Для мамусь і татусів (3)

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

Моє дитя останнім часом як шило в одному місці має...ні секунди на місці На животику розхитується то вліво то вправо потім впирається головою в диван і сама піднімає тіло і стає навкарачки і як гусеничка пересувається по площині, і це все супроводжується пусканням бульбашок і звуками "тпрууу"...Ще з позитиву: пару днів тому муж взявся переодягати Надійку на вулицю і так як какає малеча не щодня, то важко знати коли вона собі надумається, так от переодягає і такий каже: ой дивись трохи покакала, почекаю поки надумається, а поки легенький масаж зроблю, ну-ну...він тільки легенько притиснув ніжки до животика і вилетіла йому на штани "пуля" Ну і сьогодні я прокинулась від того,що доня мацала мій ніс і пхала пальчики в очі, мол скільки можна дрихнути, а коли я відкрила очі то мені відразу посміхнулось моє чудо на весь свій беззубий ротик

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

Дмитрикові було 3.3. Надворі було -20, ми гуляли на майданчику. Гуляли недовго - тому, що Дмитрик настільки не хотів ні з ким ділитись, що тільки стояв і охороняв свої іграшки. Змерзав - йшли додому.
у нього був той період "усвідомлення власності", коли він хотів відчути, що тільки він - господар своїх іграшок, і що ніхто крім нього не має на ті іграшки права. І я давала йому це відчути. Щоб уникнути виправдовування перед іншими батьками, я у випадку конфліктної ситуації розмовляла саме з дитиною, а не з дорослими. Пояснювала чужій маленькій дівчинці, що чомусь Дмитрик не хоче дати їй жодної пасочки, і що можливо, дасть іншим разом. На крайняк, починала сама бавитись з тою чужою дитиною (зліпити їй щось зі снігу могла, чи поставити її пасочки одна на одну, щоб вежа вийшла) - якщо її власні батьки не відволікали її від ситуації

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

Дівчата, а коли дітки приблизно починають говорити? Нам вже майже 8, а того довгоочікуваного МАМА нема і нема Час від часу пролітає дя, ба, ді, тя, а решта все на своїй мові З малим говоримо багато, читаємо, бавимось, але шось ніяк не хоче маму потішити. Читаю, що у декого у 6 вже мамають чи тятяють, а у нас хіба пищить і на своїй мові лепече ))

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

Мій малий давно ма-має, тя-тяє, ба-бає... Але здебільшого на своїй мові шось мелькає.
Ну і то мама, тятя, то несвідоме. Тобто то не звертання, а так бавиться собі шось та й мамкає
А от говорити... то дуже по-різному. Деякі дітки до 3 років мовчать, а деякі вже в рік реченнями говорять.
Але в 8 місяців чогось особливого чекати не варто))

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

Катя, в нас то саме. Тільки на кицю каже Киииии...
А решту часу шось собі булькає під ніс

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

Наш каже ЦСЬЬЬ)) Але так тихесенько собі під ніс

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

Мій то ще мацьопство, лише агукає, зате коли бачить, що буде зараз циця, то пищить, сміється і витягує язика!
Такий хитрий!

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

наш як бачить кота, то хіба регоче на всю кімнату або пищить так, що, мабуть, сусіди чують ))

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

Дівчата, як навчити дитину не нищити іграшки?
Я думала, що переросте, порозумнішає)))
Моя дитина малює, ломає, розбирає всі!!! іграшки. В нас немає жодної книги, щоб була напописана...

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

хіба не давати непонищені, тобто ніяк
мій менший брат ламав усі іграшки, які йому потрапляли до рук; коли малював фломайстерами, то тиснув на них так, що стрижні залазили всередину.
а ще одній моїй ляльці вистриг трохи волосся спереду і на чолі написав "Олег"
зате після 9-и років почав усе лагодити

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

не знаю як щодо нищення іграшок, а от якщо розмальовує книжки - то може просто не давати дитині олівці-фломастери коли вона має перед собою книжку? тобто або читаємо, або малюємо, а не водночас

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

Побачила на ФБ і не змогла не поділитися. Модератори, якщо раптом тут цьому не місце, перенесіть, будь ласка, куди більше пасуватиме, дякую.


ИСПОВЕДЬ МАМЫ

Очень трудно быть взрослой и невозмутимо гнуть свою линию, когда окружающие тычут в вас с ребенком пальцами и рассказывают вам, как плохо ведет себя твой ребенок и как плохо ты его воспитываешь.

Мать впервые слышит, что она плохая мать, довольно скоро после рождения ребенка. Папу бесит, что ребенок кричит, не спит, что мать берет его на руки, не берет его на руки, кладет с собой спать, уходит спать к нему, что она нервничает из-за каждого чиха и в квартире у нее не убрано. Весь день дома сидела – что делала? Убрать было трудно?

Затем подключаются бабушки: кормишь не так, расписания нет, разговаривает он у тебя плохо, занимаешься с ним мало, мало порешь, мало любишь, мало дрючишь, все, все неправильно!

Потом вступают родительницы в песочнице, бабки у подъезда и воспитатели детсадов. Ну и врачи еще, особая статья: о чем вы вообще думаете, вы что, угробить хотите своего ребенка? Да, спасибо, с самого рождения этого и добиваюсь.

К тому моменту, как ребенок пойдет в школу, его мать вздрагивает уже от каждого обращенного к ней слова, сжимается, ожидая удара, готова в любой момент быстро спрятать ребенка за спину, повернуться лицом к опасности и оскалить зубы, как зажатая в угол волчица, которая из последних сил защищает своего волчонка. Потом, правда, когда она прогонит нападающего лаем, воем, клацаньем зубов и угрожающим топорщением шерсти на загривке, она устроит своему волчонку такую трепку, что мало не покажется: как смел меня позорить? Сколько я еще из-за тебя буду краснеть?

В школе, ясное дело, маме ничего утешительного не скажут, кроме того, что с ребенком надо заниматься, что с ним надо делать домашнюю работу, что надо ему объяснять, как себя вести, и потребуют, чтобы она наладила его поведение в классе, как если бы у нее был пульт дистанционного управления ребенком.

К концу школы мать уже будет знать, что ее ребенок никчемен, ЕГЭ не сдаст, в дворники не возьмут, короче, полное педагогическое фиаско. Дома отец убежден, что мать испортила ребенка своей мягкостью, а бабушки уверены, что она его и не кормит даже.

Россия – страна, недружелюбная к детям. На отдыхе, в транспорте, в дороге, на улице на мать обращены бдительные взоры сограждан, готовых по любому поводу испустить дидактическое замечание. Не легче и в храме, где бесчинствующих детей не особенно любят – и мать ребенка, который устал, капризничает или отправился топать по храму во время чтения Евангелия, чего только не наслушается.

Хотя я знаю учителя, которая на собрании два часа рассказывала родителям – вместе, а потом порознь, - какой у них прекрасный класс, какие в нем отличные талантливые дети и как с ними здорово работать. Родители ушли домой настолько озадаченные, что некоторые по дороге даже купили торт к чаю.

Я видела женщину, которая в самолете просто забрала у замотанной мамы ноющую четырехлетку и всю дорогу рисовала с ней в тетрадке, читала с ней Маршака и Чуковского, занималась пальчиковыми играми – и даже позволила маме немного поспать, а соседям – лететь в тишине. Видела другую, которая, когда ее кресло сзади пинал ногами чужой ребенок, обернулась и вместо сакраментального «Мамаша, успокойте своего ребенка» сказала: «Малыш, ты пинаешь меня в спину, это очень неприятно, пожалуйста, не делай этого».

Однажды я ехала домой в маршрутке с перчаточной куклой-медведем в сумке. Напротив сидела девочка лет пяти, которой было скучно. Она ерзала, болтала ногами, донимала маму вопросами, пихала соседей. Когда медведь помахал ей лапой из сумки, она чуть не свалилась с сиденья от изумления. Мы всю дорогу играли с медведем, а мама смотрела с недоверчивым ужасом, готовая в любой момент отнять ребенка, отобрать медведя, всучить его мне обратно, рявкнуть, чтобы дочь сидела смирно и неподвижно – и загрызть любого, кто посмеет что-то сказать. Это уже условный рефлекс, это застарелая привычка не ждать от окружающих ничего хорошего.

Я помню, как бабушка или дедушка забирали у меня ночью вопящего младенца, сказав просто "поспи", хотя им завтра на работу; как муж, не давая алгебре доесть нас с ребенком, быстро и весело заканчивал с ним уроки, как меня подстраховывали, подхватывали и помогали - домашние, подруги, коллеги. Я помню попутчицу, которая терпела ночные крики моей трехлетней дочери в поезде, и продавщицу, которая подарила ей банан, когда наш рейс задержали на 18 часов и ошалевший ребенок пулей носился по аэропорту. Помню с благодарностью тех, кто помогал поднять перевернувшуюся коляску, пропускал без очереди в общественный туалет, протягивал платочки, когда у сына на улице шла из носа кровь, дарил просто так шарики, смешил плачущего ребенка. И мне всегда кажется, что я обязана вернуть это все другим людям.

Всякой маме трудно. Она не все знает и не все умеет, она не всегда еще сама достигла той степени психической зрелости, взрослости, доброжелательности, уверенности в себе, которая позволяет ей в любой кризисной ситуации сохранять присутствие духа и принимать правильные решения.

Мама делает ошибки, занимаясь самым главным делом и самым дорогим человеком в жизни. Она видит это и не знает, как их исправить. Ей и так кажется, что она все делает не так и неправильно; она в душе перфекционистка и хочет все сделать идеально, но идеально не может и ждет, съежившись, что ей сейчас опять поставят двойку. Не надо вколачивать ее по шляпку. Иногда ее стоит поддержать хорошим словом, заметить у ребенка прогресс, похвалить ее усилия, сказать ей что-то хорошее про ее ребенка, ненавязчиво предложить помощь. И не торопиться осуждать, тыкать пальцем, воспитывать и делать замечания. А если жалуется – слушать, а не поучать. А если плачет – обнять и пожалеть. Потому что она – мама, она делает самую трудную, неблагодарную, полезную работу в мире. Работу, за которую не платят, не хвалят, не повышают по службе, не дают поощрений. Работу, в которой много провалов и падений и слишком редко кажется, что чего-то достигла. Можно даже не хвалить, наверное. Не помогать, не развлекать чужих детей, не играть с ними, не говорить хороших слов. Просто не шпынять на каждом шагу. Уже будет огромное облегчение.

Ирина Лукьянова.

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

ділити іграшки на ті з якими можна бавитись як дитина забажає(писати-малювати, розбирати на частинки) і сервантний варіант. в нас дорогі гарні іграшки, конструктори в пачках і книжки стоять на своїх місцях, і якщо малий хоче ними побавитись. просить я дістаю. він бавиться і я ховаю на місце. а всі інші іграшки в перемішку в корзині- то робить з ними шо хоче

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

В мене перший місяць була якась байдужість до меншого, він багато плакав, проблемне гв і мені здавалось, що я його не люблю . Знайшла собі причину мого несприйняття дитини (в пологах), обдумала, виплакалась і заспокоілась. Дітей люблю обидвох
Ну і ще ми всі перший час іноді називали Дімуліка Антоном

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

в мене було таке
гуляємо, шось з сашком балкаємо і аж коли юра починав крутитись в слінгу тоді аж я могла аааааааааааа сказати - в мене ше є дитина

 

Відповідь: Для мамусь і татусів (3)

Я народила малого, то донечка лиш почала топати, то я фактично відчувала себе мамою скоріше двійнят, бо було тандемне годування + мала від мене не відходила ні на крок... Вже аж як малому рік виповнився і частота ГВ зменшилася, то мене відпустило і я вже ловила кожен момент, кожне нове слово малого чи відкриття донечки.