Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А моя дівчина любить на пустому місці закатати такий "шкандаль", що то просто жах! Прихожу в садочок:"Мама, що ти мені купила?" я кажу:"Нічого", то вона відразу починає ревіти і то так голосно!!!! Йдемо додому і вона всю дорогу так кричить. Прошу її спокійно пояснити, чому плаче, а вона ще голосніше!!! І жодні слова не доходять. В такому стані вона не чує нікого і не реагує ні на що! Ось так і йдемо вулицею, а всі перехожі оглядаються, що то таке робиться. І так вона реагує на все, що діється не так, як вона хоче. Не знаю, може, це дійсно криза трьох років? Коли воно вже перейде, не знаю. То закатає істерику, бо перезувне не те в садочку, що ті балетки їй не підходять, треба інші, то ляльку їй купи за шалені гроші, то просто мама не так її взяла за руку...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

До нас вчора приходили гості, і коли всі рідні порозходилися, приїхала моя хресна з дочкою і чоловіком, то малий як їх побачив, в нього не те, шо істерика почалася, він так плакав, що ним аж кидало, трусило, в нас однокімнатна квартира, тому ми пішли з ним до ванної, думали перейде, але доти, доки з хати не пішли гості, він не затихав. Я розумію, що він дужеее боїться лікарів і лікарень, так як місяців 3 тому лежали в лікарні, причому викликали швидку, приїзжали вони і забрали нас.....І він думав, що знов хочуть його кудась забрати, пояснення не допомагали, при першому слові починалися істерики далі....Але я просто розгубилася і не знаю як реагувати, на дворі не боїться нікого, тікає, таке і в магазині чи в гостях, а от тільки як хтось незнайомий зайде до хати, страх)))))

 

Гм-м-м...
І що за вражина її цьому навчила..?
Сверуха? (женіть її нафік)

Досвідом!
Раз "пошукає" маму - вибрики згаснуть.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Скоріше за все, ця вражина - я :shy: Бо дитина основну частину часу проводить зі мною. Інколи з*являється бабуся і ото-то вже починається справжнє "катування" і випробовування нас на витривалість І тоді я розумію, що коли вона лише зі мною, то це ще "цвіточки"! Але що мене найбільше дивує, що нібито і не вчу таких капризуль, а воно звідкись береться. :confused:Я б сказала, що я скоріше строга мама, ніж "добренька"

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Моя доня також щодня проявляє свій характер. Якщо щось не по її- зразу плач, з вулиці неможливо додому йти- йде і ниє, я стараюсь чимось відволікти увагу, розказую якісь історії про котиків, песиків і т.д....., на пташок дивимося, даю щось до рук, тільки щоб не закатала істерики на вулиці. Бо потім спинити неможливо. Взагалі не подобається мені коли діти плачуть-вередують на дворі, а збоку йде мама ніби нічого не помічає. Знаю з власного досвіду, що треба якось до дитини ключик знаходити, але не таким методом. Я всеж таки прихильник розмов- краще пояснити дитині 2,3,10 разів, думаю буде більше користі. От зі старшим в мене таких проблем не було. Він послушна дитина- завжди можна було домовитись. А з донькою не так. Виховуємо одна одну.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А в нас нова проблема! Наш Святославчик став хлопчиком-ні. Перша відповідь у нього "ні", усе в нього "не так" (крісло стоїть не так - треба посунути, іграшку не так - треба поправити, руку дала не так мама і т.д.). І що це - такий характер, щось вікове, чи щось упущене батьками?
І ще одне. Коли ми вдвох (або з татом), то з ним ніяких проблем нема взагалі. Слухняний, спокійний, розуміючий. А от коли є вже хтось посторонній, то починається ниття (бо все хоче з мамою, хоча звичайно грається сам, якщо потрібно). Може це ревність, бо мама приділяє ще комусь увагу, або йому некомфортно, якщо є постронні - не знаю.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

І в нас істерики регулярно. Останні перли то тоді, коли я приходжу за нею в садок і вона не хоче йти додому, плачі ше ті. А ті дами в садочку стоять і дивляться на то все і думають, що ж вона їй там на тій своїй мові балакає, а то нічого не дає.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

я думаю теж що вікове, у анс в малої теж таке було, чесно кажучи, злило мене таке.. але пройшло..

тут я думаю, що він починає добиватись уваги від вас, бо звик бути в центрі уваги, тому треба відразу навчити, що коли мама говорить з кимось або по телефону в розмову втручатись неможна.це, звісно, не відразу все буде, бо діткам треба вчитись мати терпіння, але часто треба дитині на цьомунаголошувати. у всіх діток таке буває, тому головне то не упустити.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

І у нас з двох років почалися істерики на пустому місці.
Напевно вікове.....................
Тільки трошки щось не так як йому хочеться і зразу починає пищати.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

а у нас така справа вже зараз.... намагаюсь не реагувати, але не витримую довго.... незнаю як бути...

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Моя дитина навчилась, як щось не так падати на землю і валятись Ляже на спину, ноги і руки задерті (як дохлий жучок) і краєм ока дивиться, чи мама бачить той концерт.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А у нас кричить " нефоцу-нефоцу" і так довго можуть бути крики -плачі, вчора навіть у ві сні так кричала.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Моє чудо теж таке робило. Навіть не знаю, де вона таке побачила. Хоча, здається, ми таку картину бачили раз в Антошці. Правда, Христинки лягала не в магазині, а лише вдома, коли я щось не давала чи не робила того, що вона хотіла. Я просто не реагувала, казала: "Що втомилася? То полежи трішки...","Відпочинь, а коли встанеш, то приходь бавитися"... робила вигляд, ніби я не розумію, чому вона лягла... У нас все минулося.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А наша на вулиці полюбляє, де побільше пилюки. Думаю, вона сама собі таке придумала.

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Я вчора переглядала відео, де моїй Каті десь 2 роки і вона також от так лягала як ви кажете. Але я на це увагу не звертала, лежи собі, покричи, а мій чоловік то тихенько все знімав, то вона лежала і тихенько собі поплакувала, щось розглядала, а коли його засікла, то такий крик був. Ото я насмілась, бо вже забула як то було. А коли їй то включила, то їй тааааааак смішно було і мене питає: мама, а чого я так робила? може то не я?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Страшний час...Навіть не знаю - ніби діти вже виросли, ніби вже розуміти мають, коли їм пояснюєш, а всеодно...Розуміти-розуміють, але не погоджуються - висувають свої умови і плачами вимагають їхнього виконання.
Вчора так мене вимотали діленням роликів - думала в самої істерика почнеться. Аргументів здорового глузду ніхто не сприйняв - все базувалось на одному істеричному "я хочуууууууууууууу". Закінчилось все тим, що поки тато не купить другу пару роликів - кататись не буде жодна. Питання в тому, чому я відразу так не зробила, а понадіялась на те, що зможу їх переконати без плачів кататись по черзі?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Моя племінниця (Тоня) зараз ввійшла в таку стадію Найбільше то стосується одягання. І ми по-трохи входимо, от недавно - йдем по Антошці - проходили близько коло біло - рожевого джеокс-кросівка дівочого 25-го розміру при нашому 18-му, вхопила в руку і я ледве видерла. Покричала і заспокоїлась... Коли кажете то переходить +/-?

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

Думаю, що то не переходить і в 16 років - хочу цю сукенку на випускний і то ваша справа як то буде........))) -і то залежить тільки від батьків чи вони йдуть на поводу в дитини чи не. Якщо не реагувати на істерики дитини: хочу цю шоколадку, іграшку і т.д... то воно проходить само собою, бо дитина знає, що істерика не поможе....... Принаймі так є у мене....... Правда бувають інколи конфузи і знову істерика, але все-одно не йду в малого на поводу(йому 3 роки)......

 

Відповідь: Як Ви реагуєте на сльози і вимоги дітей?

А у нас було затишно десь із рік (з 3 до 4років). Тепер істерики почали набирати нових форм і виявів. Якщо раніше ми плакали і кричали, лягали на підлогу чи ще щось подібне, то тепер ми коли щось вимагаємо - дозволяємо собі вдарити маму, копнути щось, щипнути меншу сестричку, кинути те що є в руці і ще й образитись на весь світ. Причому, якщо раніше - це мало хоть якісь розумні форми, то тепер на будь-що, що не так як хочеться. Навіть йти не по одній стороні дороги а по іншій.
Якщо раніше - емоція просто виходила, то тепер додалась ще й агресивність у поведінці. Дуже важко сприймати це все із розумом та спокоєм - особливо коли менше вже того набирається. А оте неаргументоване хочуууууу - так і залишилось.
А коли щось пробуєш пояснити - "закриваємо ручками вуха і не слухаємо".
Спокійно реагувати вже не можу - ані я ані чоловік - зриваємось на крик за часту.
Може хтось порадить - як краще із таких ситуацій виходити і чому така агресивність зявилась.?