Для мамусь і татусів (3)

Ги-ги Ті мами певно фанатки Комаровського. То він любить таке видавати "мама для тата, дитині соску і хай спить, хай знає своє місце, дитина не пуп землі, главноє шоб тату добре було"
Не беріть дурного в голову - все у вас добре.

 

Попалось мені саме зараз

 

1. моя дитина і в рік, і після року їла вночі цицю "на повну котушку"
2. не можна і не треба. для чого мучити і травмувати дитину? маленьке дитятко плаче, коли чогось йому бракує-мами, циці, хоче пити\їсти, на ручки... пів року, це з зовсім крихітка.
3. режим - так, але не фанатично. має бути час на сон(раз чи двічі\тричі, залежно від віку), якого також до секунди неможливо дотримуватися, але якісь часові рамки присутні. з годуванням в нас не було жодного режиму. хоче цицю-має)

 

Ну і я відпишусь для статистики. От Вам і опитування вийшло.

1. Їли, їдять і будуть їсти. І до року і після. А особливо як зуби лізуть! І то є якраз "гуд" і "найкраще".

2. Вважаємо, що плакати не треба ні дитятку, ні мамі, нікому. Але інколи так стається... Що тоді роблять близькі люди? Втішають.

3. Режим у півроку? - Нє, не чули!

 

От ви дивуєтесь, а представники старшого покоління вже мене задовбали отим "та най трохи плаче, шо ти його зразу хапаєш" і " та шо то плач, ти ще не знаєш, як то дитина плаче". ТОбто я маю стояти і дивитись і вже як дитина почне заходитись, то тоді брати чи як. Вже таке враження, що їм заздрісно, що нема в нас дитячих плачів) Але то нема, що дивуватись. Покоління виховувало дітей строго по режиму. Я собі уявляюю, як би то мій малюк ревів, якби я надумала його годувати що три години, або лишала, щоб плакав і сам заснув. Коротше, спеціально провокувати плач, то дурне

 

То понятно, але то старшк покоління!! А мама вже піврічної дитини НМСД таких питань взагалі не мала би ставити, то би не мало бути взагалі питанням!! Тому я дивуюсь , та , можна в мене кидати тапками і називати злюкою, але я можу зрозуміти розгубленість і невпевненість в перший тиждень , навіть місяць після пологів. Але я сама маю 7ми місячне маля і знаю, що то таке, велика різниця у тому, які були відчуття на початку , і які зараз.

 

щодо режиму, я би казала розслабитись.. ну нащо комусь режим для піврічної дитини.. це колись коли в колгосп треба було йти то добре було
а зараз в мами є довга декретна відпустка)
мені режим в такому віці був би хіба обтяженням, постійно зиркати на годинник
з дитиною ітак треба бути напоготові 24 год на добу, а ще режим, хіба мало працювали до декрету по годинах і з дедлайнами?)))

 

досвід такий, я просто молюся з нею спочатку своїми словами, а потім Отче наш і Богородице Діво

і от в 3 з половиною вона почала додавати свої слова-прохання-подяки а потім за мною старається повторювати, при цьому я ніколи не просила її повторювати чи щось таке. Але в церкву кожну неділю (ну майже).

 

як? здайте секрет? я вже змучилася витягувати з-за Царськмх врат,

 

ну от 1000 раз витягуєте на 1001 дитина перестає туди лізти. (Починає лізти в свічки *нервовий смішок*)

 

або у бляшане відро, куди викидають згорівші свічки і сірники.... безпечніше, але дуже гучно

 

в нас цілий ритуал розроблений, але то мало помагає. а служба то довга.
може кому згодиться, то я напишу, а можу хтось і своє додасть, теж буду вдячна.

значиться, ми приходимо невчасно - а так, щоб зачепити від євангелія до причастя, це максимум для малого. нам було дуже зручно, коли ми приходили між службами в пусту церкву, але тоді і малий бігав і надивлявся і тд, але до причастя вже не дотягував ніяк. значиться, ми прийшли, тато молиться, я з малим йду до тетраподу. маємо цілу процедуру, бо поки перецілуємо всі образи і скажемо бозі привіт, то займе хв 5. потім йде до тата, моя черга молитися. в той час малий швендяє церквою. потім я з ним ставлю свічки всюди, де тільки знайду місце. потім п"ємо видичку, потім йдем на хори, потім вже виходимо на вулицю і чекаємо причастя. якщо вийти на двір скорше - служба пропала. якщо знаходиться дитина, яка тихо сидить за свічками і нас не шарахається, то можемо хвилин 5 ще і так посидіти. погано, якщо в церкву приносять іграшки, малий перекрикує хор, коли ними грається. загалом малого треба дуже міцно тримати, бо я вже казала - лізе за царські ворота і то через такі шпари, де уму нєпостєжимо. якщо на службі є владика - то це одна атракція, ну то ж треба почитати ту ж книжку, нє? втримати тоді малого теж дуже важко.

ще хочу сказати, що ми не ходимо до церкви, яка є біля дому з кількох дуже практичних причин.
-слизька плитка всередині
-дуже багато людей
-подвір"я викладене плиткою нерівномірно, багато сходинок. для малого скалодром просто.

 

зараз так не чути. взимку, ото було веселіше. вони як дерлися тими машинками, то було жесть.

 

Потребую поради: вже 3 дні у нас живе вигаданий друг малого. Згадує про нього мимоволі зо два рази на день. Гугль трохи почитала - заспокоїлась, але хотіла б почути живі історії "як це було у мого дитяти". Поділіться, бо доволі химерна ситуація. Та ще й чоловіка тре вкоськати, бо одразу став переконувати малого, що нікого тут нема і не реагувати на мою міміку багатозначну. Одним словом потребую живих прикладів.

 

Я б казала тобі розслабитись. Я в дитинстві мала ціле своє вигадане королівство, ще й всім його "показувала", це десь так до школи. В дуже дитинстві, мама розказувала, що я мала ще свою мову, на ній розказувала вірші, читала книжки, і т.ін. Думаю, це період такий в діток, схильних до фантазій.

Sent from my SM-T230NU using Tapatalk

 

В племінниці був вигаданий друг солдат, свона після якоїсь казки його придумала. Так смішно було, коли вона його на гойдалці гойдала, поруч з собою садила.
А мій малий мав уявну Катю. Дуже з нею бавився.
Ті вигадані герої так само раптово зникли, як і з'явилися.

Мені та його Катя навіть допомагала. Пригадую, я її, навіть, використовувала. Наприкдад, казала, щоб брав Катю і спати йшов, бо Катя вже втомилася .бавитися

 

Дякую за свої історії. З чоловіком поговорила, ніби зрозумів. Малюк поки свого товариша гарненько опікає. Пробували поговорити про братика-сестричку, то не хоче нікого. Ще не розібралась "звідки ноги ростуть", але уява в нього завжди була ого. Вже десь близько року ми можемо бавитись уявними іграшками, відкривати уявні подарунки, їсти уявні смаколики і т. д.
Трохи звиклась з ситуацією, малий реагує впевнено. Не затаївся- це мене радує. А далі побачимо. пра реакція мамочок, на майданчику нині, була- "що ви говорите". Бо малий якраз просив мене не катати сильно, бо його друг ще маленький і боїться..
Далі будем бачити...

 

Що мені подобається, це то, що у нас в місті для діток є окрема служба Божа, коротенька до 30 хв, всі дітки гуляють-бавляться на подвір"ї церкви чи навіть в середині, отець під час служби діток заохочує і ніяких обмежень, потім для діток до 8 років причастя.

 

У нас, у Львові, мені сподобалась служба Божа в приміщенні Духовної Семінарії на Хуторівці (збоку є менша будівля, на 2-му поверсі отець відправляє службу). Це організовує "Рух християнських сімей". Для дітей цікаво, що проповідь отець розказує на доступній їм мові, ну по-дитячому якось. І дітки сидять на кріселках півколом перед отцем. Загалом, можливо комусь знадобиться, то ось тут детальніше можна прочитати - http://www.rukhsimey.org.ua/zustrici/nedilni-zustrichi