Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Та от власне мій іде.
Вчора йшли ми з Святославом. То така глуха вулиця, де тільки одні особняки, якою ми ходимо на дит. майданчик. Так от малий шось собі там втнув, почав вередувати, впав в істерику, я сказала йому, що я йду на майданчик, а ти як відійдеш, перестанеш вередувати, то можеш до мене приєднатися, тай пішла собі мєдлєнним шагом трошки в перід. На тій вуличці я троха герой, бо машини там майже не їздять. І тут взаді куди не візьмись підвипивший хлопака, нахиляється над малим тай давай правити, що мов заберу не чемного. Святик довго не думаючи встає собі тай бере того мужика за руку. Закінчилось тим що я ледво їх розірвала, бо він хотів іти з дядьою, а дядя хотів подурачитися на нетверезу голову.

Я то дуже стараюся, але буває коментар на коментарі і коментаром попихає. Особливо це полюбляють старші досвідчені жіночки, або як нещодавно... мужики. І то, уявляєте, зараза проїжджав мимо, побачив що мій малий лежить на землі і верещить, а я так вийшло шо ніц собі з того не роблю, зупинив машину, вийшов і давай на мене брудом лити і матюками. Я так зрозуміла він подумав що то я дитину кинула, чи шо... Не буду тут писати дослівно що він мені верещав, бо забанять за нецензур, але факт того, що хлопака довів мене до сліз.
Схожих випадків безліч, але це один з самих-самих.
Так що тут абстрагуватися не завжди виходить. Сорі, але я не камяна, нерви не залізні...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Мій якось на вулиці швидше відволікається, то трохи легше.
А вдома отак ходить за мною крок в крок і ридає. Карати? як? бити не буду, лишити самого - то хіба двері закрити, а того робити не хочу. Говорити - нуль реакції.
Хоча й надворі доводить іноді так, що хоч стій та й плач. От сьогодні під церквою влаштував небезпечні гонки з вересками, аж люди "шикали". Мабуть, найкраще би було піти геть, але ми і так переважно не на сам початок приходимо, то вже хочеться бути до кінця.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

так-так
і стриматись стає важко, то я просто кажу, що то моя дитина і я дуже щаслива, що вона так робить, кількість коментарів в мою сторону то не зменшує, але мені стає легше.
в нас люди люблять "помогти", речення ше якомось хай собі, але ж деколи то цілий том причитань.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Знаєте, як не дивно, але мене ті "вуличні коментарі" частенько виручають, не можу сказати, що дуже їх обожню, але малого то відволікає. Він такий компанійський, що не пропустить нагоду собі з якоюсь бабуською чи дідуськом поговорити )))). Я просто на всякі коменти з гумором відповідаю або коли не до гумору, то кажу, щоб не звертали увагу бо дитина змучена чи спатки хоче чи просто в нього сьогодні настрій з ранку не задався.
Один раз пробувала до дому отак на силу тягнути, але в мене нічого не вийшло.... малий якось так групувався і викручувався, що немогла його на руках втримати.... прийшлось волоком волочити.... для мене то було ще більше стресу ніж для нього, але мусіла так вчинити, бо то діло було в Карпатах і ми пішли ввечері на річечку камінці кидати і те наше кидання затягнулося до глупої темноти і я так замерзла, що і кашляти почала і соплі вже потекли, а малому хоч би що.... і прошу і молю і домовляюсь і погрожую що піду, нічого не діяло, а потім ще як закотив істереику, що я реально була в шоці і навіть не знала, що я маю з ним робити.... мусіла отак за одяг тягнути Вдома ми помирились, поцьомались, а мною аж до 4 ранку калатало і заснути немогла. Більше в нас такі інцинденти не повторювались....

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я сьогодні була свідком ситуації, що ну дуже мені кортіло щось порадити, але ледве себе стримала. Ми були на високому замку, поряд дуже плакала маленька дівчинка 2-3 місяців, вона хотіла їсти. Я не знаю чи годує її мама грудьми, але простіше було б як би годувала, бо носив тато маленьку, потім мама її гладила по спинці, а мала знайшла собі пальчик і смоктала, знайшла собі замінник циці. З тими батьками було ще двоє старших дітей років 9-10, то мама ж мала б знати що робити коли вони кудись йдуть з такою маленькою дитиною, (хоч би суміш їй брали), чітко ж було видо що дитина хоче їсти. Тому складно не втручатися і в інші ситуації, але стримує одне - батькам видніше що вони роблять з дитиною і якої лінії виховання вони притримуються.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Жанна, послухайте дівчат, ви тільки ситуацію приймаєте і констатуєте, але нею не керуєте, а керує ваш син, а у вас виходить "бігла за ним, піднімала, не виходить" - повірте, яка б сильна дитина не була - занести додому - це не проблема, не давати що дитина хоче - теж не так складно, якщо бути в тому переконаним і зваженим.
Коли мені задають питання, як то можна не дати - то відповідаю, що уявіть що дитина вимагає у вас ніж з гострим лезом а не іграшку чи щось там, які будуть ваші дії?
Ото вчора верталась додому, позпду сиділа сімя з 2,5 річним сином, малий також був некерований, але батьки або просто до нього кричали, або погрожували, але реально він робив що хотів.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Ну, та, а як заставити дитину гуляти тільки біля дому, чи неподалік, щоб це не було проблемою. Та й чи цікаво малому буде вештатися навкруг будинку, бо може він стане "невміняємий" і мамі треба буде занести його додому? А як бути коли поїхали в гості, погуляти в центр, кудись за місто відпочити і т.д. і т.п. Дитина ж то не малюсінька, розуміє що ми далеко і ніхто його зараз не підхопить, не скрутить і не понесе додому в знак покарання.
Те ж саме для прикладу коли мені потрібно поїхати/піти з ним по якихось справах. Як тоді бути, коли він вперто хоче іти в другу сторону?

А що говорите коли не даєте, чи не дозволяєте. Ніби знаю що парканайцять разів на день чогось забороняти не можна, бо це тільки нагнітає ситуацію.
Я стараюся слово "не можна" замінити на "небезпечно", чи щось типу того, або просто переключити увагу на щось інше. В половині випадків мені це вдається, а в половині таки маємо добру істерику.

Гм, а що вони повинні були зробити, щоб було правильно?
Наскільки я розумію це відбувалось в транспорті. Ми також коли кудись їдемо то це трудно, хоч не завжди, але буває. Святослав може захотіти вийти на якійсь зупинці, встати і походити по маршрутці, коли вона битком набита, сісти на спинку крісла, що навпроти (тобто комусь на голову) і ну ще цілий букет типу "хочу шось, не знаю шо"))) При тому то все супроводжується викриками і писками на цілий транспорт, а потім починається істерика світового рівня. Бо я інколи мушу проїхавши 2-3 зупинки вийти, вгомонити і чекати на іншу маршрутку. А може то розумні мамочки поступають якось інакше?, чи в розумних дитина ніколи собі не дозволить такого зробити.)

Я без сарказму, просто роздуми.)

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

ти канєша звиняй, але або ти радишся і вирозуміло ставишся до того шо радять( до-речі дуже дружелюбно і щиро), або замни тему, бо ситуація тебе влаштовує.

ну і шо то ти понаписувала? та ти хоч почни! при чому тут кудись поїхати зараз? ти як навчишся давати собі раду з ним біля хати, як він зрозуміє хто тут господар, то і як випаде нагода кудись поїхати, то вести себе буде відповідно! то не діло одного дня, над корекцією його поведінки треба трохи попотіти, але результат буде того вартий!

йой, бідака, не погуляє по району пару днів з істериками і криками!.. та ж знаєш ради чого ти то робиш! але ти ніц не робиш, лиш виправдовуєшся, шо твоя дитина таки найвередливіша зі всіх на світі перестань! не шкодуй його, бо ніц злого йому не робиш, навпаки, поможеш йому. він то тебе не пошкодує. і ше раз дуже раджу шось по темі почитати! мені то дуже помогло. не претендую на статус

просто деякий досвід маю і ним ділюся. в мене теж не все ідеально є і було, але я завжди шукаю методи рішення проблеми.Жанна, не ображайся, просто мені тебе справді шкода, бо знаю як то є, і хочется всеж шоб ти шось змінила.

спробуй взяти якісь забавки з дому, книжку, цукорки, олівець і блокнот, мобільний... емоційно коментуй те шо за вікном бачиш " ого, диви-диви, ти бачив? шо то було таке велике і волохате? бачив?" і т.д. прикладись з душею, а не свари, проси, кричи... він вже того не чує. переводь його увагу, оце допоможе, ручаюся. я то минула, лиш подумай шо б могло його +\- зацікавити і з пустими руками в маршрутку не сідай

ну скажете, а дитя на суміші, яку мама забула і шо то дасть?

100%

згідна. з активними дітьми взагалі теба дуже фільтрувати можна\неможна, і забороняти лише те, що справді неможна, бо весь день перетворится на заборони. але як шось неможна, то таки ні! забираєш від нього річ чи його від неї і все.кричить, падає- не звертаєш уваги.100 разів пояснювати немає сенсу, бо йому ясно і за 1разом, просто він хоче домогтись свого. переведи розмову на інше. почни співати, розказувати байку, запропонуй помогти. ричить далі - хай покричить. як побачить шо нема глядача, а ти робиш свою роботу стихне і зразу відволічется. тільки стій на свому і не розмякай. як заспокоїтся - обніми, поцьомай і радійте життю! Жанна, я пишу про те, що помогло мені, і що діє. От..

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я зрозуміла що все таки тут приняли за сарказм, але ж я написала

Ну, цікаво мені стало як би розумні батьки поступили в такому випадку, то й спитала. Може то краще було слово "розумні" замінити на мудріші, щоб зрозуміліше було, а то договорилася я доросказувлася тут до того, що думають ніби я не не "вирозуміло" відношуся до написаного. ну, і з чого такі висновки, дуже цікаво?

Тобто?! Понаписувала як є. Я не маю можливості кілька днів підряд гуляти неподалік від дому, бо в нас неподалік лиш трамвайна колія, а з другої сторони траса, перехресток. Тупориле місце. Тому ми ходимо далеченько трошка. А як з того "далеченько" притарабанити дитину додому в знак покарання я не уявляю.

По твоєму я сюди прийшла виправдовуватися? Круто!)))))

Я так і роблю. Діє частково, або не діє взагалі.

Я дуже вдячна за поради. Я все беру до уваги і випробовую по мірі необхідності.
Але, ти, Яриночко, троха назгущала хмар в свому дописі, то вже вибач.
Напевно все таки я

скористаюся цією порадою.
Все що мені потрібно було я зрозуміла, зробила висновки, втілюю в життя.
Щиро вдячна всім, хто відгукнувся на мої дописи.)

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

+10000.

Пройшли все точнісінько до слова. На даний момент, якщо кажу не можна, то розуміє і більше не просить в більшості. Якщо і поверещить, то сам до себе, а тоді підійде поцілує і все.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

не знаю, чим то дитині може допомогти? Вона сяде і буде аналізувати? Навряд))
Може, краще казати- пішли, заспокоїмось, і запропонувати якесь заняття? Це, звичайно, непросто, коли картопля пригорає, але відсилати я не бачу змісту. Зараз теж шукаю нормальні методи впливу, відсилати в якесь місце не хочу, ставити в кут подумати теж. Якось треба щоб ця поведінка не закріпилась і не стала звичною.
Сюзі написала глибоко дихати- це те,що мені треба, я знаю як справлятися, тільки мені дууже нервів бракує.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

картоплю відсунути, або дитину до себе закликати і дати заняття, мені легше потім все поприбирати за 5 хв, але не слухати істерик від незайнятості.
Просто дуже часто чую ,що мами власне отак діють- вийди і подумай. З якого віку воно діє?сумніваюся, що у 2-3-4 роки це має зміст. хіба піде ревіти, втомиться, і сама себе займе справою.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Як мене то інколи напрягає...
Але найбільш дієва тактика - ігнорувати власне крик-писк, і зацікавити чимось іншим...
Будь які прохання припинити, вмовляння - не діють в нас зовсім.

Ще деколи може погарчати як лев...
А подобається йому ще й через реакцію оточуючих.

це з розряду "не можна стріляти в людей" всі надворі спершу бавляться з ним, а потім кажуть що не можна. То принаймі мені тепер зрозуміло чому я не можу ніц добитись в тому плані...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Якщо мама забула, то треба було одразу хоча б рухатися в сторону дому, де можна було б нагодувати дитину. а не стояти гладити по спинці, а ляля смоктала пальчики.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

ООО, у нас зараз це в самому розпалі. Доня дуже любить кричати, пищати.
І таке враження,

бо дуже тішиться з того. Дома я не реагую чи просто на вулиці, а якщо в транспорті намагаюсь відволікти, але завжди є глядачі з коментарями, то я просто мило посміхаюсь і далі намагаюсь відволікти.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Ну, ви думаєте я справді впевнена, що він там сидить і кусає лікті як поступив не правильно, чи щось там аналізує.))) Просто нам це допомагає і вже за деякий час він мені стукає в двері як ні в чому не бувало і каже весело "мама, де ти?.." Він так швидше відходить і це якийсь особисто мій винахід напевно. Якби комусь порадила засміють, бо то так не роблять, бо так не прийнято... Я роблю, бо так як ви пишете нам не підходить.
Переключити дитину на щось інше, коли він в істериці не виходить, виходить найшвидше вгомонити так. Принаймі так істерика минає швидше, ніж якось по іншому.

Наш так любить робити коли і я і чоловік є дома. Красота...)) Думаю він так висловлює емоції- радості. Виручає- переключити на щось інше.

Я просто говорю як в нас. На роль порадниці звісно не претендую.