Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Власне що ні. Не переношу командного тону. Ми з чоловіком завжди були в паритетних стосунках. Що він, що я маємо досить свободолюбивий характер, тому не командуємо один одним. Часом важко знаходим якесь спільне рішення, але завжди його шукаєм. Командирські нотки є в наших бабусь, але дитина їх ну дуууже рідко бачить, щоб наслідувати. З Софією завжди старались домовитись. Крім того в неї є ще така риса, що її не змусиш. Ніяк. Навіть зараз, коли щось зробли попри її волю вона потім каже, що то вона так вирішила. Наприклад їй щось дали, а вона може сказати, що сама взяла.

Нема такого і не було. Ми не є фанатами порядку і чистоти. Якось то вміру. Можу часом схалявити. Чоловік аналогічно.

Можливо. Взагалі інколи мені здається, що маю слабкіший характер від малої. Не виправдовуюсь... Звичайно в речах принципових, особливо тих, що стосуються її безпеки і здоров"я на поступки не йду. В решті якщо питання не має якоїсь шаленної ваги можу уступити, але не дурним капризам.
Істерики то для нас нове. Якось завжди знаходили порозуміння, не можу сказати що мені було складно з малою.

Власне, що останнім часом домовитись не можемо. Розмови впусту. Коли вона починає хотіти наприклад іншу цицю, а не цю і не цю, то пояснити, що ну нема третьої нереально. То так для прикладу. Я своїм вагітним мозком не завжди можу адекватно зреагувати. Присікати істерики на корню нереально, тільки ще більше розпалюється. Верещить страшенно. Пару раз дістала по попі. Беззмістовно. Не діє і не подіє. Та і ламати дитині психіку не хочу. Бити дитину більше не буду. Не виправдовую свого вчинку, тепер мушу розхльобувати. Ще мушу сказати що істерить і не йде на жодні компроміси коли змучена, хоче спати, хоче пісяти. Моя дитина, яка давно вже не пісялась почала боятись попісяти. Тепер коли хоче часто починає плакати і істерити аж поки не впісяється. Розумію, що то швидше всього наслідок непедагогічних методів. Хто мене знає, може собі уявити як через то "їм" себе.

То те, чого я хочу найбільше. Бо команд, наказів не сприймаю сама

Мені важко скласти послідовність подій, але спробую.
Я пов"язую все з відлученням від грудей, можливо кризою третього року ну і часом браком розуміння дитини мабуть.
Коли я завагітніла, годувати стало дуууже дискомфортно. Я примусово її не відлучала. Крім того мала настільки любить "ньоню" що то важко передати. Але коли мене боліло я росила її відпустити цицю, бо маму болить. Ну бо таки боліло. Мала почала прикладатись значно менше. Ми фактично звели гв до 1-2 прикладань на добу. Паралельно з тим вона перестала спати в обід і ніяким чином вкласти її не вдавалось. Так тривало буквально до недавнього часу. Потім процес пішов не так. Я опинилась на півдорозі, бо ніби мала вже і не їла, зате почала боятись попросити цицю коли хотіла. І перед тим як прикластись дуже плакала. Мені здається, що вона відчувала моє роздратування, бо мене таки боліло і крім того можливо не хотіла робити мені боляче але цицю хотіла. Словом то був жах. Годувати далі я вже не могла, бо я сама стала псіхом, та і дитина мала ломку за цицею. Словом гв ми завершили. Але любов малої до циці не пройшла і зараз щоб заспокоїтись вона мусить притулитись до мене і поцілувати груди. Їсти вже не хоче. Але заспокоїти її можна тільки так. Я не знаю що робити. Даю можливість їй бути біля грудей скільки хоче, але таке враження, що вона сама себе пересилює, щоб підійти. Звідти і більшість істерик. Плюс часом все їй не так і все хоче сама.

Мені дуже важко все це писати. Я дуже довго наважувалась щоб винести це на люди, але не можу дати собі ради і не хочу травмувати дитину. Тому і шукаю допомоги і поради тут.

В нас також багато таких нюансів. Але з"явились вони тільки зараз. Тому я ще ніяк не звикну. А щодо істерик типових, то вони в нас з"явились буквально недавно. І істерить вона довго, коли я реагую.Коли я не реагую істерика триває значно менше.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А що робити в такому випадку?У нас схожа ситуація.Малий постіно всіма керує.Особливо мною.Я того вже не витримую.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

зовсім не треба того робити, бо від того не буде краще ні вам ні дитині. Такі періоди бувають в кожній сім'ї, і сам факт, що ви бачите проблему, не легковажите нею і шукаєте як допомогти в першу чергу дитині, заслуговує найвищої похвали. Я думаю, що у вас все потроху наклалося, і криза трьох років (прояви самостійності, спроби маніпулювати дорослими, визначення меж дозволеного) і відлучення від грудей, і відміна денного сну, і ваш психо-емоційний стан як вагітної.

в таких ситуаціях більшість дітей поводять себе неадекватно в такому віці. Істерики залежать від вашої реакції. Думаю ви вже це помітили:

В ситуаціях коли дитині важко і вона сама не знає чого хоче дорослий має поступати чітко, щоб допомогти дитині. Якщо дитина невиспана - прилягти полежати, погладити, притулити, розрядити ситуацію. Часом навіть 10-ти хвилинне лежання може зняти напруження. Навіть якщо дитина не хоче, можна взяти улюблену іграшку і сказати чарівним голосом іграшки що вона дуже хоче відпочити і кличе маму і Софійку полежати, а ще дуже хоче обняти Софійку. В нас часом бувають ситуації коли малий за день дуже вимучиться, особливо після поїздок, то буває дуже капризним і я просто всі справи кидаю і негайно йду класти дитину спати. Думаю у вас скоро все налагодиться, сил вам, терпіння і правильних рішень

---------- Додано в 22:35 ---------- Попередній допис був написаний в 22:34 ----------

змінювати себе і своє відношення до дитини, не нав'язувати своєї волі дитині

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Так так.. От і ми доросли до цієї теми Синочку буде 1рік 2 місяці і в нас вже починаються перші прояви істерик та капризулів.Я собі думаю не за рано?!Що не правильно роблю? Поки таке примітивне, типу хоче щось заборонене або небезпечне а коли забираю чи сварю то починаються сльози та крик. Відчуваю як що момент пропущу то буде біда

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

а ви йому пояснюєте чому саме не можна робити/брати? Як почала все-все-все пояснювати Маргош, то істерики з цього приводу закінчилися (фактично не встигнувши набрати оберти))

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я намагаюся пояснювати, але результату нема. Ми третій день в селі, а я відчуваю, що скоро буду прощатися з своїм дахом... Тут СТІЛЬКИ всяких небезпечних, небажаних речей/місць, і більшість з них усунути неможливо, а йому треба конче туди піти чи щось там взяти...
Пояснень навіть не слухає, не дозволяю-забираю його звідкись чи у нього щось - плач, ніби то трагедія всього життя...
Я дурію...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

я в таких випадках пропоную альтернативу: "цього не варто чіпати, а подивись, що можна зробити з оцим" - і даю або безпечний предмет, або іграшку. іноді просто ідем деінде (подивитись у вікно, набрати води в тазок і посадити хлюпатись, піти в іншу кімнату і т.п.). або просто даю цицю; доня поки поїсть, то забуває, що хотіла

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Ой, не всім дітям підходить альтернатива і не всі забувають
Але дівчата, з часом стає легше, повірте

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Так робимо у Львові, тут не проходить. Дуже сподіваюся, що то може бути просто "ефект новизни", і це пройде. Але поки що неможливість залишити дитину без нагляду навіть на хвилину дуже виснажує.

про коментарі типу : " Ну як то так, щоби така дитина не розуміла, що то є - "не можна", навіть не згадую

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

я навіть вдома Оріянку на хвилину не лишаю без нагляду, бо, на жаль, навколо купа всього цікавого і небезпечного (наприклад, ножиці і голки доня може дуже легко взяти з тумбочки), а дід з бабою (себто мої батьки) вважають, що краще щоб дитина розуміла

замість перекласти ці речі десь подалі.
от і бігаю цілими днями зате ніяких систем -60 не треба

я користуюсь, доки спрацьовує

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

]
Я навіть якби хотіла, то не вийде, бо Ярик сам не залишається, ходить хвостиком. Ну, але сходити з кімнати до кухні/ванни/на балкон і відразу назад я можу спокійно. Крім того, коли ми разом, вдома я не мушу ПОСТІЙНО дивитися, чи все ок, бо доступ до потенційно небезпечних місць/речей мінімізований, я знаю, з яким звуком відкривається шухляда і т. д. А тут я буквально очей не можу спустити з того бешкетника, постійно в напрузі...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Додому поїхати не пробували?Я минулого року в селі аж 2 дні такого дурдому витримала.Цього року-5 днів в Закарпатті.Ще відхожу.Рано мені ще з малим поза межами дому відпочивати,рано...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Та ні, не хочеться літо в місті посидіти, тим більше, що чоловік зараз майже весь час на роботі.
Та і сподіваюся, що ще трошки - і синочок адаптується і вгамується
Побачимо...
Цікаво просто, з якого віку діти сприймають пояснення, чому не можна. Але то, напевно, не на всіх діє...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Якщо дім у вас адаптований для дитини-то явно не скоро.Нашо йому такий відпочинок,де все не можна,та ще й мама через то нервується.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Моєму малюкові 2 рочки. Найбільше він плаче, коли на вулиці побачить в іншого хлопчика машинку. Тоді намагається її відібрати. Я пояснюю, що чужих іграшок брати не можна. Але нова машинка - це для нього ВСЕ. Буде плакати дуже і дуже голосно. Я не витримую, бо вмовляння, сварка не допомагають і забираю його з дитячого майданчика.

Плаче, коли йдемо з вулиці до хати, бо гуля в би цілий день. Тоді намагаюсь чимось зацікавити в хаті.

Плаче, коли я його направляю на вулиці йти в ту сторону, що мені треба, бо йому завжди обовязково треба в протилежну. Тоді мушу взяти на руки і трохи понести. Тоді ставлю і далі йде сам.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Мені набагато стало легше, як тільки малому стукнуло 3р ))) може то я психологічно надумала, а може то він подорослішав. У нас були теж істерики і в нього і в мене,я кажу того не робити пояснюю, говорю, а він ніби не чує мене, я його бувало так била, що мені самій ставало страшно, але зараз все набагато краще, пояснив, дитина зрозуміла, перепитала і все. Мій висновок, бити дітей не потрібно ))) наказувати наказую, але не в нервах, воно мені хіба на совісті там десь шкреба, а так дитині просто треба дорости )))

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Ви ж завжди маєте свої іграшки - спробуйте домовитись на обмін щоб побавитись.
Ваш син навчиться контактувати і часу на істерику залишиться менше.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я й сама до такого додумалась, але на вулиці на свої іграшки він і дивитись не хоче, а чужі як візьме побавитись, то не розуміє, чому потім має віддати. А ще погоджується віддати все, тільки не машинки (машинки - най-найулюбленіші іграшки).Я , звичайно ж постійно йому пояснюю що й до чого. Думаю, коли стане трішечки старшим, то почне розуміти чого від нього хочуть.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

в нас теж так, своє кидаємо і біжимо до чужого, ми успішно міняємось забавками. Коли треба віддати, віддаємо, якщо ні, то в мене в колясці на цілий двір є чим бавитись я дістаю якесь нове -забуте старе, переманюю на хвилину увагу, віддаєом і проходить. Нема плачевних прощань.
Взагалі є купа таких ситуацій, але я стараюсь перенаправити увагу на інший предмет, дію, чи гру.

---------- Додано в 21:26 ---------- Попередній допис був написаний в 21:17 ----------

та зввичайно що.

Я спостерігала не раз в нас на піску картину, коли один і той же хлопчик (2 р.) постійно просить чужу іграшку, паску, лопатку..прийшовши зі своїм цілим набором. Своє лишає і хоче взяти чуже... Він простягає руку наприклад до моєї Полі, вона йому сама дає ту лопатку,тобто в дітей відбувається діалог дій, спілкування, а його мама підбігає з криком: "Тарасік, віддай, це ж не твоє, це дєвочкі, нашо ти забрав "і т.д. Тарас той в крик-плач. Мама в нерви і забирає його з того піска, все...прогулянка закінчилась.
НУ і я тій мамі якось пробувала пояснити, щоб збоку просто спостерігала ту картину, діти собі самі розберуться,це їхнє спілкування-розвиток. Чи спробувати дати дитині на заміну свої забавки, з якими вони виходять на двір. Ясно якщо хтось з дітей впирається, чи нагло видирає з рук то треба пояснити, допомогти, знайти компроміс, поділитись ,побавитись. Але на пустому місці не треба ні собі нерви псувати і ні дитині.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

найкраще в таких випадках навчити дитину мінятись. Сашко теж жадіна, своє рідко дасть комусь, але якщо захоче чужу забавку то так хитренько: а давай поміняємось? тоді віддає своє, а бере чуже. а ще ми майже завжди гуляємо тільки з одним хлопчиком, Старший від Сашка на 4 місяці (ми з мамою того хлопчика теж коліжанки, росли разом), то перед виходом на вулицю домовляємось що беремо. якщо самокати то обидва, якщо відерка-лопатки то теж, тобто беремо однакові забавки щоб сварок не було.