Patty, 1. Я ніде не вказувала, що була завжди незадоволена своїм сімейним життям. 2. Про дітей не пишу з певних причин анонімності, та з дітьми в нас все нормально) А так як це окрема тема, тому тут її обговорювати не буду. 3. Саме так: в такий час я вважаю, що вся країна має бути одним організмом для того, щоб перемогти. Зневажаю тих, хто ховається за кордоном від повісток, тих, хто тратить гроші на ресторани і весілля в такий час. Тих, хто каже. що то не їхня війна, що них не дійде і т.д. саме через таких і гинуть наші хлопчики, найкращі. 4. На рахунок усього іншого свою позицію я вже виклала. Siania Вже стає смішним сто разів читати і сто разів відповідати на закиди "ви забили на свого чоловіка" - вважаю, що раз до сих пір не зрозуміли, то й нема сеснсу пояснювати по стоп"ятсотому разу. Та й по великому рахунку - кожна людина егоїст в тій чи іншій степені: чоловікові більшість кажуть: "не йди на війну бо як я буду без тебе???"- це не егоїзм?))) Він присутній всюди. Я не виключення) Саме з цієї причини більшість не розуміє тих, хто готовий жертвувати собою заради інших. Найболючішим для солдат є коли рідні чи друзі кажуть: ти шо придурок? нашо воно тобі треба?
А як же "людина створена для щастя, як птаха для польоту?" Якщо це й справді любов всього життя, та ще й раптом взаємна? Я як реалістка, допускаю, що люди усвідомлюють помилковість свого вибору, розлучаються і залишаються друзями, зустрічають хай і з запізненням і невчасно, але справжню любов і все таке. Але найкраще "справжність" таки оцінювати тверезо, а зараз я попри те, що Дівчинка намагається бути об"єктивною, бачу переважно емоції, надії і сподівання, які її мучають. Зрештою, я думаю, ви у всьому розберетесь і без нас, бо що до чого в цій історії, знаєте тільки ви, а ми всі більше чи менше глибоко помиляємося. Я особисто в це вже не вникну, і тому ніц доброго не пораджу, то 100%. Тому просто бажаю вам всього найкращого.
Це більше схоже на романтичну мелодраму з фільму. Де все дуже гарно, але що було далі - ніхто не знає, а далі буде все як у всіх. Якщо це справжня любов - то не було б теми на форумі, бо воїн би прийняв рішення піти з сімї і будувати щастя всього життя з автором. А тут це схоже на закоханість яка дуже швидко проходить коли настають сірі будні. Скажіть мені, в когось з величезним досвідом сімейного життя ті сірі будні не настали? А потім знову зявляється чоловік, до якого любов, емоції, страждання, муки від розлуки... Я не вірю в кохання палке, як в перші роки, протягом цілого життя з однією людиною.
Так. В моєму житті було надто мало людей, з якими я б не хотіла розставатися. Буквально кілька чоловік і тих кількох вже нема з нами. Тому я дуже ціню і дорожу тими, хто на мою думку, мені потрібен. Так, я чудово розумію, що емоції зашкалюють, розумію свою місцями безглузду поведінку, я прекрасно бачу себе зі сторони. І ще одне: мій чоловік і Воїн, попри всі так би мовити різності між ними, в загальному дуже схожі. Відношенням до життя, намаганням вдосконалюватися, живим розумом, вмінням приймати правильні рішення. Можливо, саме тому я його і виділила. Це вже я так в собі колупаюсь))) Між іншим, чоловіе також бачить їхню схожість.
Та йой, я знаю людей, в яких все життя - мексиканський серіал, і добре їм так є, оточуючим правда не завжди, але то знову ж таки до теми розвиненості егоїзму. Ну от і славно. Всі ми такі різні, а постійно перебувати в боротьбі з своєю сутністю - шкідливо і непотрібно. Отак і життя проживеш - і нічого з того, що хотіла, не побачила, не зробила, не змінила, не відчула, все в угоду комусь прожито. Гірко трохи, напевно. Комусь треба тихе щасливе життя, а в когось "душа просить пристрастей". Ви, головне, визначтеся зі своїми бажаннями, бо навіть мужчин трохи шкода ))
Та я не сперичаюсь, просто кажу що не вірю у відсутність побуту, сірих буднів з іншим, особливо, враховуючи що:
Так: можливо саме це й зіграло вирішальну роль: я в тому другому побачила ті якості, яких на мою знову ж таки думку, не вистачало моєму чоловікові: твердості характеру, сили волі, здатності до самопожертви. Я не знаю чи це так, це просто мої думки і домисли, "колупання в собі"))) --- дописи об"єднано, 19 Травень 2015 --- Так, буває, що людей тримає тільки обов"язок. Не знаю правильно це чи ні, кожен вирішує суто для себе.
Я думаю, що ці ж якості могли б проявитися і у вашому чоловікові, якби йому довелося протрапити на фронт. Бо в екстремальних ситуаціях проявляється сутність людини. А в буднях - мухи на зразок (утрирую) розкиданих шкарпеток і незакритого тюбика з пастою (я не сумніваюся, що Воїн теж далеко не ідеальний). Тільки екстремальні ситуації зазвичай не тривають все життя, а з мухами (новими, незвичними..) прийдеться жити і миритися... Ех, проза життя..
Ну але ж Ви розумна жінка і знаєте, як часто здається, що на газоні сусідів трава зеленіша (не люблю це порівняння, але нічого кращого не спало на думку). Так само, думаю, усвідомлюєте, що завжди у світі буде хтось, хто перевершить Вашого чоловіка у якихось гарних якостях. І з Вашим другом те саме: якщо постаратися, завжди можна побачити, що хтось буде кращий. І щодо Вас це також справедливо, і щодо мене, і взагалі щодо кожної людини...
Ті якості були в того чоловіка на протязі всього життя, фронт тут ні при чому. Характери схожі, але один флегматик, інший - холерик, хоча про типи темпераменту трохи перебільшено, це приблизне порівняння. --- дописи об"єднано, 19 Травень 2015 --- На рахунок розумності - ніколи не претендувала на це звання)) Усвідомлювання... я про таке навіть не думала ніколи, мені вистачало того, що є. І я навіть не можу стверджувати, що Воїн кращий у всьому - звичайно, ні, він така сама людина6 в чомусь кращий, в чомусь - ні. Тому тут ілюзій нема. Наприклад: так само як і з ним, я спілкуюсь близько і з його другом. Дуже близько і так само сильно його поважаю, але в мене навіть думок ніяких ніколи не виникало на рахунок того, щоб він мені подобався як чоловік. Як людина - дуже подобається. Мені з ним легко, весело (навіть веселіше, ніж з Воїном), ми на будь - які теми говоримо, але як мужчина він мене не приваблює абсолютно. Просто хороша людина поруч.
Дівчинко, Ви пишете нам з іншої планети, де вирує війна, де щодня гинуть близькі Вам люди. У Вас зовсім інша розстановка пріоритетів, цінностей, ніж тут, в тихому Львові. Ми Вас не почуємо, не зрозуміємо. Це два різні світи. Так, ми теж твердимо, що в країні війна, але це все слова, ми цього не відчули, життя наше не змінилось. Вам кажуть не спілкуватись з Воїном, а Ви думаєте тільки про те, що буде, якщо він загине, тоді Ви ніколи собі не простите, що розірвали стосунки. Ви дивитесь на все через іншу призму, через призму щосекундної небезпеки. Ви не можете думати про майбутнє, Ви молитесь про кожен прожитий ним день. Нам зараз цього не зрозуміти, не осягнути. Тому просити поради, говорити Вам потрібно із людьми, які теж на фронті, з іншими волонтерами. Може десь є психологічна служба, яка вислухає, розрадить. Лише після закінчення війни Ви зможете подивитись на все іншими очима, а може і не зможете, не знаю. Зміни відбулись, це як «втрачене покоління» в Хемінгуея. І ніхто не знає, які розстановки правильні. На мою думку, з чоловіком Ви вже не зможете знайти спільну мову, Ви стали іншою, Ви живете на фронті, він ж у тилу. Це небо і земля по сприйняттю і усвідомленню. Я Вам глибоко співчуваю і нехай буде воля Божа у Вашому житті.
Я ж писала - легше плекати фантазії, ніж роздмухувати іскру вдома. )) А воїн - він також тільки чоловік, і яким би вірним не був власній дружині, йому лестить увага іншої, от і тішить своє чоловіче его.
Ну, значить, з його другом для Ваших почуттів немає ніякої загрози, а з самим Воїном є, і відповідно до цього Ви можете (і, на мою думку, маєте) коригувати свої дії. Але це вже тут говорено-переговорено. Тут дівчата вище говорили про щастя, про те, що людина створена для нього. Мене ці слова змусили замислитися . Я думаю, це залежить від того, що у це поняття вкладати. Наскільки я зрозуміла з Ваших дописів, для Вам модель щастя не може включати того, що Ви і Ваш друг покинете свої сім'ї, тобто навіть якщо це трапиться і ви будете разом, такий варіант Вас щасливою не зробить. Щодо того, щоб і він, і Ви продовжували собі любити двох -- дівчата Вам уже казали, що це більше на егоїзм скидається, а я додам, що більш ніж упевнена (це тільки моя думка, звісно) , що при такому розкладі щасливими Ви не будете. Так, можливо, ви обоє переживатимете дуже гострі емоції, але душевного спокою і рівноваги ні Ви, ні він не матимете. І якщо Ви знатимете, що він любить обох, то думка "а от якби..." з'являтиметься набагато частіше. І ці терези деяких час будуть бовтатися туди-сюди, поки щось одне не переважить, бо людина все-таки буде прагнути якогось вирішення, визначення. Я вже не кажу, що тут зав'язані ваші половинки, діти його і Ваші (я пам'ятаю, що ми Ваших дітей не обговорюємо, просто наводжу факти). І як з ними говорити, жити? У Сірка очей позичати? Такий стан підвішеності -- це жорстоко щодо них, навіть якщо зовні в принципі все гаразд. А любов, як відомо, "не шукає свого, не радіє неправді...". Я розумію, що Вам дуже важко. Але Ви зараз хочете того, що Вам не належить, чужого. І друге -- це те, що говорилося про буття з кимось з обов'язку, про те, що життя може пройти так, що людина жила в угоду комусь і чомусь і не мала того, чого хотіла, і це дуже гарна основа для отаких речей, що відбуваються у Вашому житті. Але розумієте, Ви не казали, що до цього Вам щось "муляло" раніше, Ви написали, що жили "душа в душу", сім'я була практично ідеальна. З цього я роблю висновок, що все не було погано, Ви й самі про це прямо пишете, і навіть зараз Ви бачите у Вашому чоловікові купу плюсів. Вам гарно тут писали, що треба знати ціну почуттям. Захоплення, що накрило Вас, наче злива, -- це, звісно, для Вас нові і яскраві почуття. Але вона -- минуща. Більше того, вона перебільшена тими умовами, в яких Ви зараз живете. І керуючись нею, Ви можете прогавити ту любов і ті стосунки, які маєте у шлюбі, замість того, щоб спробувати їх покращити (якщо вже знайшлися якісь речі, які Вас бентежать і "просідають"). Розумієте, тут Вам багато хто хоче показати, що можна поміняти шило на мило (знову негарне порівняння), а коли закоханість мине, щось виправляти буде пізно.
Shypshyna, знову " в яблучко" - твсе так. Я прекрасно розумію ілюзорність моїх якихось мрій (та й по великому рахунку їх у мене нама: я не бачу майбутнього з Воїном, тобто, не планую його). Шило на мило - теж прекрасно все розумію і ні на що не претендую. Я не розумна можливо, та й не геть тупа, щоби не розуміти очевидних речей. Скоріше всього, що це мине... колись. Хоча не факт, бо в мене дорсвіду в таких речах нема, я не можу знати що буде далі.
Я думаю, що Ви розумна, я вже про це писала. Взагалі, тут прозвучала одну думка (її форумлянка @Jusi висловила) , на яку я чомусь не звернула належної увагу: Ви зовсім близько до бойових дій, спілкуєтеся з бійцями, займаєтеся волонтерством, і Ви інакше сприймаєте дійсність. Ті умови, в яких Ви живете, не можуть не впливати на Вас, на Ваш спосіб мислення. І я думаю, що, по-перше, Вам треба самій це пам'ятати -- що умови екстремальні, але вони такими вічно не будуть. А поки вони є, треба постаратися не натворити такого, про що потім можна пошкодувати. Розумієте, дуже мені не хочеться завдавати Вам болю своїми словами, але скажу-таки: по факту війна не змінює того, що не можна хотіти чужого, не свого. Немає такого, що от зазвичай це погано і гріх, але на війні, де поряд ходить смерть, можна, бо є "пом'якшувальні обставини". Гріх залишається гріхом і має таку самі руйнівну дію. Але! По-перше, я знаю, що Ви і самі це прекрасно розумієте і вірю, що пам'ятаєте про це і не шукаєте у тому виправдань собі. А по-друге, думаю, варто і нам пам'ятати про оті умови, в яких Ви перебуваєте, щоб не скотитися до осуду (бо тільки Бог знає Ваше серце і всі обставини), але і не змовчати там, де треба було б сказати і застерегти, навіть якщо це звучатиме неприємно і прикро для Вас. Я себе в першу чергу маю на увазі, бо для мене межа між розмірковуванням, немовчанням на гріх і осудженням самої людини доволі тонка -- можна не помітити, як занесло...Одне з моїх слабких місць. І ще одна дуже слушна порада в тому дописі була, до якої Вам, гадаю, слід дослухатися: не тільки бійці потребують допомоги психологів, а й волонтери. Знаю це не зі свого досвіду особистого, але з досвіду знайомих знайомих. Якщо Ви відчуваєте, що Ви як натягнута струна, то якраз щоб трохи опанувати себе, щоб не наробити дурниць, Вам, думаю, варто було б звернутися по таку допомогу. Хай у Вас з Божою поміччю все налагодиться. Я більш оптимістично налаштована щодо Вашого шлюбу, бо вірю, що якщо докласти зусиль, то з Божою допомогою ви з чоловіком віднайдете порозуміння, і Ваша сім'я стане тільки міцнішою. Порад Вам для цього дали достатньо. А я вже відчуваю, що на цю тему "виписалася" і добряче знудила людей своїми кілометровими моралізаторськими постами. Боюся, що лаконічність -- ще одне моє слабке місце
Shypshyna, Знову все так) Тільки я не списую на війну свої почуття. Просто завдяки їй ми зустрілись і завдяки їй я не можу зараз розірвати ці стосунки. Все решта - звичайне життя)
Судячи з тої всієї "коломийки" стає шкода вашого чоловіка і дітей. А Воїн - може він теж стане вашим чоловіком? Очевидно, що та симпатія більше з вашого боку, у Воїна на це інші погляди. Я спілкувалась з людьми з сходу (чи то ви з півдня? бо з тою "конспірацією" все так заплутано, з віком нестиковки та ін.), то повірте, так вони не говорять: Скоріш за все то місцевий хтось пише і воїни-чоловіки теж звідси) Ще одне: Ви працюйте над собою, і стосунками з чоловіком вам тут вже радили, спробуйте щось поміняти, хоч заради нього та дітей. А якщо бачите себе разом з Воїном - то вже до кінця будьте чесні з собою. А може то просто така криза через сімейну рутину? З тим теж пожна справитись, якщо чоловіка не сильно ще "дістали", адже найважливіше, щоб саме він вас приваблював як мужчина А взагалі це змахує на прикрашений фейк, тим більше люина постійно сидить за компом, може й спеціально мусолити те все) І головне це, виходить й не волонтерство, так все "таємничо" що ніхто навіть не повірить
Вибачте, що знов сію сумніви і бавлюся в Шерлока, на жаль, всієї теми не осилила, але то тільки мені діалоги Divchynka і Shypshyna (яка більше року на форумі, однак усі дописи лише зараз і лише в цій темі) схожі на монологи самим із собою?
