Для майбутніх мам (12)

Всьо, ось і на мене напало безсоння. 5:37 ранку, якийсь зачаклований час. Як так далі піде, то існує загроза, що мій малюк буде мати 35 пінеток на час народження. Ну прям як принц якийсь. Чи то я за перший триместр все відіспала, чи то легкий шок від того, що я нарешті йду з понеділка в декрет.

 

@Fleshka є велика різниця, коли мамі 41, а коли 19. Коли вона по суті ще сама дитина, коли нема такого доступу до інфи, як зараз (а може в когось і зараз нема інтернету, подруги з успішним ГВ хоча б). Я не згодна з тим категоричним твердженням, що як в мами нема нікого поруч, то вона сама собі якось все організує і все буде чотко. Це дуже рідко може бути так. Залежить від моральної стійкості мами, від її знань, від того чи є післяпологова депресія, від того чи чоловік поруч, чи він цілодобово на роботі, бо якраз кар'єрний зріст, а йому сім'ю годувати треба. А може він взагалі на заробітках.
Але перш за все від спокою мами залежить як вона організує собі побут і догляд за дитиною. Хтось від природи спокійний як шуфля, бо така конституція в людини. А хтось дуже чутливий і близько все бере до серця. А хтось вже спокійний, бо досвідчений в життєвих ситуаціях, інших, не з дітьми.
Я про те, щоб мама готувалась до малюка, щоб знала як можна забезпечити собі отой душевний спокій, що для неї саме важливе. І не боятись просити про допомогу, якщо вона потрібна в чомусь. Не боятись настояти на свому з "помічниками", забезпечити себе знаннями з ГВ і догляду за мацьопством. Тоді можна сподіватись на добре.

 

Ну то чи не банальне непорозуміння зі своїми батьками є причиною такої позиції?

 

А я говорю як працююча мама без допомоги зі сторони, окрім чоловіка і з успішним ГВ Питання ГВ чи не ГВ в нас взагалі не обговорювалось.

Звичайно везе тим у кого є дійсно допомога

але вбільшості, та допомога і розслабляє і вилазить богом. І ще раз повторюю це з моїх спостережень.

про це і немає мови, Ви праві.

Ну от скажіть, що я мала робити в свої 23, коли жили з чоловіком самі у Львові, моя мама тоді була за кордоном (хоча і тепер вона з нами не живе, а за 70 км від Львова), в його мами господарка своя, чоловік практично цілими днями на роботі (хату знімаємо, допомоги в грошах ні від кого не чекаємо і дякуємо, що хоча б зі села десь-колись, дуууже рідко, якісь продукти підкинуть), я з маленькою дитиною, а з 3-х місяців вже працювала, з дому правда, але все ж... Розкиснути і впасти в паніку. Бо мені немає кому допомогти. Та зібратись та й робити те, що мала робити. Я не мала часу на післяродову депресію, хоча теж було не легко і були деколи істерики і сльози. Бо це дійсно не легко, але МОЖЛИВО!!!!
Я ж не спорю, що супер коли є допомога, але та яка потрібна, про яку просиш, а не ту яку нав"язують і яка потім боком вилазить, тоді краще без допомоги (бо з такої допомоги реально і з ГВ важко і зі всім іншим теж не легко). Мені за дякую було те, що в перший тиждень нас хоча б з їдлом підстрахували.
А коли немає ніякої допомоги (тут на форумі багато таких, що самі дають раду і при тому і ГВ в них в нормі і все решта і дітей по 3-5-ро і ніхто з них не обділений мамою), то що стверджувати, що самому не реально???? Та реально і з двійнею реально (у мене сестра двоюрідна в Америці: чоловік,вона, синочок (на той момент 4 рочки) і двійня хлопчаків, і теж самі і теж справились, і їй не 41 було, а набагато менше).
Обурює, те, що отако прочитає якась дівчинка 19 років (біда, що і старші такі є), що самому не реально, бо треба і те і се, а тут ще й ГВ якось наладити. Та й дійсно опустить руки, "плюне" на ГВ, бо з фляшкою дитина 3-4 години спить, а з ГВ постійно на циці висить. А потім оправдовування: я сама - допомоги немає - нічого не встигаю і подрузі скажу, що встигнеш все тільки або з допомогою родичів, або з фляшкою.

А таке враження, що я тут про щось видумане пишу. Чи що мій чоловік не працюючий і має через те на нас час. Ні, так само працює, інколи і по суботах і неділях. Але є елементарне взаєморозуміння, взаємоповага і взаємопоміч, а не "чекай, бо я змучився з роботи, най тобі "тьоща" поможе (бо та тьоща живе з вами, а точніше ви з нею і ніби щось комусь мусить)"
Зрештою ми дітей собі народжуємо, а значить глядимо їх і відповідаємо за них самі (ось це в першу чергу треба зрозуміти і чоловіку теж пояснити). І в першу чергу сподіваємось на себе і чоловіка. А далі, як зможуть вам допомогти по суті, то дякуємо, ні - то дякуємо, що не заважаєте.

І ще для тих у кого діти не такі... я говорю тут тільки про той випадок, коли дитинка доношена, здорова і мама в стані себе обслуговувати (про випадки, які бувають виключенням у здоров"ї я аж ніяк не смію говорити, бо не дай Бог...)

Якось так... Сумбурно... Багато... Але інакше не вийшло, бо соплі - то не про мене... І хоть закидайте тут тапками, а інакше думати не буду, мабуть через те, що інакше не вмію.

про другу дитину і організацію з нею, я взагалі помовчу, бо наговорю ))))))

 

Народе, про що ви сперечаєтесь
і одна мама з кожною наступною дитиною може почуватись інакше, часом навіть до того, що з першим все було ОК, а з другим - ледь дає раду.

Пріоритетно що: гармонія і душевний спокій мами. Тоді і ГВ, і порозуміння з дітьми. А вже що для цього спокою потрібно - хай кожна вирішує сама. І говорить чоловікові про те, що їй потрібно, а вже він хай допоможе забезпечити умови.

--- дописи об"єднано, 26 Жовтень 2015 ---

ну і з досвіду:
20-річна свідома мама - це реально, і нічим вона від 40-річних не гірша, якщо їй по мозгах не їздити (дорогій родині)
в стані післяпологової депресії мама - навіть та, що фізично здорова, навіть в найкращих матеріальних умовах, - є неповносправною,
часом без допомоги легше, бо сім'я стає дуже самодостатньою і саморегульованою (у мене так)

 

Ні. Не воно. Але ти права, позицію таку маю. Швидше через спостереження, як в енної кількості подруг родичі допомагають поставити хрест на тому ГВ своїми порадами, бож знають краще. А в мене просто немає дригу вже лізти з порадами.

 

в мене завдяки спільному сну не бракує
Якось з перших днів висипалась як суслік. Аж непристойно було так висипатись в перші місяці.

 

Ось і я про то - це називається самоорганізація.

 

Ну тут не тільки свої батьки докладаються.

А як знати наперід буде це порозуміння чи ні? Обговорювати ситуації і домовлятись в що їм пхатись, що радити і що робити? Риторичне...
Рідко коли буває, що приходять і мовчки помагають по господарству. Зазвичай дають цінні поради "ну бо я ж 2-3-5 виростила, то я краще знаю", і "дай мені дитину а собі піди щось по господарству зроби і не зважай, що воно кричить, то всі кричать"

 

@ruda kishka та, то моя відповідь на риторичне питання. І я хочу, щоб якась 19-літня мамочка не боялась встановлювати рамки помічникам, не соромилась бути увесь час з дитиною, не намагалась встигнути мільйон справ водночас і вибирватись з сил "бо треба себе правильно організувати", щоб не боялась дослухатись до себе і розставити пріоритети вірні саме для неї і дитини, а не для родичів і бо що скажуть люди. А потім всі навколо винні, бо комусь рот не повертається сказати яка саме допомога потрібна (а може і не потрібна).

 

та взагалі-то це вже перекручено - йшлося не про нереально, а про те, що допомоги можна попросити у своїх близьких, бо дуже часто це справді потрібно, і не стидатися, і подумати заздалегідь: кого і про що. А те, що люди виживають в дуже і дуже суворих обставинах - факт, але то не значить, що за можливості ці обставини не вартує собі полегшити.
А взагалі, ми пишемо про різне: Ви про допомогу

А я про:

От Ви ж від свого чоловіка, наприклад, приймаєте таку допомогу, то значить все таки не "все сама" - а хтось, може, думає, що мужу тре котлети жарити, як то Комаровський радить і навіть такої допомоги не припускає)

А чому риторичне? Так, обговорювати.

 

обговорювати з тими, з ким комфортно обговорювати
Бути собою

 

Доречі ТАК!!! Не варто нікому категорично писати, що а я от все встигала сама і ніхто не допомагав і було чисто, наварено, доглянуто. Бо хтось прочитає і буде себе їсти, що а от є такі організовані, а я якась не така. Бо всі ми ходили іноді не чесані, з нечищеними зубами, їли аби що, в хаті завал, поле не оране, корова не доєна і т.д. просто такі речі дуууже швидко забуваються і залишаються лише приємні спогади про солодкі миті материнства

--- дописи об"єднано, 26 Жовтень 2015 ---

Я мала на увазі, що наперід всіх ситуацій не спрогнозуєш. А вже в процесі шукати взаєморозуміння і намагатись комусь доказати щось і відстояти своє право на щось - нє, спасіба. Краще я все сама

--- дописи об"єднано, 26 Жовтень 2015 ---

Ну або так а всіх решта в сад

 

трохи різні кути погляду на ситуацію. В який сад? Кого стосується народження моєї дитини? Правильно, мене і батька цієї дитини. Зі всіма решта я можу ділитись чимось, якщо захочу. Ділитись переживаннями, ділитись проживанням цієї події. Ділитись проведенням часу з немовлям. Якщо я захочу. Якщо матиму сили. Так, для того, щоб впустити в таку інтимну зону - в дім, де є новонароджений, - когось, потрібні додаткові сили. Особисто мені.
Коли я лежала в ПБ з новонародженим Сергійком, до мене зателефонувала свекруха і дуже щиро запропонувала нам пожити в них деякий час, поки налагодиться побут з 2ма дітьми. А я їй так само щиро пояснила, що ми дуже цінуємо цю пропозицію і матимемо її на увазі, та спершу хочемо якраз налагодити життя між нами - сім'єю. І знаєте, чоловікова мама зрозуміла.

 

Зовсім не різні кути погляду. Просто я, напевно, різкіша

так отож! Я народила дитинку, я хочу максимум часу проводити з ним. Для мене це радість, мені не треба від цього відпочити. І допомога з тим, щоб забрати його від мене, щоб я від нього відпочила і помила собі в хаті підлоги теж не потрібна.

То вам пощастило з чоловіковою мамою бо я ледь не щотижня доказувала, що я справляюсь і гуляти зі своєю дитиною хочу сама

 

мені і з чоловіком пощастило, і з чемними дітьми, і зі здоров'ям, і з фігурою і з освітою і зі всім решта. То тільки збоку так здається, що "пощастило". Розуміння приходить не на десяту і не на соту розмову.

 

Оце точно мої відчуття. Мені було значно легше і комфортніше сасій і ті кілька днів, коли були чи моя мама, чи свекруха, я лиш вичікувала, коли вони поїдуть вже.

 

Такого вроді тут ніхто не писав . читаємо... писала..

І я ходила, бо я не робот. Але мої безпорядки це тільки мої безпорядки і що дорога родина скаже мені все одно , а що сусіди і поготів..

 

Як про мене сказано. Мало того, що вночі висипаюся, то ще й зранку до 10-11 спимо і вдень можу солодко заснути біля того пухнастика. Більше сплю, як до його народження

 

Мені здається, що то дійсно все більше залежить навіть не так від темпераменту дитинки, як власне від темпераменту мами . Моя мама вічно згадує, як то все було важко і не встигалось (нас у неї троє, але особливо вона мене пам"ятає, найстаршу ) - "морок і жах був", а маю коліжанку, яка від початку вміла собі все так якось ...розслаблено організувати, ніби природньо.