Можливо не попередив, бо ми сильно посварились перед тим. Побачимо, що буде далі. Наразі можна закривати обговорення, мабуть. Хтось мене розуміє, бо сам має схожих половинок і знає, що такі ситуації реальні. Хтось з таким не стикався і тому вважає, що це неприйнятно. Всім дякую за коментарі і все в нас буде добре. Надіюся
Ненормально,коли людина зникає без попередження.А решта- то все індивідуально. Зрештою, і те,що він вас не попередив,залежить від близькості стосунків між вами. Зустрічатися- ще не означає, що людина має постійно повідомляти про своі плани.Ви разом не живете, ви самостійні одиниці.
@Secret Lady , я може не така умудрьонна шось радити, але з Ваших дописів бачиться, що Ви так ото думаєте-аналізуєте, що і як, а чого так, і шо це "я мабуть винна така емоційна" я б Вам радила такого не робити, бо Ви стараєтесь його зрозуміти - чудово і правильно! але і він Вас має розуміти теж. за емоційність - не карайтеся, це нормальна ситуація, хотілося посваритися - то треба посваритися. хочеться висказатися - треба висказатися. ну це моя думка така) я так і роблю. ми часто сваримось і швидко миримось, але недомовленостей немає ніяких. і в стосунках легко і прозоро. у всіх є таракани свої, і свій досвід. Ви сама маєте відчувати що і як - і ніхто Вам не порадник. не слухайте ні родичів, ні друзів...лише себе)) але памятайте, Ви маєте право на свої емоції переживання, сум і образу. але це все треба казати -пояснювати йому. часом і поплакати можна. це нормально все, і Він має розуміти, що Ви жінка і Ваш спектр емоцій йому не понять, а тільки принять))) я особисто у Вашій ситуації нічо трагічного не бачу, таке собі непорозуміння, легко можна його вирішити. але поговорити треба гарно і в реальності. не по телефону чи скайпу. на відстані важко будувати стосунки, кожен собі щось шифрує (і в нас таке бувало теж, скільки раз мій товаріщь говорив з оберненим ноутом в стіну, бо я образилась на шось...але говорив і чекав поки поверну...ото я дурне було)))), коротше, при взаємному бажанні можна все здолати. знайдіть шлях поговорити з ним особисто, і чим швидше тим краще. та і буде ясно все.
От дивіться, ви вже четверту сторінку нам це все розказуєте, шукаєте поради. Але ніхто вам краще не відповість, ніж він сам. На мою думку найкращим рішенням було б просто з ним поговорити. Але не з образами і наїздами. А по-дружньому. Скажіть йому:"Хлопчику мій рідний, я розумію, як ти втомився, як ти багато працюєш, розумію твоє бажання втекти від всього світу. Але ти пропав і я дуже переживала, ночами не спала. Думала, що з тобою щось сталося погане. Але я ж тобі не чужа, рідна людина, я завжди б тебе підтримала у кожному твоєму рішенні. Але мені важливо знати, що з тобою все добре. Тому не пропадай більше так, будь ласка" Сікрет леді, вчіться говорити один з одним. Всі сімейні проблеми від недоговорок. Він щось там не зробив, вона обідилась, надулася і гаркає. А він ні сном, ні духом не розуміє, що ж таке сталося...
Я знаю, як то важко навчитись говорити. Я така ж сама. Надую писки і мовчу, а в душі монолог ого-го! Але я вчуся, я міняюся. Треба проговорювати всі свої почуття. І не собі під ніс, а коханому. "Сонце, ми посварились, бо у мене були такі плани на нашу відпустку! Я вже уявляла, як ми ніжимось під іспанським сонечком, на теплому пісочку, гуляємо за ручку. І я дуже розстроїлась, що цього всього не буде. Але ж це буде, коханий, правда? Ми поїдемо туди, як тільки зможемо? Я так про це мрію!" Я чомусь думаю, що все у вас налагодиться!
не тільки говорити, а і спостерігати і робити висновки ... Я знаю що таке відносини на відстані . І коли людину довго не бачиш , плануєш , чекаєш того відпочинку , того часу бути разом а тут він тихцем поїхав в дебрі ( чи не дебрі навіть ...) Мене б таке дуже напрягло .... Я завжди дивлюсь на вчинки . Всі слова то таке ..., нічого не варте . Сатья наводить приклад. Як ви купуєте квітку доглядаєте іі , поливаєте і все таке. А як ви збираєтесь доглядати ( читати: проходити букетний період ) на відстані ? По скайпу польєте ? Той не частий випадок коли міг бути поряд він проміняв на себе . І називайте і прикривайте будь якими термінами з психології , але воно виглядає отак. Ви дуже -дуже привязались до нього але то не добре , і я б взяла і поїхала відпочивати сама ну принаймі десь в гори . Ну і хлопці дуже відчувають таке залипання , і коли воно сильніше ніж у них почуття іх то починає під напрягати . А ше як хлопаки трохи порядні то розуміють що дівчина мріє більше ніж те на що вони зараз готові - тоді зникають для охолодження.
рік, але то був чітко визначений період, тому відносно легше! я поїхала на один рік, і рівно за рік повернулася) (хоча по факту могла б і не вертатися, а лишитися вчитися-жити за кордоном, але ж любов куди тааам) ні разу не пошкодувала. краще завжди спробувати, ніж потім жалкувати і не знати чи вийшло б з того щось, чи ні. якщо хочеться чогось, і серце каже - треба робити і не вагатися. @Іруня гарно написала вище, підписуюся під кожним словом)
Це ваш хлопець?[/QUOTE] Ні, гірше - це мій чоловік((( Ми вже разом 5 р., сину - 4р. І я дедалі частіше ловлю себе на думці, що він типовий нарцис зі всіма наслідками, які з цього випливають (егоцентричність, відсутність емпатії, зверхність, постійне звинувачення мене у всьому і невміння слухати когось). Коли ми зустрічались (він старший від мене на 15р.), то мені здавалось, що він справді майже ідеальний - статусний, дорослий, надійний. А тепер у повсякденному житті - це просто нестерпно!!! У дитини вальгусні стопи - винна я, бо я 2 роки не помічала, зараз малий дуже швидко розвивається і так само говорить (трохи заїкався в незначній мірі, вони їздять у центр порушення мови і займаються комплексно, діагноз - логоневроз) - і знову винна я, бо довела СВОЮ дитину до такого стану. Зі свіженького - я ворог, який вже 5 років не дає йому жити і розвиватись, бо до того у нього все в житті було ідеально і він був щасливий. І ще якби не я - то він вже виїхав у Штати чи ще кудись на гранд (він науковець). Коли приходить п"ятниця вечір - в мене страх, що попереду 2 дні вихідних і стільки ж скандалів.
Ні, гірше - це мій чоловік((([/QUOTE] А як той його нарцисизм проявляється в сімейному вашому житті? Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
А як той його нарцисизм проявляється в сімейному вашому житті? Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk[/QUOTE] відповіла вище
Ні, гірше - це мій чоловік((( Ми вже разом 5 р., сину - 4р. І я дедалі частіше ловлю себе на думці, що він типовий нарцис зі всіма наслідками, які з цього випливають (егоцентричність, відсутність емпатії, зверхність, постійне звинувачення мене у всьому і невміння слухати когось). Коли ми зустрічались (він старший від мене на 15р.), то мені здавалось, що він справді майже ідеальний - статусний, дорослий, надійний. А тепер у повсякденному житті - це просто нестерпно!!! У дитини вальгусні стопи - винна я, бо я 2 роки не помічала, зараз малий дуже швидко розвивається і так само говорить (трохи заїкався в незначній мірі, вони їздять у центр порушення мови і займаються комплексно, діагноз - логоневроз) - і знову винна я, бо довела СВОЮ дитину до такого стану. Зі свіженького - я ворог, який вже 5 років не дає йому жити і розвиватись, бо до того у нього все в житті було ідеально і він був щасливий. І ще якби не я - то він вже виїхав у Штати чи ще кудись на гранд (він науковець). Коли приходить п"ятниця вечір - в мене страх, що попереду 2 дні вихідних і стільки ж скандалів.[/QUOTE] Цікавий тип(( а говорити з ним вщагалі не можливо? Ну до одруження таким ж не був? Може то в нього якась там криза віку? Як люблять писати? Незадоволення досягнутим в професії перекидає на вас? Звинувачуючи у всьому? Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
@Vukhastyk Це якась жесть виглядає. А не легше просто тікати від цієї людини, та й дитинка швидше за все страждає від цих стосунків
Я теж думала про "тікати", але ми живемо у Києві, без дідусів і бабусів, а знімати квартиру я поки що змоги не маю. От і сиджу в тому пеклі. Йому навіть інколи вдавалось мене морально придушити, коли я спостерігала за собою, що зранку ідучи на роботу, перераховую про себе, що я зробила не так. Потім кинулась того. Я просто в шоці від нього. Згідно з його теорією, на роботу я теж пішла через те, що просто не хочу бути з дитиною і я - несімейна людина (хоча заробляю більше від нього в 1,5 р, що суттєво впливає на наш сімейний бюджет).
А якби ви не пішли на роботу, він би міг забезпечити сім'ю? То реально якийсь невдоволений життям чоловік, який сам не знає чого хоче і кого звинуватити у своїх невдачах( Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
До моєї роботи йому вистачало того, що було. Ми звичайно не перебивались з хліба на воду, але і не дозволяли собі багато чого. Він професор, доктор наук, і до мене жив все життя для себе, розвивався, їздив по міжнародних конференціях і т.д. А коли ми одружились і малий народився - життя для нього зупинилось і винна в цьому - я! Мене просто ця ситуація морально так добиває, що я на нього починаю дивитись просто як на хворого. Ну добре якби ми прожили вже б 40 разом, то хай. Але мені всього навсього 28р. і ще всього хочеться, і як мінімум - любити і бути такою. Як вдіяти і як вирішити - я без поняття. Смішно ще те, що він нахамивши мені, обізвавши і назвавши, потім веде себе як ні в чому не бувало, і навіть в ліжку вночі хоче, все, що хоче. А я відповідно так не можу, в мені потім 5 днів сидять ті його слова((boredom:
Та певно, що то важко на таке реагувати( ну одружуватися ніхто його не заставляв? І хто йому забороняв розвиватися далі? Дитиною здебільшого ж займалася мама. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Я була з малим 2роки вдома, а потім ще рік водила і забирала його з садочка. Тепер я відвожу, а чоловік забирає і потім ще гуляє з ним 1,5 год. І за цей час, що я була в декреті він снідав-обідав-вечеряв вдома завжди все свіженьке. Ну олдним словом, не хочу щоб склалось враження, ніби я ідеальна, але свої обов"язки виконувала. Я тепер його асоціюю зі словом "вампір"(((, який ніби наїсться від того, що мене пригнітить - і заспокоїться.
