх боялася, і всілякі сварки, які були до того також впливають на психіку дитини, тому вважаю краще виховувати дитину самій, чи жити з таким. Правда то всьо в минулому, ми зара з ним нормально спілкуємся, але всерівно, я собі приставляю якою би я була, якби моя мама лишилась з ним. Тому люблю і цьомаю її, і їй було дуже тяжко, але нічого. Все стається на краще.
Відповідь: Мати-одиначка за ці пару днів,навіть я сама провокувала його на сварку..чи почнеться знову ти сяка-така і так далі..то ніслова такого не почула..ходить кругом мене ну чо ти така зла ходиш..чого так погано з мною говориш....Не віриться мені,що людина так швидко міняється. І постійно ходить питає..ну що ти коли на розвод подаєш??як чує про розвод то мало не плаче... Невже чоловіка так лякає це слово???починае ти хоч заради малого..ти подумай...плани такі будує..ех..чого ж ти раніше 3 роки підряд таким не був,чоловічку...моє серце би не закамяніло тоді напевно
Відповідь: Мати-одиначка Я цілком погоджуюся з Chereshka, на психіку дитини впливає кожна дрібничка, не говорячи вже про грандіозні скандали. Я розійшлася з чоловіком 10 років тому, і пригадую перші дні після розлучення я просто не вірила, що можна жити спокійно, без сліз, без сварок.
Відповідь: Мати-одиначка так може ще не все втрачено, може потрібно вам обом змінитися і переступити через це разом
Відповідь: Мати-одиначка Таня, тримайся, ти не одна. Читала всі дописи, багато різного радили, пропонували але вирішувати тільки тобі, тут краще 100 разів подумати все добре обміркувати аніж 1 раз "відрубати". Думаю, якщо для тебе це давно був би кінець у стосунках, то цієї теми не існувалоб а означає, що є ще шанс на щасливу і повноцінну сім"ю (я тобі від душі того бажаю). А в тяжкі для тебе хвилини шкодую що я не поруч, а так би підставила тобі своє жіноче плече... Можливо він задумався над тим, що може Вас з синочком втратити, зробив для себе переоцінку життєвих цінностей, повір йому і може все ще налагодиться. Треба багато розмовлятити одни з одним (щоб пізніше із чогось недосказаного не виявився здоровенний клубок проблем). Тобі бажаю знайти правильне і розумне рішення, бути по-жіночому щасливою, нехай Ваша сім"я буде міцною і щасливою.
Відповідь: Мати-одиначка Це у них у багатьох хвороба така. Розповідала мені мама, що мій дідусь постійно був чим-небудь незадоволений, придирався до бабусі, все йому було не так. Бабуся мовчки терпіла, все тягнула на своїх плечах сама, бо чоловік був хворобливим, терпіла вдома сварливого дідуся, терпіла на роботі нервового начальника, а одного дня злягла з інсультом, і на довгих тридцять років перетворилася на напіврослину... Після її хвороби діда як підмінили: притих, став терплячим, лагідним, доглядав за нею, шкода тільки, що у 52 роки помер, і далі мамі довелося самій давати раду з паралізованим інвалідом, так ціла її молодість і минула. Так що виправитися чоловік при бажанні може, головне, щоб вчасно схаменувся, а не так, як я вище написала.
Відповідь: Мати-одиначка ckorpionsha Не бийте лежачого. Будьте милосердною! Скажіть йому правду: що ви ображені і сильно, що не знаєте як жити з цією образою, але не треба злості та сварок. Йому теж може бути важко. Головне, що я прочитала з ваших дописів , що він старається. Він хоче бути з вами! Ті три роки не повернеш, але може сьогоні важливіше за вчора? До вагітності на мене чоловік ні разу голосу не підвищив, а тільки завагітніла - то почалося... Хоча з іншого боку, питання фінансові він вирішував повністю, коли почалася криза, то він залишився без роботи. але до останього оплачував мені басейн, повноцінне харчування, пологи вдома, приватних лікарів для Дзвінки. і при цьому я мало не щомісяця збиралася його кидати, бо ображалася на тон, на відсутність допомоги по дому, на бажання поспілкуватися з друзями та чи мало на що може смертельно образитися жінка Іноді ми згадуємо ті часи, і він розповідає, що відчував. Дівчата, як мало ми знаємо своїх чоловіків! Як не часто цікавимося, а може ми теж їх чимось ображаємо, може якісь потреби не виконуємо. на їхні труднощі заплющуємо очі. Іноді я запитую у свого про його претензії до мене. Головне,вислухати їх без емоцій і образ. потім якісь речі можна пояснити, за якісь вибачитися. пПривчила і його запитувати у мене. Це трапилося не за один день і був не одни десяток скандалів. У мене є дядько, який коли п"є, то сильно б"є свою жінку, зраджує їй. Цього літа ми якось розговорилися, і вона сказала про нього: я так за ним скучаю тверезим. і скільки любові та туги було в її голосі, що мені просто соромно стало за себе та за свій егоїзм.
Відповідь: Мати-одиначка якщо чоловік так змінює позицію-значить ви йому не байдужі і сім"я і син, тоді варто все клеїти до купи, часом, треба подивитись на світ інакше, з іншої, більш радикальної точки зору, прикинути, що найгірше може статись, якщо ви підете від чоловіка і тоді вирішити, чи готові ви до такого, чи ще потерпите. Подати на розлучення, чи просто покинути-завжди вспієте, але, часом, назад дороги вже може не бути. Я б теж почекала, принаймі, поки син підросте, щоб могти самій його забезпечити, а вже потім вирішувала. Та й, якщо є хоч маленька можливість вберегти сім"ю-то хапайтесь за неї... Життя непередбачуване:хвороби, біди, невдачі.... а самотужки те все знести буває неможливо. Щиро бажаю вам зробити правильний вибір.
Відповідь: Мати-одиначка Мені здається, що це дуже слизький момент. Важливо, щоб питання про розлучення не стало "страшилкою", способом маніпуляції. Варто щиро поговорити про взаємні претензії і образи, пояснити, чому у вас виникли думки про розлучення. Спробувати разом скласти план дій, що потрібно змінити в поведінці з обох сторін. Сім"я і любов - це щоденна праця. Щиро вам бажаю злагоди і щастя у родині.
Відповідь: Мати-одиначка Почекайте ще, якщо можете. Можливо чоловік усвідомив свої помилки і хоче їх виправити або це банальна маніпуляція.
Відповідь: Мати-одиначка Саме так. І тому треба цінувати підтримку якщо вона є і навпаки.. не забувати що життя- таки непередюачуване, і хвороби, біди і невдачі можуть звалитися через -надцять років саме на чоловіка.. тут не вгадаєш. І тоді саме жінці треба буде (знову і знову) бути сильною за двох. Тому я б не хотіла опинитися в шкірі жінки, яка після кризи вирішила жити з чоловіком лише "заради фізично-матеріальної підтримки на старість літ чи в разі біди/хвороби", дуже розраховуючи на це - а в результаті б сталося не так як гадалося. Все-таки має бути для подальшого життя окрім "розрахунку" (що в житті "краще удвох аніж самій") ще щось.. любов, вдячність, бажано -повага, розуміння..більше моральна підтримка один одного аніж матеріальна чи фізична. Бо якщо цього не буде - потім може залишитися саме роздратування через несправджену надію на ту "підтримку" (якщо моральної не буде як не було, а матеріально-фізична раптом неочікувано підведе). Тому 100% згодна з Provizor: треба найперше спробувати розібратися у першопричинах, домовитися.. і не дуже-то розраховувати на ті житейські "вигоди", яких завтра може не стати саме з тієї причини, що життя - непередбачуване.
Відповідь: Мати-одиначка дай Боже, щоб ваш чоовік виправився, Таню, і ви зберегли сім"ю. Надійтесь на краще. Я погоджуюсь з вище сказаним, що потрібно порозмовляти, якщо це є реально. Просто в моєму випадку нормальної розмови та і взагалі розмови не виходить.
Відповідь: Мати-одиначка Вирішила і свою думку викласти. Думаю, чоловік таки хвилюється і не хоче втрачати сім"ю, але то не означає, що потрібно терпіти його крики та те, що виганяє з дому. Наразі, краще дійсно знайти роботу, дитину в дитсадок, а він нехай трохи побуде "в тонусі", для чоловіків то є корисно. Тільки не варто маніпулювати розмовами про розлучення, бо звикне і перестане реагувати. А щодо другої дитини - тільки не зараз! Бо тоді точно будете прив"язані до нього на довгі роки, і доведеться терпіти все. А, може, якраз цього він і прагне? В усякому разі, мудрості Вам, Таню, у першу чергу. Ми з Вами.
Відповідь: Мати-одиначка Бувають чоловіки, з якими домовитися і "достукатися" НЕМОЖЛИВО!!! Вони не хочуть чути того, що їм говорять! В потоці слів вони почують лише ті, які вони хочуть почути і все! В такий критичний момент для сім*ї найважче - це переступити через себе і забути всі ті образи, що так зранили душу. Але спробуйте! Всі наші переживання йдуть від самоналаштування:як ви себе "накрутили", так воно і йде. Переконалась в цьому на своєму досвіді. Теж говорили один одному, що це вже все... А потім, одного вечора я зважила все, обдумала, посадила його напроти і кажу:"ось скажи, чого ми весь час сваримось? Чого ми звинувачуєм один одного в усіх гріхах? Не бідуємо, діти, слава Богу,здорові, чого нам ще треба? Тільки жити і радіти" от так поплакали двоє - і після того тьху, тьху! Звичайно, все відразу зразковим не стало, але ми залишились разом і для дітей нічого не змінилось -мама з татом разом, а значить все добре.
Відповідь: Мати-одиначка Таня, а чи розмовляли ви з чоловіком про те що сталося? Ну чому він вас так образив? Можливо є щось таке що йому не подобається, скажімо, вашій поведінці (один мій знайомий терпіти не міг цяток на кранах в ванній, але ж то дрібниця, і жінка може її легко виправити). Можливо його щось дратує таке, що ви в стані змінити і змінити безболісно для себе. Які саме претензії він вам висував? Чому сказав, щоб ви забиралися? Незварено? невипрано? чи ще щось?
Відповідь: Мати-одиначка я хочу до цього ще додати, що в законодавстві є визначений термін "самотня мати". До них відносять і розлучених жінок. Але для таких матерів передбачені пільги по трудовому законодавству-це право на додаткову щорічну оплачувану відпустку,право на податкову соціальну пільгу,охорона від звільнення без законних підстав. Тобто, ви після розлучення можете відноситись до категорії самотніх, але не одиноких матерів. ---------- Додано в 10:38 ---------- Попередній допис був написаний в 10:31 ---------- тут є ще такий ньюанс: сплата батьком аліментів дає йому право вимагати потім від повнолітніх дітей утримання у випадку його непрацездатності.
Відповідь: Мати-одиначка Таня, не знаю чи допоможе це Вам, але коротко розповім свою історію. Проблеми в нас з чоловіком почалися коли донечці було приблизно 2 роки. Було всяке і крики і скандали і навіть одного разу підняв руку. Він навіть не вибачався, я сама собі придумувала пояснення його поведінці (проблеми на роботі, невистачає грошей і.т.п. ) і все пробачала. А через деякий час все знову повторювалося. Скоро я знайшла роботу, думала що в сімї все налагодиться. Але ж ні мені здається все ставало з кожним днем все гірше . А ще я взнала про коханку. Коли дитині виповнилося 5 років ми розійшлися. Він зібрав речі і пішов. А я сіла під дверима і годину вила. Для мене життя закінчилося зрозуміла що жити без нього не зможу, він був для мене всім повітрям ,землею і т п. В кімнаті серед речей знайшла його футболку і три місяця я з нею спала і плакала. Дитина питалася де тато я відповідала що на роботі поїхав далеко працювати. Він приходив до дитини, причому ми майже не розмовляли , а якщо і розмовляди то через зуби. Через рік після того як ми розійшлися він прийшов одного разу ввечері і почав розмову про те що хоче повернутися в сімю сказав що зрозумів свої помилки і йому погано без нас. Але тоді я прийняти його не змогла. Ще дуже свіжі були рани я тільки почала спокійно жити. Ми знову почали разом жити через 3 роки після розлучення. Ми одружилися і взяли шлюб. Ті роки багато нас навчили. Чоловік дуже змінився, він цінує мене і мені прємно ввечері засинати в його обіймах і чути шепіт на вушко дякую тобі за те що ти в мене є.
