Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Часто хабарі вимагають, це правда. Є також родини, які нічого не платили. Також є випадки, коли просять залишити пожертву на сам заклад, але як це завжди буває в нашій державі - чеку не дають. Як використали гроші - це вже справа і відповідальність керівництва (така моя думка). Знаєте, це як дати милостиню тому, хто просить. Ми реагуємо на прохання і жертвуємо, бо ми цього хочемо і робимо це з добрих побуджень, а як використає це той, хто просив - не нам за це відповідати.
Відповідь: ОФФТОП рукодільниць на нерукодільні теми (2) а ще чоловік зараз дивився Міняю жінку. Я ту муть не дивлюсь, просто поруч сиділа, чай пила. Там сюжет був про діток з дитбудинку. І чоловік каже "давай візьмемо когось? як взагалі можна дітей викидати?!" я трохи в шоці. В шоці від його чутливості, в шоці від такої пропозиції... Особисто я не готова до такого рішення, не зараз... може згодом... не знаю... шкода тих діток, але узяти на себе відповідальність... не знаю... іноді з своїми двома не даю ладу... якийсь сентиментальний вечір у мене вийшов. Чоловік там Інтернів дивиться, а я пішла - настрій не той...
Відповідь: ОФФТОП рукодільниць на нерукодільні теми (2) от і я про це думала. А в мене знайома не мала дітей і створила дитячий будинок сімейного типу. Не знаю скільки діток вона там має ,12 здається. Яку то треба мати сміливість. До речі недавно Бог дав їй свої дитя. Після 15 років чекання)
Відповідь: ОФФТОП рукодільниць на нерукодільні теми (2) Ви знаєте, недавно була свідком такої ситуації, досі мені перед очима. Коли з малим ходила до окуліста на лікування, там ходила ще одна мама з дівчинкою 3-4 років. Мала була непосидюча, це факт. Але більшість дітей таких. Мама відвернеться, а мала то за штору потягне, то крісле пересуне. Як та мама її шарпала, мені було не по собі, а як одягала ту малу, то мороз в мене по шкірі бігав. І кричала на неї. Весь час. І десь через тиждень я розговорилась з тою мамою, і питаю в неї, що лікуєте, чи давно... ну звичні питання під кабінетом в окуліста. Як та мама розійшлась, "йой, та ми ту дитину в рік удочерили, і отак я її лікую, то одне лікую, то друге, взяли на свою голову". Шкода дитини, чи може їй все таки краще, ніж у сиротинці, хто знає.... Це дійсно важливий крок і перед тим, як його зробити, треба не одну ніч переспати з тою думкою.
Відповідь: ОФФТОП рукодільниць на нерукодільні теми (2) оце і найстрашніше... іноді на своїх бува злишся. Потім правда вгамовуєшся, бо ж свої... А тут би боялась, що не зможу себе опанувати (грубо кажучи, ясно що б не тлумила до безтями) аби не завдати тій дитині болю (морального чи фізичного). Те ж дитя треба так полюбити, щоб не могти його образити, принизити. Це огромезна відповідальність!
Відповідь: ОФФТОП рукодільниць на нерукодільні теми (2) дуже шкода( Зара з вона цього не розуміє, бо маленька. Але прийде час і їй в очі скажуть "нащо ти мені?", "треба було тебе лишити а дитячому будинку!!!!". Як тоді має почуватись те дитя?? І ставлення точно кращим не стане, а особливо коли воно таке зараз!(Сумно...
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Дівчата, та то не від того залежить - прийомна дитина в тієї жіни чи ні. Була б своєнароджена - так само "мама" її б тлумила і жалілася, нащо вона те дитя народила. Хіба ви таких "мам" не бачили? Повно їх, на жаль. І дітям весь час наголошується, що "народила, виховувала", а дитина "не така, погана"? І кажеться при дитині, що треба було віддати в дитбудинок. І "нащо я дурна оце собі на шию посадила"? То тільки від глупства дорослої людини залежить, от і все...
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. я собі так думаю, що є жінки, які б любили своїх, але не зможуть полюбити усиновлену дитину.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. я знаю родину де е усиновлена дитина... люблять ii а вона iх. а iнша родина...то там рiдна дитина виiдае усиновлену....ненавидить. а усиновлене покинуте дуже багатими батьками, вчитьсЯ на президентських степендiях то з них ше й мамi дае на витрати.... отаке то. а сама я не знаю чи усиновила б. до того треба прийти свiдомо.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. В світлі тих подій, які відбулись у наших друзів(відкриття дитячого будинку сімейного типу) ми з мамою розговорились на тему всиновлення і вияснилась несподівана для мене річ - моя мама, звісно ж, з великою повагою поставилась до рішення наших друзів, але з досвіду її знайомих, які мають всиновлених дітей, сказала, що то є невдячна справа брати на себе виховання чужих дітей, що ті діти невдячні і ...словом...На мою репліку: "можна подумати, що рідні діти не можуть стати невдячними, наркоманами чи злочинцями, чи просто рідкісними розгільдяями", відповідь була: "Так то свої!" Виходить, якщо рідна кров, то люди готові вибачити все, а від всиновлених вимагають вдячності? Я не продовжувала далі тої теми, бо знала у що це вильється. Подякувала Богові, що маю дітей, бо ми з чоловіком ще перед одруженням домовились, що будемо всиновлювати, в разі чого. От я тепер бачу, що мені би прийшлося ще й з батьками змагатись. Моя особиста позиція (теоретична, звісно) але така: ми від рідних дітей би того не очікували, то чому ж всиновлені повинні віддуватись за наші комплекси? Якщо любиш дитину, то байдуже звідки вона в твоїй сім"ї - будеш робити для неї все те, що належить до батьківського обов"язку і все, що каже счерце. Ну і ще одна крамольна думка: дітей всиновлюють часто не заради них самих, а заради бажання мати дитину. Не виділятись і натовпу "żonatych i dzieciatych". А якщо трошки змістити акценти і все ж висунути на передній план потреби дитини, тоді буде легше знайти правильний шлях розвитку стосунків батьки-всиновлені діти. То мені так видається.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Як на мене тотаки залежить. Бо мама яка народила цю дитину відчувала її в животику, народжувала її. Перші рухи в животику, перший подих, перший погляд, перше годування грудьми. Воно зрідняє дуже. Воно впливає дуже на ставлення мами до дитини.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. На жаль, дуже часто це абсолютно ні на що не впливає. Інакше не були б переповнені наші дитячі будинки покинутими малятами. Їх же теж в животику носили, грудьми навіть перші дні годували. А скільки таких "матерів", що покинули б свою дитину без жодних вагань, якби не родичі? Спершу вмовили аборт не робити, потім вмовили в роддомі не лишати. А їй та дитина ні до чого абсолютно, зовсім інше в голові. Скине на бабцю в перші роки, а потім шпиняє все життя, що "ти мені тільки заважав весь час". Ох, хіба ви не знаєте таких родин?
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Я б дитинку взяла і то радо. Був час коли над цим замислювалася, але чоловік не хоче брати на себе таку велику відповідальність. Боїться.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Мабуть ні. Маючи свою дитину, не впевнена, що змогла би полюбити чужу, як рідну.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. думаю теж так а реально не задумувалась, маю свою, дасть Бог буде ще. думаю скоріше змогла би відповісти на таке питання, коли би не було Софії здається, що могла би, чому би й ні, чоловік не хотів би точно.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Для того, щоб прийняти таке важливе рішення, як усиновлення, сім'ї потрібно бути морально готовою до такого кроку. І, на мою думку, це абсолютно не залежить від того чи є свої діти чи немає. Звичайно, що в тих у кого немає власних дітей, можливо трошки легше буде, але не набагато. З власного досвіду скажу, що якщо вже сім'я взяла дитину на виховання, то потрібно постаратися не робити різницю, своя то чи чужа. Не потрібно боятися сварити, якщо це ваша дитина, вона має усвідомлювати, що є дисципліна. Також варто бути готовими до того, що колись можна почути не дуже приємні слова "Ви мені не батьки...", і не потрібно зразу думати, от така мені віддяка, таке може сказати і власна дитина. Ще одне, дитина повинна відчувати, що її люблять такою, яка вона є, а не тільки тоді, коли вона гарно себе веде і всіма способами намагається довести батькам, яка вона хороша. Написати можна багато, якщо комусь цікаво то звертайтеся. І ще дещо, не потрібно боятися, що проявляться негативні гени біологічних батьків. По-перше рідко, коли можна довідатися справжню причину відмови від дитини, ну і генів алкоголізму/наркоманії і іншого негативу НЕ ІСНУЄ і вони не передаються. Ну і тут писали, що в майбутньому, усиновлені діти можуть бути невдячними, але де гарантія, що рідні будуть вдячні за все, що ви для них зробили????
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. так, вони не передаються, але можуть мати вплив на здоров'я дитини в майбутньому. І якби Ви не заперечували гени відіграють не останню роль у формуванні особистості.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Знаєте є випадки, коли від ВІЛ-позитивної матері народжувалася абсолютно здорова дитина. Якщо зразу не виявили ніяких відхилень, патологій то в майбутньому ці чинники на здоров'я не вплинуть. На рахунок генів згідна, але в іншому плані. Трожки важко це пояснити написанням но постараюся. Дитині передається зовнішність, якісь певні повадки (наприклад в знайомих синок 6р. зав'язує шнурівки так само, як і його тато, щось таке я і маю на увазі), рухи, жести. Але характер, світогляд, звички вже формуються в процесі виховання, залежать від того середовища в якому дитина перебуває.
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. Мені здається, що більш свідомо якраз дитину можуть взяти батьки, які вже мають свою і знають, що разом із щастям материнства до тебе також приходять клопоти. Впевнена, що багато бездітних пар, які беруть дітей, в першу чергу дуже тішаться, і коли приходять суворі будні, дуже часто ломаються та не можуть виховувати чужу дитину. Я знаю сім"ю, яка взяла на виховиння дитину, якій було 10 років (сусідка, батьки загинули) маючи свою вже 25 річну доньку. Спостерігала, як їм було спочатку важко, але вони вистояли, і, я впевнена, дадуть дитині достойне виховання. Особисто я б напевно не змогла, (у мене є свої дітки) хоча......... все залежить від ситуації
Відповідь: чи всиновили би ви дитину?.. А схильність до чогось хіба не передається? (наприклад до малювання чи музики) ---------- Додано в 12:52 ---------- Попередній допис був написаний в 12:45 ---------- Не можу з цим погодитись, особисто знаю сім'ю, яка всиновила хлопчика майже 6 років тому, то вони хоч інколи і нарікають на нього, і важко їм (бо характер в хлопчика не дуже легкий), але вони жодного разу, ні на секунди не пожаліли, що взяли собі дитину.
