дівчат, та не так багато з тих, хто має усіх родичів, з ними реально може залишити дитину. То тільки зі сторони так здається.І не завжди сама дитина з ними має бажання залишатися. Але- діти ростуть.І час минає швидко. А поки діти маленькі, просто шукти альтернативу. Коли зовсім-зовсім маленькі- так, поки сплять знаходити можливість до спілкування тільки вдвох. Коли підростають і є можливість бодай а 1-2 годинки вже самих у хаті залишити- вийти хоч в найближче кафе чи на спільну прогулянку, але без дітей. Коли з являється найменша можливість поїхати вдвох на вихідні десь, то використати це і не мучитися тим, що "ми без дітей-нікуди і ніколи не залишаємо". Тобто- все по обстановці.Але вихід завжди є ( п.с. бувають і протилежні ситуації: дитину є з ким залишити, але батьки собі не дозволяють бути разом. У чоловікового брата постійно 24 год на добу під боком є бабуся,яка в любий час хоче і може бути з внуками. І внуки залишаються .Але за 7 років батьки жодного разу не дозволяли собі вдвох кудись бодай вилізти. А потім - "ми нікуди не ходимо, діти малі") правда так довго ? ДО років 14 чекати?Дитинка в 7-8 років спокійно може годинку-дві сама в хаті побути. А з 9- елементарно мене з чоловіком відпускає на кілька годин в театр чи на посиділки. А коли довго десь не йдемо- ходить і нагадує, що "щось ви давно нікуди не ходили". ( п.с. у бабусі вже би навіть при нашому і її бажанні не залишився би . Останні років 2 залишався в неї разів 2 і то тривалістю на одну ніч і з довгими переговорами
Та навіть молоток подати - вже діло. Я свого шокувала доставкою комплекту професійних інструментів (50% так і не пригодилися, але ж вещь!) і покупкою японської котушки для спінінга. Це було щире захоплення не інструментами і котушкою, а мною - маленькою кульбабкою, яка подалася шукати в магазин риболовних снастей і каталоги інструментів "те, що треба" і знайшла.. те, що знайшла, але сам факт! До слова, я ненавиджу рибалку і ремонт, навіть не знаю, що з них більше. Так само як він заледве мириться з рукоділлям. Але тішуся, що відірвала нас від ТБ і компа і розв"язую кросворди та нарізаю малому фрукти, поки в нього не клює. А він дивиться Хауса, поки я сліпаю
ну я так умовно написала 8-9 років, бо поки не уявляю як то дитина залишається вдома сама.. тепер знатиму)) 5-6років пролетять незамітно, лиш би Бог дав здоров"я нам всім! Чоловік десь колись вичитав, що ми з ним по енергетиці протилежності, то може щось в тому і є, що так сильно притягнулися))) Ми обоє досить важкі на підйом, але нам таке підходить. Ми не кожних вихідних робимо якісь вилазки вгості, прогулянки, поїздки, культурні програми і т.д. в холодну пору року, а от тільки пригріло сонечко і я вже виступаю ініціатором кудись сходити - завжди пропоную чоловікові к-ка варіантів, щоб він міг обрати сам, а не нав"язую щось одне, що хочеться лиш мені.. Завтра ідемо на виставу втрьох.
Прочитала назву теми і подумала, що тут діляться відчуттями, як змінилися стосунки в подружжі з часом, де стало легше, де складніше. А тут чергова репліка на тему "не одіти халат і сплавити дітей, щоб чоловік не розлюбив" Ми разом вже 9,5 років, одружені 8,5 - і ми зараз подобаємося мені значно більше, ніж ми "тоді". Перша дитина трохи заставила нас "похвилюватися", може тому, що до того 5 років жили собі самі і ніяких проблем між нами не виникало. Були відчуття, що втрачаємо зв'язок, я багато нила і вимагала, хоч до дитини не було такого в нас. Зате друга дитина (не планова, бо першу ми планували "дуже добре думаючи головою" і прораховуючи все наперед) повернула мене до реальності і дуже укріпила нашу сім'ю. Я просто прийняла факт, що чоловік є такий, який є, що в нього інші способи виявляти любов, ніж я собі намалювала - і то є чудово. Думаю, що то є прекрасно, коли сім'я змінюється. Навіть якщо то викликає бурхливі "шторми" між чоловіком і дружиною, треба просто відкрити очі і то перейти, але не з позиції "замуж за казла вийшла і не замітила", а з позиції готовності до компромісу і любові. Любов то не тільки "метелики і животі".
суть не в тоу, щоб "сплавити дітей" а тому що і після народження дітей чоловік і жінка мають право на час лише один для одного. Тому що від того, що вони стають батьками, вони не перестають бути в першу чергу- подружньою парою.
Вікрию вам страшну таємницю життя. Подібне притягує собі подібне. Це я вже переконалась. Ми з чоловіком також різні, на перший погляд, але якщо копнути, то зразу видко, що то два кальоші одного чобота.
Суть в тому, що жінка, народжуючи дитину, навіть гормонально налаштована приділяти їй максимум себе в перший час, а "модні порадники" лякають розвалом сім'ї на фоні обділеного чоловіка "Мати час на себе", "ставити когось на перше місце, а когось на друге" - то все слова і штампи, а тема тут про емоційний бік стосунків. Любові від того ні менше, ні більше, бо любов не вимірюється часом чи місцем. То як ситуація, коли в сім'ї з'являється друга дитина і мама звалює її на бабусю чи няню, "щоб зайвий раз почитати зі старшим книжку, щоб він не почувався обділеним". А потім через рік плаче, що в дитини нема співчуття і любові до молодшого, зате є купа претензій до неї. Дитина не любить за прочитані казки, вона любить безумовно. Так само і чоловік - його любов не можна "вислужити" котлєтами (соррі). Але крім любові є просто здорова атмосфера в сім'ї, довіра, романтика, казочки і спільні подорожі (відмітити, що кому подобається). То все має бути і є добре, але моя основна думка - навіть якщо з тим все добре на 100 відсотків, все одно будуть періоди моральної перебудови подружжя, до того треба бути готовим, не боятися, але шукати способи наново полюбити свої половинку з її новими мухами.
Ну мені теж так не подобаються от ці штамповпні поради-нехалат,кудись дітей діти,жінка шия...то все таке враження,що всім заправляє жінка,і що чоловік то є ще одна дитина іі...та треба ставитись до нього як до дорослого,ну хіба він сам не розуміє,що більше часу треба дитині і всяке таке...і ще одне,що помітила,що чоловіку треба говорити свої побажання,бо часто жінки думають що чоловіки мають їх думки інтуїтивно уловити,а то не так...для щастя в сім'ї треба щоб була любов,щоб було терпіння...з обох сторін,а це все-намальована,нехалат,зацікавити чоловіка...все виглядає,так ніби чоловік баран якийсь і жінка водить ним...
Залежить. Сильно залежить. Останнім часом я навіть справи, які є далеко від дому, тестую малим на важливість. Типу- а чи вартує воно 2 години моїх нервів. Шопаделать- не навчився ще Тео спокійно ходити по маминим справам))). А шкода. Реально, мені шкода, що для нас це є чимось нормальним. І що церква це підтримує. Нє- мені взагалі пофігу хто з яких причин разом та імхо трошки воно не тойвово.
Очень важно- разговаривать, как по мне. Очень часто мы себе такую фигню крутим))) я все время мужу говорю:" говори со мной, и неважно могу чем то помочь, не могу, но ты выговоришься, а я не буду играть в игру- угадай че там он себе думает". Так же и я стараюсь говорить, объяснять, приводить примеры, нас женщин иногда обижают или задевают такие вещи, на которые мужчины внимания не обращают даже! А насчет совета, выкраивать время для себя, так он очень даже актуальный! Потому что со временем все привыкают жить своей жизнью- мама с детками, а папа отдельно. И вообще, отношения- это титанический обоюдный труд.
Та воно може і штамповане, але дієве))). Коронна фраза моєї подруги " Я така, як є." "Хай любить мене такою". "Змінюватись не збираюсь.". "А чому це я маю щось робити, а не він". Так і сім"ї скоро не буде. Зато вона на своєму стоїть...
А чоловіки тим всім паряться? В них на форумі є заповіді "не ходи перед жінкою в старих трєніках, вдягни гарненьки брюки"?)))
Ну чоловіки іншим паряться. І з ними по суті своїй різні. Ну але якщо вони не паряться, то і Ви не партесь. Ось мій за квналізацію другий день думає, а я - ні, я за плитку - гарно буде чи ні. Кожен про своє. І робимо спільну роботу.
гггггг, а ми схожі фізично (кумедно, але так) В пологовому мене спитали, чи ми не брат і сестра Як бачать мого чоловіка - то говорять, що малий копія тата, а як бачать мене - то відповідно Тімка робиться копією мами Хоча за характером ми зовсім різні Тому і разом досі
Я от ще з часом помітила, що ми стали менше сваритись. Спочатку це була моя заслуга))), перед тим як щось ляпнути - 10 секунд думала, потім розуміла, що то не важливо і мовчала. Якщо мене не влаштовувало щось серйозне - перед розмовою добре думала, ставила себе на місце чоловіка (чудовий прийом, рекомендую!!!). І розуміла, що і тут не все так категорично. Звичайно, ми нормальні люди і сваримось, але вже в рази менше. І бачу, що і чоловік не чіпляється теж до мене через дрібниці. І ще. Тут намагалися порівняти любов дитини і чоловіка. Це зовсім різне, і велика помилка так думати (бачу по подрузі). Мама - одна, а жінок може бути декілька))).
І так думає переважна більшість чоловіків. Бо так воно, зрештю, і є Та якщо чоловік - ваша справжня ("кармічна" можливо) половинка, то стосунки владнаються, принаймі я так важаю. Та бувають шлюби "по зальоту" (не хочу нікого образити, життя по різному складається), чи не до кінця усвідомлені (без певного усвідомлення майбутньої відповідальності), тому потім буває важко людям, коли все проявляється в житті
Не відаю, що заспіваю через 5-10 років, але зараз маю такі правила ( ословеснила їх для себе читаючи тему): 1. Сім‘я це - щастя! Якщо мені нещасливо - кажу про це чоловіку не загортаючи в папірець і ми бігом думаємо як мені зробити щасливо ( балкон якраз зараз для щастя мого ремонтується). Якщо мені щасливо - обов‘язково теж про це кажу. 2. Посваривя- помирись за 15 хв. Сказав зайвого - перепросись. Повелось так, що не є важливо хто піде перший на примирення, кожен знає що його не відштовхнуть. Якщо хтось не готовий відпустити образу за 15 хв, то спокійно пояснює що його ображає. 3. Побут- не причина сварки. Я відповідаю за прибираня от це і моє діло коли прибирати. Чоловік готує, то йому видніше коли і що готувати. Жертись через це? Ні! 4. Чесність, відвертість і відкритість! Цінуємо один одного за те, що можна бути собою від а до я. Я по натурі замарашка - одягом не цікавлюсь, макіяж не вмію, волосся зібране - мені так добре, люблю себе отак і хай чоловік мене любить отакою. Дім, то наша фортеця, де можна робити що завгодно. Якщо раптом я прийду додому і побачу чоловіка замотаним в штору в спальнику на шафі за переглядом порно, або радянських мультиків, я спитаю в чому суть і може навіть сама підперезаюсь простирадлом і приєднаюсь, раптом то йому дуже важливо. А як суті нема і йому просто в кайф - ну то прошу дуже. 5. Єдине що я себе часом змушую через силу - слухати навіть те, що мені супер нудно. І чоловіка змушую. Подружжя повинно не боятись прийти один до одного з розмовою. 6. Категорично не приймаю розсмоктування з чоловіком тему стосунків . Якщо треба обговорити, чому комусь раптом нещасливо, то коротко і без зайвих припадків емоційних. 7. Гроші спільні ( спірний пункт, ціла тема навіть є, але для нас це власне входить в понятия чесність і відвертість - жодних сховок і тп.) Ми люди економні, що стосується одягу, наприклад, але ніколи не економимо на розваги - хай знааачно менше відкладаємо і навіть не виходить у нас на повноцінні регулярні подорожі закордон назбирати, але рідко яку суботу вечір ( бо день маю робочий) чи неділю ми дома. У кожного свій рецепт щастя, універсалій в цьому ділі нема. Поділилась своїм, бо може комусь співзвучно те як ми живемо.
в нас те саме)). Мені здається, що це все розуміння приходить з часом, ми дорослішаєм, починаємо розуміти багато того, що не розуміли з самого початку життя у шлюбі. По собі бачу: перевалило за 30 , то в голові на багато розумніші думки сидять відносно сімейного життя.
З кармічними половинками я б дуже вважала. Кармічна половинка не завжди дорівнює те, що добре. Це те, що зустрілось бо так склались звізди, читай підсвідомі мухи. Краще жити поза кармою. Он тоді гарантовано буде все так як має бути, і воно буде добре.
дозволю собі трохи не погодитися. Якщо в мене є любов до іншої особи, то я найперше дбаю про її комфорт і все-все, що їй потрібно. Якщо в неї є любов до мене, то вона чинить аналогічно. А те, що ми обоє недосконалі і попри все таки можемо ранити один одного, то та ж таки любов допомагає прощати і жити в мирі далі. Якщо нема любові - що дає сили двом людям бути міцними ?? то хіба нагадує варіанти трохи давніших часів, коли не всі собі вибирали пару самі, а все вирішували батьки. Тоді я би сказала, що ці шлюби якщо і були добрі, то хіба завдяки серйозному вихованню кожного та вмінню поважати іншу особу. ото ж бо - пристрасть!! а пристрасть і любов ото вже справді різні речі. Пристрасть то річ скороминуча (як всякі емоції), а от любов, якщо вона є і плекається, то просто переходить протягом життя у різні фази. Любов - то не емоції!! Звернула увагу, що тут якраз є дівчата, які трохи довше в шлюбі якраз і пишуть, що виходили заміж з любові, але тепер як пройшло 5-7-10 років, то та любов є якась інакша, і вона точно є, але то шось інше, ніж було на початку.
