Відповідь: Я у відчаї... Без емоцій це вже навряд.... Якщо випаде нагода то поговоримо. А так я вирішила поменше грузити себе похмурими думками і подивитись що з цього вийде. Ці серйозні розмови - то великий стрес, і для нього і для мене, треба відчути необхідність і доречність тої розмови, а тоді говорити, такий момент знайдеться мабуть... Але я б скоріше бажала говорити на такі теми, відчуваючи те що все налагодилось, от нічого я в житті так не боюся як знову зробити помилку в наших відносинах.
Відповідь: Я у відчаї... А свою помилку ви йому визнали? Перепросили за неї? Тут я би сказала кілька речей. Перше: святковий настрій це така дрібниця, що дивно, коли його можна зіпсувати, а ще дивніше, коли через його зіпсуття ображаються. Друге: оте "з принципу" до нічого доброго не доведе. На жаль, саме вам як жінці доведеться бути тією розумнішою та поступливішою. І не тому, що чоловіки горді, а тому, що вони дуже часто не надто добре усвідомлюють причину жіночої образи. Третє: оздоровлюють відносини саме розмови, але треба вміти розмовляти конструктивно і так, аби партнер не чувся, що на нього нападають. У такі розмови треба вкладати якнайбільше ніжності й любові. Чим важча розмова, тим більше тепла треба в неї вкладати. Четверте: страх завдає відносинам страшної шкоди, і це перше, чого вам треба позбутися.
Відповідь: Я у відчаї... Noname - вище сказане автором, це золоті слова і основа нормальних відносин. Раджу вам прислухатися до цих речень.
Відповідь: Я у відчаї... А свою помилку ви йому визнали? Перепросили за неї? Так. Свідомо визнала і вибачилась... В житті все просто не буває, одне тягне за собою інше. Ми двоє з ним такі, трохи загорді, але мені треба бути розумнішою! Ліля, дякую за ваші слова і пояснення! Дійсно, золоті!
Відповідь: Я у відчаї... Дуже прошу. Просто ми з чоловіком такі самі. Два сильні характери, дві горді натури. Саме мені довелося навчитися першою йти на компроміс, не закриватися в собі. Навчилася першою перепрошувати, навіть якщо вина не моя. Мені не шкодить, а він це цінує... Все можливо, головне захотіти.
Відповідь: Я у відчаї... Розкажу свою історію, може щось і допоже тобі. Я три роки зустрічалася з хлопцем. через 1,5 роки після зустрічі почалося те саме пекло, що і в тебе. Закінчилося все тоді коли він сказав що я нікому крім нього не потрібна( це після останньої моєї розмови на тему ревності). і я довго не думаючи знайшла людину, якій я була потрібна. ти не уявляєш що після того почалося: поцілунки, сльози, обійми, дзвінки..... Через 2 тижні ми помирилися. після того в мене була повна свобода дій. але я зрозуміла що це не моє. зрозуміла, що для того щоб добитися чогось мені потрібно буде створювати для цієї людини шокові ситуації. і пішла. зараз в мене кохана людина, яка звичайно ревнує, але він розує, що навіть коли я і "строю" глазки іншому моє серце належить йому. Він деколи говорить що це навіть йому подобається, буцімто нехай інші позаздрять, що у нього така дівчина.
Відповідь: Я у відчаї... Мають бути певні межі щодо ревностей, емоцій...Я наприклад теж дуже ревнива особа, але я довіряю своєму хлопцеві, чим влаштовувати скандали О, боже ти глянув, глянула на іншу дівчину-хлопця, сприйміть це як нормальне явище. Дивитися на когось і робити якісь дії, це зовсім різні речі. Ми всі люди, і з одніє сторони дивно б було якщо б хлопець чи дівчина не помічав, помічала протилежну стать, це природньо!
Відповідь: Я у відчаї... Ноунейм, кілька цитат з вашого допису "підвищує мій рейтинг в його очах", "сказав, що то не для мене", "відчуває мою залежність" 1.Навіщо підвищувати свій рейтинг в очах коханого, а йому вести цей рейтинг? 2. А може б ви мали власну думку, нє? 3. Він її не тільки відчуває, а й вправно користується. Або розставте з коханим усі крапки над і, або не займайтесь мазохізмом. Поясніть, що люди, які мають і відчувають свободу, майже ніколи нею не користуються "в ущерб" своїм половинкам. У нас саме таких проблем немає. МОжемо разом "зацінити" якусь гарну кобіту або файного хлопа. Можемо пожартувати на ту тему. Можмо дозволити собі легкий флірт. Тому що (ну принаймні я) абсолютно впевнена у нас у тому питанні. Але в кожного свої проблеми...
Відповідь: Я у відчаї... Для Христинки: Твоя історія про ревнивого хлопця мені знайома, бо моє перше кохання згасало приблизно так само, в того хлопця була просто манія ревнощів, причому абсолютно ніякими фактами не підтверджена, він навіть до моєї сестри ревнував, коли я проводила з нею багато часу, закінчилось це тим що стосунки просто вичерпали себе через постійні сварки і вияснення стосунків. Це було уже давно, і в тих відносинах все було по-іншому, інші пріоритети, часто несумісність наших бажань, різні погляди на багато важливих речей, і відповідно це все наклалось і ми розбіглися. Мій теперішній хлопець не говорить прямим текстом, але я підозрюю, що він можливо десь і сумнівається чи той поклонник був просто моїм другом чи між нами було щось більше, і йому легше мовчати про це ніж говорити. А вплинула на нього так розмова з тим хлопцем, де той дуже поетично висловив всю глибину почуттів до мене.
Відповідь: Я у відчаї... ех,а мені не дає спокою трохи інша ситуація...теж думала створити тему,але не хочу закидувати форум схожими темами. сподіваюсь, хто сь щось-таки порадить. ми разом практично2 роки. і нещодавно сталася сварка, при чому дріб'язкова: я використала слово "жид",що його дуже зачепило, хоч він і не єврей. справа в тому, що до євреїв я ставлюся навіть з повагою,але бісять деякий тип людей, от я і відриваюся. таку свою думку я вже не раз пояснювала, але він не сприймає. все це було по смс. наступні після тої були доволі грубими. дійшло навіть до: "я не має жоного настрою піднімати твій настрій".а мені так погано стало, так самотньо і боляче, згадалася купа проблем, надумалося безліч інших, хотілося, щоб він приїхав і поспілкуватся, розв"язати проблему, але ні...тим більше він відмовиви у такій формі. я жодного разу не відчувалал такого болю від коханої людини. такий-собі шок. і теж, він не вибачався, а коли почали віртуально про це спілкуватись, я не витримала і сказла йому про це. він почав вибачатися, а я не можу зрозуміти: чому він сам перший не робить крок назустріч? і це не вперше. якщо він і я хочемо одружитись,то я повинна знати його, як з ним. і він поминен розуміти багато речей...а виходить, що ні. я неодноразово наголошувала на те, що є випадки, коли потрібні його чоловічі вчинки, його мужність і вміння пробачити і заспокоїти мене. бо ж ми,жінки, надто емоційні. я не впевнена, що при наступній сварці, якщо я не почну розмову перша і не натякну про те,що треба вибачитись, ми помиримося. ще жодного разу він сам перший не залагоджував проблему
Відповідь: Я у відчаї... Елементарно, Ватсон! Хто хоче визнавати свої помилки? Тим самим він признається собі що він не досконалий, і тут раптом треба "принизитись" і вибачитись. А йому це неприємне, бо краще заперечити що він когось своїм вчинком образив а ніж признати що воно так є. Нажаль тут нема іншого лікарства як лишень говорити. Бо якщо змовчати то образа буде наростати в геометричній прогресії і то незадоволення буде переноситись в сімейні стосунки а далі пішло поїхало.:umbrage:
Відповідь: Я у відчаї... так,ви маєте рацію. він себе дуже любить і є за що. щодо вашої поради говорити - то та, говоримо. він в цьому плані мені підтримує. але ж і розмову починаю я. і оця невпевненість в ньому не дає мені спокою. може,так воно і повинно бути - жінка мудріша і тому сама робить перший крок? але багато "але"...
Відповідь: Я у відчаї... ...то не діло, отак страждати і нічого не робити! Ви ж мучитеся!!! І хочете й далі так мучитися? скільки, рік, два, десять, все життя? розумію як це все складно,але... Ви ж нічим не завинили... Невже гріх бути привабливою для інших чоловіків?! Ви не зрадили і не пішли до іншого! ...думаю тут основна проблема- ваш коханий і його ставлення до речей! ..і така поведінка - неповага до вас, не терпіть це! Особисто я поставила б ультиматум, кохання це не ті відносини, в яких мають бути біль і страждання...
Відповідь: Я у відчаї... Кілька зауважень. 1.Не думайте, що він почне мінятися і не чекайте, не вимагайте цього. Почніть зі себе. Ви даремно з нього почали. Це програшна позиція. 2. Чоловіки рідко першими вибачаються. Це для них нехарактерно та згубне для їхнього егоїзму. До цього краще звикнути. Якщо правильно поставите питання і поясните, чоловік лише шануватиме вас за вміння першою налагоджувати відносини, першою перепрошувати, першою починати розмову, першою йти на компроміс. Він цінуватиме вас за ту рису, якої йому хронічно бракує. Тим самим ви покажете, що вам на відносинах залежить. 3. НІКОЛИ не вияснюйте відносини письмово чи віртуально. НІ-КО-ЛИ! Так дійде лише до ще більшого непорозуміння та сварки. Якщо щось починається, просити про спілкування та вияснення треба ОДРАЗУ, а не тоді, коли вже запізно й ви обоє добряче поранені. Непорозуміння треба прибивати в корені, а намагатися викорчовувати ціле дерево, це набагато важче. 4. Якщо думаєте про одруження та серйозні відносини, забудьте, що ви маленька дівчинка чи можете такою прикидатися і щось там на нього перекидати. Так, жінки емоційні, але й голова у них на плечах є, і вочевидь не лише для ношення зачісок чи макіяжу. Запам"ятайте собі добре, що мінятися треба вам, а не починати чи намагатися міняти іншу людину. Це призводить лише і виключно до розвалу. Раніше чи пізніше, але неуникненно... Багіро, будь ласка цитуйте тих, кому відповідаєте, аби не було конфузів, як оце зараз.
Відповідь: Я у відчаї... то був коментар до автора теми - вразила історія, от я зразу ж відповіла.. на майбутнє цитуватиму. Вибачайте за конфуз.
Відповідь: Я у відчаї... Як чоловік скажу-все вірно на 1000 %.Чоловіку щоб до такого розуміння дорости потрібно десь років 15-20 пожити у шлюбі.Такі ми є-егоїстичні,напомпадурені і др.Жінка завжди мудріша,бо думає більш тверезо в життєвих ситуаціях.Чоловіки скоріше думають другим місцем,а жінки головою.Є звичайно винятки але то дуже-дуже рідко.
Відповідь: Я у відчаї... дякую за поради. все це я розумію. напевно, просто звикла, що раніше вибачалися лише переді мною, а я вирішувала чи пробачати. але то навіть не були стосунки. от щодо залагодження сварок за безпосередньої участі я повністю з вами згодна і намагалася так зробити, але він не захотів, ще й так злісно відмовив у зустрічі...що мене і вразило. на жаль, він побоявся зустрітися одразу. от і довелося вирішувати проблему віртуально. ніби вирішили (це він так думає), я все ще перетравлюю, переживаю... а от щодо останнього, то ви прямо в точку. ловлю себе інколи на тому, що якось у мене дещо по-дитячому. та все одно залишається невирішеним питання. найбільше,що лякає, так це його пасивність у таких неприємних моментах. і додам: не впевнена, що чоловік буде поважати жінку за її вміння першою налагоджувати стосунки. буває й так, що він розслабляється і сідає на голову. нагліє в буквальному сенсі, тобто звикає до того, що жінка належить йому і нікуди вона не дінеться. а це лише спричинятиме нові сварки. а жінка, в свою чергу, втрачатиме впевненість у собі самій. знаєте, таке собі "ганчір'я" (звісно, не одразу)
Відповідь: Я у відчаї... Ну от цього і не варто робити. Краще сказати, що тоді вияснимо все при зустрічі. Щодо пасивності - чоловік не пасивний, то просто спосіб самозахисту. Якщо ви проявите відкритість, то і він не буде боятися себе проявити, відкритися. Правда, бувають нюанси виховання. Тоді тяжко, якщо людину виховали, що треба бути пеньком і сухарем. Щодо налагоджування й сідання на голову. Тут від жінки залежить. Він має бачити, що ви робите зусилля для стосунків, а не попускаєте йому невідомо що. Я завжди йду на перший крок, але розмова завжди завершується і його "перепрошую" також. Бо лише одна особа винною не буває. Не треба боятися "вилізуть на голову" заздалегідь. Тим, хто має відчуття гідності, не вилізуть. А ставлення до жінки, як до предмета (ваші слова про "жінка належить йому і нікуди не дінеться") це дещо інше, це в першу чергу брак поваги до себе у самої жінки, не треба це плутати із будуванням здорових стосунків, про яке я писала вище. Жінка спершу втрачає певність, а тоді вже чоловік її починає зневажати. А взагалі у вас забагато страхів, вам варто їх перебороти і не накладати неіснуючі варіянти на коханого, чи цього, що зараз, чи того, що можливо, буде пізніше... Якщо накладати на людей рамки, вони просто втечуть, бо не будуть почуватися безпечно поруч із вами. Вибачайте, якщо трохи гостро. Я вас не знаю, тому просто пишу перестороги, які варто враховувати в кожних стосунках. Чоловіки не такі вже й страшні та погані. Вони теж люди і теж чуттєві та емоційні, просто це все вони проявляють зовсім інакше. А якщо в когось щось не склалося, якщо ви були свідком поламаних моделей стосунків, то не значить, що ви можете перестрахуватися через певні дії. Наперед перестрахуватися не можна. Ніколи.
Відповідь: Я у відчаї... та ні, негостро. конструктивно і так,як я хотіла. ще раз дякую за відповідь. багато чого вами сказаного є правдою. але не настільки,сподіваюсь,все погано. вже й забули ми про ту сварку, тепер буду готовою першою все вирішувати
