Дитина для працюючої мами: аксесуар чи "цілий світ"?

у віці 4.5-5 років мій малий також мені казав, що "ти все працюєш". І це при тому, що він не був прив язаний до мене і спокійно залишався з народження з будь з ким з родини. І після роботи ми багато часу проводили разом. Але йому недостатньо було мене. В 4-5 років дитина все так же сильно потребує маму, просто ця потреба вже інша , не стільки фізична, скільки інтелектуально-психологічна. Бо саме у цьому віці дитина фізично стає самостійнішою, але психологічно- переходить на інший ступінь спілкування, як з татом, так і з мамою. І власне дівчаткам більше психологічно стає потрібна мама та час, який вона може з нею проводити; а хлопчику- тато. Ні садок, ні няня, ні баба того не замінять. І тим більше- гаджети . І якщо мама може спокійно прийти з роботи о, скажімо, 18, і весь вечірній час присвятити дитині, а не купі інших клопотів-то є одне.А коли вона приходить пізно, і в неї на голові ще незакінчені робочі питання, домашня робота і дитина- то налагодити якісне спілкування з 4-5 річною дитиною за той час практично нереально.Не знаю, чи можна вважати бажання 4-5 річної дитини проводити більше часу з мамою, ніж та може собі дозволити через роботу- це є егоїзмом.Зв язок мами-дитини в цей час переходить в іншу стадію. Вищу і глибшу і складнішу, ніж просто фізична присутність.

 

З мого досвіду, якраз в 4-5 років дитина "дуже хоче мами", але не в тому що вона потребує мами 24 години біля себе. Це такий дуже активно-пізнавальний вік, де вона дуже хоче поділитись цим всім з мамою. Тобто: прийшла мама після 18/00 з роботи (чи у вихідні) і не треба бігти прибирати/варити/мити/прати і т.д., а всього лиш взяти дитину за руку і піти на вулицю/качелі/піцу/парк і т.д де вона розкаже як хто кидав мячик, а хто як катався і в що бавився (і ще багато нескінченного потоку інформації). І до речі, їм також цікаво коли ми розповідаємо їм про свої негаразди (звичайно для дитячого розуміння) - вони тоді себе почувають ТАКИМИ дорослими. Але звільнятись з роботи бо дитина хоче маму, на мою думку, зовсім не потрібно. Діти це ще ті маніпулятори, а коли мама відчуває муки сумління, ой, вони саме тоді вміють "так надавити на мозоль"

 

Та ну).
То як які діти).

 

Я свого часу вийшла на роботу у 8 місяців малої, але то було на пів ставки, і плюс викладацька робота - пару відчитаув і в ільний, та й мама тоді з малою могла підмінити. В садок дала коли їй було 3 роки. Якби не певні переваги роботи тоді і мамина допомога, ні за що не виходила б так рано. І в садок малесеньких дітец не давалаб. А в 3 роки мала вже сама потребувала того спілкування з дітками. Плюс їй там подобалось, плачів не було ні разу навіть в перший день садка. Але як бачила як деякі дітки плакали за мамами, то аж самій шкода ставало. Але то вже індивідуальні особливості дитини. Коротко - вважаю, що робота і дитина сумісні, але до певного віку перевагу все ж треба надати дитині. Якщо б завагвтніла вдруге, то не виходила б на роботу раніше 2 років дитини (розмріялась щось я), навіть на відносто не напряжну роботу. Ще маю знайому, що працювала активно над карєрним просуванням (в іншій сфері), то після народження дитини практично одразу віддала її в такий приватний садок

(а як була на ГВ то таскала малу з собою на наради і т.д.)

, де зранку приводиш, і вверечі забираєш, плюс відвозилась та дитина регулярно до батьків. І що в результаті? По кар'єрі вона просунулась, але зараз шкодує, що найсолодші миті дитинства вона практично упустила, і їх вже не повернеш. Просто є різні жінки, але я б так не хотіла. Оптимально - це все встигнути, і по роботі по можливості просуватись, і головне, бути поруч з мкленькою дитиною, бо ніякі новомодні садки, дорогі цяцьки чи бабусі-дідусі не замінять мами, ї мамі важливj той час булти з дитятком. Якось так

 

Мені так виглядає, що це основне в цій темі - то навіть нема про що сперечатися, по-перше, в кожної свій рівень прив'язаності до дитини і, відчуття її, і близькість, і та ж любов до дитини - це не загальне поняття, у кожної вона різна, різної глибини, з різними відтінками, гранями і нюансами. З другої сторони, у кожної різне професійне життя, знову ж таки різні прагнення, різна вагомість тої роботи і т.п. Далі - індивідуальні особливості характеру - хтось швидкий, і любить, щоб в житті був "двіж", хтось - розтягувати і окремо переживати якісь етапи свого життя, не навалюючи все разом, хтось інтраверт, хтось навпаки, наші потреби в близькості, зокрема, з дитиною, теж відрізняються, короче, факторів стільки...а варіантів поєднання ще більше, тому - одна скаже, що прекрасно поєднує, їй вистачає дитини і дитині її, іншій же така ж ситуація буде катастрофічною для стосунків з дитиною. Просто оце "поєднання", таке внутрішнє, не те, що я попрацювала 5 годин і з дитиною побавилась 3, а от відчуття душевне, що все так, як має бути - воно таке ефемерне, бо оте "як має бути" дуже і дуже різне в кожної з нас.

 

Ну то якось по такій схемі виходить , що просто хтось більше така мама-мама, а хтось працююча жінка. А я наприклад з тим не згідна. Не вважаю, що ті мами, котрі не працюють, а сидять з дітьми посвячують себе більше дітям , аніж ті, котрі працюють. Просто то дуже і від професії залежить (ну бо в когось робочий день по надцять годин, реально важко так поєднувати то все ) і від вміння та бажання поєднати. От і все. Кожна мама для своєї дитини найкраща мама і все в житті віддасть для неї

--- дописи об"єднано, 7 Серпень 2015 ---

Я от для себе вирішила, що на одну роботу виходити не буду в рік. Звільнюсь, або ще не знаю що, але вирішила, що поєднати філармонію і час з дитиною зможу, не буде то мені накладно так. А от плюс ще школу ні і я таки краще буду той час з дитиною, аніж до вечора в школі. Хоч то і заробіток додатковий непоганий , і стаж, але треба поєднувати поєднуване

 

Комбінації можуть бути різні, але, чесно, мені здається, що в більшості, то так десь і є: мама-мама і працююча жінка. Вони обидві можуть працювати, будучи мамами, але сприйняття ситуації буде різне, при однаковій роботі і дітях. Думаю, є ряд професій - покликань, які неможливо якісно поєднати, таким жінкам тяжко, якщо вони однаково хочуть і одного, і іншого. Є, якийсь відсоток тих, хто справді і від професіі кайфує, і в материнство вкладається. Але то не виміряєш збоку на комусь, не побачиш, що в душі, чи все в гармонії, тільки ми самі собі мірила, чи вдається нам поєднувати. То не в образу нікому, але кожен з нас має якісь схильності, якісь ролі нам вдаються краще чи гірше. Ну чому одна мама бачить в декреті тільки горшки-кашки, а інша якось живе повним життям? Чому хтось біжить з декрету, заледве вдається дати дитя в садок, або й взагалі не йде, а хтось продовжує декрет, чи взагалі звільняється? От чому одній хочеться одного, а іншій протилежного? Ну хіба однакове буде в цих жінок поняття "поєдную успішно"?

 

мене би це насторожило. Дитячі психологи кажуть, що то не є гуд (як би мама не раділа, що дитина не переживає стресу від розлуки). Така поведінка дитини говорить про те, що зв'язок мама-дитина дуже слабкий або й взагалі втраченний давно.

я не те щоб прискіпуюсь. посто дивуюсь - а хіба до тої, хай і однієї на день, пари не треба готуватись? Підшукувати матеріал, складати конпсект? Мені на якісну підготовку до заняття йшло приблизно стільки ж часу, як і саме заняття...

--- дописи об"єднано, 7 Серпень 2015 ---

з оцим згідна..

+1

 

@Haidee та це ваша особиста образа. Моя мама теж поїхала працювати далеко, тим не менше вона для мене найкраща і я знаю, що заради нас з сестрою все б віддала. Для мене то не заїжджена фраза, тому не варто так кидатись словами просто через те, що у вас такий в сім'ї приклад. Я трохи інше поняття в то вкладаю

--- дописи об"єднано, 7 Серпень 2015 ---

Ну але тут ніхто про таке й не говорить.. Так як саме я говорила тут про те, що можна вміло поєднати, то можу заперечити щодо вашого "смішно". В 3 місяці це не може бути поєднувано, але вже після року , якщо робочий день не повний, то цілком можна. Дитина в 3 місяці і в півторароку то вже зовсім інше. А в 3 роки(так як декрет в Україні) то взагалі

 

Ну я так зовсім не вважаю Дитина перші рази йшла в садок десь в 3 роки, і то на 1 годинку, потім на довше поступово, потім за пару тижнів ми поїхали разом на море (і взагалі стараюсь їздитиз малою завжди відпочивати), звязок у нас є. От зараз маю велику відпустку, а скоро на роботу, а мала піде в школу, і знов щось зміниться. Але не наш з нею звязок то точно, будемо разом навчатись всього далі. Навіть іноді підкрадаються думки про 2-й декрет, щоб ще побути з малечею, і з таршою, але то таке, тільки в роздумах). Маю на увазі ніяких істерик-плачів не було. Вона знала що йде до діток в садок, хотіла дуже бавитись з дітьми, але з нетепінням чекала і завжди раділа як я за нею приходила. І не лише в мене так. А бачила такі плачі, що ну. І не тільки в молодшій групі, а й в старших, оце точно проблеми якісь, і тоді можливо не варто дитину силувати йти в той садок.

 

ну але чому? Ну ж діти різні, з різними характерами, ну що конче мусить дитина плакати за мамою і тоді значить є звязок? А інакше- шось десь мама не впильнувала? Бо дитина бавиться з дітьми і не плаче за мамою? А може дитині просто мами цілком достатньо і хочеться ще й інших бачити?

 

Та чого прискіпуєтесь? то був предмет яки я вже викладала, тому всі конспекти були , і процес був "накатаний", та й так співпало, що тоді на пів ставки мала мало аудиторних занять, словом, склались сприятливі обставини.

 

Ох, вже ті новомодні психологи, накопирсають всякого)
Глупі мамаші тішуться, що дитина з радістю йде до колективу, і з ще з більшою радістю після біжить до мами, а то все так запущено.

 

Може й новомодні))
Дівчата, я не кажу, що то істина в останній інстанції. Обгрунтовано довести, що це дійсно так, не зможу - не психолог )), курс дитячої психології ( та й то - лише дошкільного і шкільного віку) вивчала ... ого - 17 років тому.
Я писала про себе, про свою інтуіцію, стосовно своєї дитини. Мій малий теж не ридав ридма, але я бачила по ньому, що йому дуже і дуже сумно. Кинули ми той садок, натомість їздили 3 рази на тиждень на всякі розвивалки. Дитина змінилася просто на очах. Такого формату спілкування з однолітками йому було цілком достатньо.
Може, іншим дітям такого обсягу не буде замало, може, їм цікавіше на цілий день з чужими. Всі діти (і всі ми) різні.

Подумала, що справедливості ради треба додати - на той момент я не була супер-працюючою мамою)), так, "дрібниці" - репетиторство, по 3-4 заняття на день, вдома, нікуди з хати не зникала... Ну, але самі заняття, підготовка до них, хатня робота, плюс вагітність. Віддавала малого в садок з "лучших побуждєній" - щоб я спокійно могла все зробити без його постійного вертіння під ногами і невгамовного потоку запитань, щоб йому не перепадало від моєї вагітної + перфекціоністської психикі... Здавалось мені, що для нього то буде найкращий варіант - бути вдома, коли мама вже спокійна і задоволена.
Ключові слова тут - "здавалось мені".

 

ну власне, оце ключове, діти різні.

 

В темі про садок я писала,що якби моя дитина плакала чи сказав, що не хоче, то був би останній наш туди похід. І, звичайно, ви правильно(ІМХО) зробили. Ми й в розвивалку ходили абсолютно без проблем. Проте, коли він вдома, а я кудись йду, то буде весь той час діставати "А коли мама прийде?". То, так само, як відносно даної теми, чиясь дитина й не помітить того часу без мами

мені було прекрасно в той час з бабусею)

, а чиясь буде плакати/згадувати.

 

Тільки от природою садочки не були задумані. Якими б різними ті діти не були.

 

природою і унітази не були задумані і шо? Та то можна зараз дуже філософствувати багато.