Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) ... Випив без жалю (Присв. 18 річній Соні , яка закінчила життя самогубством через нещасливе кохання. Колись маминій подрузі.) Випив без жалю Дзвін побитого кришталю - Моєї закоханої душі. Розбитим лишився склом. Тож закриюсь вуаллю – Самоти руками. Зріжу собі крила ніжні І волосся чорне довге. Я тебе так звала ночами Може вернешся гадала Йшли дні. Нема... Видно не було любові. А я тебе уже прощала- Беручи ніж до рук І вени різала свої живії – Ніч же тихо співала - «З’їв щастя твоє крук». Несли зо мною труну. Ридала мати голосно. Як хоронили, милого не було - Не бійся, любий я прийду. Тебе з собою заберу.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Я не поет. Я так - трафунок долі, Чийсь недопійманий, переспаний оргазм. І рими в мене якісь надто кволі, Як почуття, неперескочені в екстаз. Коли є ніч, є кава й сигарета, Важливі почуття - тоді творю. Як птаха, що заловлена в тенета, Переживаю кожну пристрасть, як свою. Я не поет. Поети, кажуть, вміють пробачати, Торкаючи думками чиїхсь вуст. Ще не навчилась кого тре" кохати. На вуха тисне підлий Голівуд. Я не поет. Я просто так - нездара, Ховаю очі, плачу по ночах... Хай грає твоя віддана гітара. Я не поет. Я просто - біль і страх...
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Розмова двох жінок Двох душ, що перетнулись І знову ожили й проснулись. Одного ранку … Кожна пішла своїм шляхом, Але не тим, що був до того Той поштовх випрямив його. Не випадково … ---------- Додано в 18:59 ---------- Попередній допис був написаний в 18:50 ---------- Осінній зв’язок Вже груші всі опали у саду, Останні дві до кошика кладу. Осіннім ароматом повниться оселя А сік тече по підборідді . Вертаюсь у дитинство,в рідну хату: «Мерщій у сад, грушки збирати!» Той самий смак медовий, вересневий. Мозок знайшов зв’язок . І хочу втримати і знов вертатись …
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Знов небо заплакало дощами Сотні кілометрів будуть вже між нами Два життя якби я мала Одне б з тобою провела А зараз я б тебе поцілувала У сни свої тебе я б завела Ледь стримуючи сльози тебе я відпускаю І що разу як йтиме дощ про тебе я згадаю Ти наче, легкий вітерець у мене на щоках А твій приємний голос живе в моїх думках Твій дотик наче блискавки удар Мене від тебе,то ознобить, то кидає в жар Хто ми? Коханцями нас не назвеш А друзями ми теж не можем бути Ти мене з розуму зведеш Хіба можна ось так просто все забути? Ми ще так багато не встигли зробити Шкода,що долю не підкупити Хоча,я вдячна їй за зустріч з тобою Сподіваюсь і ти не жалієш про знайомство зі мною?
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Очень люблю ночь....Однажды я вышла полюбоваться звездами,луной и тишиной на балкон (часто люблю так делать),и в этот момент ко мне в голову пробрался один стишок,я его быстренько записала,теперь иногда перечитываю и улыбаюсь! вот что вышло: Ночь...Луна...И облака... А я стою в распахнутом окне,взирая в небо... Вдруг ветер окатил меня слегка,и я прикрыла веки... Ночь...Ветер...Шум листвы... Вдруг где-то в далеке пронесся поезд, А я стою в распахнутом окне,и мне не ведома такая скорость... Ночь...Звезды...Тишина... Вдруг на душе так стало сладко-сладко, А я стою в распахнутом окне и знаю,что она еще вернется! Ночь... Спасибо,что прочли...
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Присвячено моєму покійному таткові..... Життя це безліч перешкод Їх не десятки тисячі Здається ти їх обійшов Та все інакше навпаки. Навіщо ж ти їх обминав? Їх лише треба подолать Щоб знову їх не зустрічав І на майбутнє пам"ятать Всі помилки та зволікання Минулого твого життя Щоб не було в тебе бажання Піти із нього в небуття. Туди де спокій Де постійна тиша. Де в вічній ночі Місяця нема. Там тихо туга тебе вічно обійма, Й здається все життя прожив дарма... Ні, не дарма! Ти жив заради інших І перешкоди всі долав, Хоч ні, не всі, Долав ти більшість Але одну не подолав. Не зміг її ти обминути Ти сам цього і не чекав Та жаль життя не повернути Назад у ту безхмарну даль. В ту даль де вірив, сподівався, Коханням мріяв, Назад не оглядався І жив надією... Нажаль тебе нема...
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) *** Коли на тебе хвилею накотиться біль Впади в обійми кожною крапелькою поту Кожним голосним чи тихим зойком Кожним випинанням хребта... ...і в короткій миті тепла і тиші Ти народиш сина
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Така собі маленька рима!! Чому одна, чому один? Хто відповість на це питання? Тому одна, що ти не зним, Не розділяєш з ним кохання. І він без тебе наодинці теж страждає, І все тому що він тебе кохає!
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Бувають моменти в житті, Коли Ти стоїш на межі. І важко ковтати слюну. Щось душить і гнітить Змучену душу твою. Всі плани полетіли шкереберть, Життя – одна суцільна круговерть: Нагонишся, як білка в колесі, Але нема ефектів у кінці. І кожен хоче жить Тебе навчити: «А я ж казав, що то не варто то робити» Зневіра й сумнів точать віру І вже ентузіазм пішов вдолину. Прокинься! Скинь цю шкарлупу, Іди й бери« мрію» свою. Живи, радій і довіряй! Життя прекрасне! Так і знай!
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Все було ніби у тумані І я проснулась неначе у обмані Прийшов ти й зникнув як той сон З минулим і теперішнім провели ми кордон Шампанське,твій знайомий запах Красива постіль у червоних маках Свіжа ніч. Ти і я. Сьогодні я з тобою. Сьогодні я твоя.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) хотілосяб дізнатися вашу думку про мій вірш... Я лиш хотіла щастя, в тобі вбачала сенс свого життя та в серце смуток прокрадався і душу огортала та печаль зігрітися теплом твоїм хотіла, та ти лиш холод віддавав твій погляд байдужий..... душа від нього немовби крижаніла і серце ранили твої слова та я нерозлюбила і хоч з тобою бути не змогла тобі присвячую я вірші такой вже мабуть доля є моя ти знай-тебе кохатиму я вічно..
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Вчора написала вірш,присвячений моєму чоловікові,він мене трохи розізлив Мій коханий,то вреднота Головне для нього-це робота Сонце світить,день надворі А ми вдома,як в коморі Він. Книжки. Компутер і усе. А дітей нам лелека принесе.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) А ось вiршик, що я написала про мого коханого чоловiка Путь к сердцу мужчины Трудно выразить словами Чувства.Я любуюсь Вами, Вижу Вас во сне. Ваша стройная фигура И густая шевелюра- На погибель мне. Робко сяду с Вами рядом: Удостойте нежным взглядом, Хоть на склоне дня! Только заняты Вы слишком- Телевизор,плеер,книжка, Вам не до меня! Чем привлечь вниманье Ваше? Может быть, котлетой с кашей? И бегом бегу Я к кастрюлям,сковородкам, И еду готовлю кротко- Это я могу! Жду я ласковое слово После ужина, но снова Вы сомкнули рот. И в глазах укор читаю: "Здесь чего-то не хватает, Где же мой компот?!"
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Дівчатка! А коли Вам найкраще пишеться? До мене часто вночі приходить муза або спонтанно,коли навіть не очікую. То як потік думок, які хочеться записати.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) До мене теж неочіковано приходить муза,особливо коли є якісь яскраві емоції,а деколи я можу проснутися і мушу записати риму, що в голові крутиться,бо інакше не засну
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Море.Сонце.Бризкіт хвиль. Сьогодні шторм,а завтра штиль. Ніч.Місяць.Поцілунок. Ця зустріч,наче порятунок. Подих.Дотик.Жар. І це остання ніч,на жаль. Квиток.Колія.Перон. І здається,що все це сон. Сльози.Сум.Мовчання. Прийшла хвилина нашого прощання. Думки.Спогади.Листи. Нам було добре.Відпусти. Дзвінок.Розмова.Це кінець. Бо йду я завтра під вінець.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Зима настала... Грудневий снiг на землю падав, На тихе мiсто нiч лягла. I в шепотiннi снiгопаду Якась туга-печаль була. Той снiгопаду бiлий морок, Що миттю заносив слiди, Мов нагадав,що вже за сорок, Що все минуло назавжди. Весна весела промайнула. Шалене лiто, де ти, де? Згорiло, жаром спалахнуло... Та осiнь тиха вже iде. А осiнь..о, вона прекрасна! Вже час збирати восени Плоди, що уродили рясно... Те, що посiяв, те й пожни! Нi, довго ще зими чекати, Розкiшна осiнь золота Зодягнена у пишнi шати... Напевне, кращiї лiта Ще будуть.Молодiсть не в`яне Не застигає в серцi кров. Все буде-вiра й сподiвання Все буде-радiсть i любов. Прийдуть дiтей дорослих дiти, Немов продовження моє. Ще довго жити i радiти Всьому,що в цьому свiтi є. А за вiкном той снiг все падав, Та мiсто спочивало в снi. Пiд шепотiння снiгопаду Чомусь не спалося менi...
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) а я нічого вартісного вже з рік не писала... все не те... не подобається... цей зі старого... свище день варений ліплений над холодними стріхами стріпаний голубиним дощем окрилений свище зимний чортівською силою і дзвенить дзвінничний видзиґує всі найтонші жалі видзьобує не втечеш вже від жала залізного дня жорстокого жовтого злісного грає день металево метаново з теплим серцем вирує вулканами вибухає кривавими ґронами слів сльотавих, що б’ються потворами в мою віру самітню невидиму у любов мою Діву-Обиду день затискує мрію у пазурі відбулося. не зміниш. це сказано.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) а я от проримувала і декілька стрічок написала на одному сайті... а їх з3,14здили... нагло і хамовито ... ух я б їх ..... :tanksmile:
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Присвята одному з минулих кохань Довгі пальці блукають по втомлених струнах озивається стогоном божевільне серце ти хочеш почути іще один ах й досипаєш у шклянку ще трохи перцю долинаючим голосом підтримаєш палко і заплутаний поміж літа язик непокірний хочу щоб було пристрасно гаряче жарко віддаюся натхненно спокійно струни важко стискають втомлену руку і зника медіатор мов світла свідомість я погоджуюсь на ніжну й тривалу муку ти це щастя решта все випадковість
