І як Ви гадаєте, зможе він бути щасливим, коли його будуть роздирати отакі суперечності зсередини? Ви його змалювали як людину чесну і порядну. Мені видається, що кохати двох, не належати повністю душею своїй сім*ї -- це не те, що дасть йому душевний спокій. Навіть взяти Ваш приклад: Ви стверджуєте, що кохаєте двох, але при цьому Ви не почуваєтеся щасливою і спокійною. Ви і для нього такого бажаєте? Якщо вже говорити про те почуття, яке Ви почуваєте до нього, то мені це більше схоже на закоханість, а не на кохання (я розділяю ці поняття, але знаю, що не всі поділяють цей погляд). Вас "накрило", вирують пристрасті. Але тільки від Вас залежить, чи давати розвиток цьому далі, і не тільки в реальному житті, але передусім у своїй душі. І тут я дозволю собі процитувати одного письменника, Клайва Стейплза Льюїса. Багато хто знає його як автора серії дитячих книг "Хроніки Нарнії", але, на жаль, мало згадується про те, що він був ще й одним з найвідоміших в Англії християнських апологетів свого часу, та й зараз ним залишається. Так от, у своїй праці "Просто християнство" у розділі "Християнський шлюб" він писав про закохнаність таке: "Очень часто в романах и пьесах вы находите мысль, будто влюбленности невозможно противиться. Она поражает вас, как, к примеру, корь. Некоторые в это верят и, хотя женаты, срывают предохранитель с чувств при встрече с привлекательной женщиной. Однако я склонен думать, что в жизни такие непреодолимые страсти посещают нас (во всяком случае – взрослых людей) гораздо реже, чем в книгах. Когда мы встречаем человека красивого, умного, привлекательного, мы в каком-то смысле должны полюбить его прекрасные качества, должны восхищаться ими. Но не от нас ли зависит, перерастет ли восхищение в то, что мы зовем влюбленностью? Конечно, если мы напичканы романтическими сюжетами и любовными песнями, да еще и выпили, то способны превратить любое восхищение во влюбленность. Если вдоль тропинки вырыта канава, дождевая вода будет собираться в нее; если мы носим синие очки, все кажется синим. Словом, виноваты мы сами". Він тут пише про чоловіка, який закохується у жінку, у Вас ситуація зворотня, але суть зрозуміла. Я не кажу,що Ви настільки легковажна, що будь-яке захоплення переростає у Вас у закоханість, але мені здається, що те, що з Вами, -- саме оце "зірвало запобіжник". А враховуючи, по-перше, загостреність почуттів через війну і постійну небезпеку, а також те, що Ваш чоловік виявив себе спочатку не так рішуче, як би Ви хотіли, з*явилося добре підґрунтя для такого захоплення.
Так, я все розумію. І думаю кожного дня. Якби Воїн сам припинив спілкування (чке віж же, власне, і розпочав), я б змирилась, та перша це зробити просто не маю сили, принаймні зараз.
Давайте розглянемо факти, а не суто "додумування". Відповідь Воїна, що він дав клятву іншій вже показує, що він не розглядає Вас як "кохану" людину. Чоловіки так люблять відмовляти "по-джентельменські", щоби не образити жінку: "вибач, я заради дітей, або не можу образити почуття своєї дружини, або спільний бізнес...чи ще там щось". Але ж він пропонує Вам тільки дружбу! Ну яка може бути дружба, якщо б він був у Вас закоханий? А те, що спілкується з Вами часто і, як Ви думаєте, не розповідає про свої емоції дружині - не факт. Та й чого Ви вирішили, що дружина його "сумирно (смиренно) (Ви написали)" чекає ...якійсь такий вислів, як ніби його жінка мало не бранка якась. Зараз 21 століття, і судячи з того, що він тримається своєї дружини, а не мріє про Вас (ну бо так не поводять себе закохані чоловіки), говорить, що жінка його далеко не останнє місце у його житті займає. Так що подумайте, чи не тішете Ви себе ілюзіями? П.С. Просто дружня порада, без образ.
Якщо смайлик, то тіпа жарт? От тільки виділене жирним слово робить його непрікольним. На шо ви натякаєте? І хто взагалі вас називав повією? Вам написали, що зрада і статус коханки не є гут, про цінність сім"ї і дітей (думаю, ви й самі це все знаєте). Чи виписувати таке особисте на форумі - то ваша справа. Але вже не раз доведено, що форумні діалоги часто потім переходять в реал, і чоловіки та свекрухи чують все від сусідів і співробітників, і думаю, деякі з них після цього справедливо почувалися дещо приниженими. Ось про що йшлося.
Я аналізую, думаю... можливо, саме тому, що як такого, палкого кохання з чоловіком в мене не було. Це чесно. Плюс в сексі деякі негаразди, хоча особливо вони мене не напружували, бо я не надто цим заклопотана) Завжди вважала духовну і емоційну єдність важливішою. Тобто: його влаштовувало все, мене не зовсім.
То таки мої здогадки підтвердилися. Я відразу акцентувала на тому. Працюйте над стосунками з чоловіком, то все, що Ви пишете не є критично, єдина біда, що я так розумію Ви увесь той час з тим жили і це замовчували, от воно і вилізло ("прорвало") в такий спосіб. Писи: подружжя не може триматись тільки на духовній і емоційній єдності, є ще маса надто важливих аспектів, без яких щасливий шлюб просто не можливий, тому потрібно не задурювати себе, а все називати своїми іменами.
Все так, саме так я й казала. І зовсім не тішу себе ілюзіями) З його боку є спілкування: тепле, дружнє. Так я й казала. З мого - закоханеість, яку я не хочу душити. Саме не хочу, бо вона приносить мені багато болі, та разом з тим і багато радості. Нічого поганого за його дружину я не писала. Мала на увазі, що не зараз його чекає, а все життя він ніби був трохи віддалений від сім"ї: то заробітки, то ще дещо. Навіть коли приїжджає у відпустку, з сім"єю проводить мінімум часу. Я виклала суто свою точку зору, що для мене такі стосунки як мінімум дивні. Та вона чекає, напевно, кохає. І я не будую ілюзій на майбутнє, зовсім ніяких.
абсолютно згідна, і ще одне - можливо він і справді більше ділиться в розмовах з Вами якимось реаліями і переживаннями з приводу того, де він зараз знаходиться, ніж з дружиною, але навряд це свідчить про більшу довіру і духовну близькість. Не думаю що хтось їз содатів розповідає коханій дружині всю правду про те як йому там важко і зле, переважно кажуть навпаки - що все нормально, для того щоб побергти рідних людей від ще більших переживань.
Тіпа жарт був про те, що я впевнена, що далеко не всі тут жінки чисто святі. бо так не буває. В кожної свої скелети в шафі) На рахунок останнього я не зовсім вас в попередньому пості зрозуміла, зараз вже краще) Цей форумний діалог не може бути почутим і розказаним, тут я впевнена)
До появи можливої кращої перспективи.. Ці всі мрії у вас, думаю, все ж не суто платонічні відносини охоплюють.. Але з іншим може бути і значно гірше, подумайте про це. Бо вже по факту фізичного зближення, якщо ви будете і ним розчаровані, то розрулити ситуацію буде ще складніше, особливо якщо Воїну все сподобається. Самі романтичні думки без розвитку вас ні до чого з Воїном не приведуть, а в сім"ї обстановка так чи інак погіршиться. Коротше, думайте і визначайтеся, бо так, як є - то не діло. Не маю більше що написати з даного приводу.
А отут вже правдивіше. Якщо у вас проблеми в сім'ї, як би прикро це не звучало, то потрібно їх вирішувати. А так Воїн в такому світлі виходить, як громовідвід свого роду. Проблеми є, а Вам простіше заглибитись в іншу сферу свого життя і малювати те, в що ви самі не конче вірите. Так що коханням до двох тут навіть не пахне. Дівчинко, все-таки порийтесь в собі, подумайте, що саме вас не влаштовує і налаштовуйтесь на розмову з чоловіком. А Воїн най собі жиє, як Воїн. Не потрібне переносити-виносити особисте життя на інших людей, в даному випадку на Воїна.
Працюю, та те, з чим я жила, і далі буде так, як є, на жаль. --- дописи об"єднано, 18 Травень 2015 --- Так, згідна і я радію, що мені розповідають і довіряють. Для мене це важливо.
@Divchinka, я ще додам, Ви зрозумійте, що поки Ви не владнаєте ці речі в сім"Ї, до тих пір будуть з"являтися різні "воїни", яки будуть похитувати Вашу сім"ю і ви далі будете розриватись в питаннях чому так... Тому що якщо в сім"ї є не вирішені "прогавини", воно буде лізти боком і не відомо яким боком воно полізе на наступний раз, навіть якщо зараз Ваша симпатія відійде на другий план!
Справа в тому, що я ніколи не вважала їх проблемами) Мене все влаштовувало багато років. Не шукала іншого, не намагалась знайти заміну чи доповнення. --- дописи об"єднано, 18 Травень 2015 --- Це неможливо владнати.
Розберіться в собі. У ваших дописах купа суперечностей, що все-таки попахує фейком. Більше немає чого мені додати, як сказала Патті.
Пригадалося "то пороблено, ще й задавнено" (жартую, не ображайтесь))). Стосовно першого поробленого, то зайве, а от задавнено- то таки факт. Якби Вас все влаштовувало, Ви б і зараз про це не писали. Для чого себе обманювати? Гляньте на реалії тверезим поглядом і тоді може нарешті зміниться все до кращого, чи Ви зміните, чи разом з чоловіком...
Я мала на увазі, що те, що мене не влаштовувало, я вважала, не варте було того, щоб говорити про нього, піднімати питання - так зрозуміліше? --- дописи об"єднано, 18 Травень 2015 --- Я думаю, що ідеальних сімей не буває в принципі, ну геть ідеальних. Ми всі зважуємо плюси і мінуси і вибираємо оптимальний варіант. Отак якось і в мене. Плюси набагато переважували мінуси.
А що так фатально? Ну чоловіка ви під стандарт "воїна" не підженете, але повпливати на стан речей можна багато в чому. Наприклад можна сказати чоловіку, що ваші відносини трохи зносились і вам від того погано... Ну вам, зрештою видніше. Про вашого чоловіка і сімейні відносини нам взагалі нічого не відомо. --- дописи об"єднано, 18 Травень 2015 --- А зараз?
Так буває. Не хочу провокувати комплекси, яких в нього і так вистачає, а ві цю тему сприйме саме так. Зараз плюсів також набагато більше.
Те, що зараз відбувається у вашому житті відбувається і в житті вашого чоловіка, тільки заочно. Він має право мати можливість повпливати на хід речей. Значить треба говорити. Не про воїна - про вас з чоловіком. Треба брати мужа і їхати до Львова)))) Вдвох побудете, відпочинете, місто сприяє налагодженню сімейних справ
