Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) им... я десь писала шо курити не вмію... задихаюся я.... а тут змокла цигарка видалася гарним образом. Змокшу цигарку ж не можна більше підпалити. Вірш для мене --- це сукупність відчуттів розписаних образами, які не завше слід переносити на реальне життя і сприймати буквально.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Написалося одного дня... з думкою про маму й дитятко... майже дитячий вірш... дитячі рученята в обіймах у матусі... з тобою, моє серденько, нічого не боюся! з тобою, моя ластівко, моя любов, молитва... коли до мене горнешся, зникає горе, лихо... коли до мене тулишся, моя маленька донечко, у твоїх оченятах грайливо сходить сонечко...
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) я ще люблю... мабуть таки люблю люблю тебе так потайки від сабе твій образ в пам*яті знаходжу і гублЮ стекла вода і помінялось ж небо а я люблю так потайки люблю так потаємно що й сама не знаю за іншими здавалось би болю але на тебе ще таки чекаю... зніми цей світ на плівку чи кіно зміни цю постіль на яскраві трави і телевізор розміром з вікно а хочеш кави? запашної кави... зніми цю фальш, відкрий себе собі розахівуй і розпароль всі файли і ти сягнеш мою любов тобі і шторм шо перевищує всі бали я ще люблю... не знаєш що люблю тут сто печатей і умовних ліній зруйнуй стіну... одну лише стіну я ще люблю... але це тільки тіні... 22.03.2007р.Б.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Я так рад, что у тебя... - все хорошо Она хотела смотреть в глаза! А он… Она хотела: «люблю» сказать! А он… Она хотела готовить чай. Она хотела закат встречать. Касаться взглядом и прочитать Чем пахнет светлый пучок волос… Притихли звуки, такой запрос. Все понимая, грудь наизнанку, Себя прощая, судьбу цыганку… Ей трудно – ужас, Как ей приятно. Себя воруя в своей мечты… Целует в щечку… А он… дарит ей цветы! Она хотела смотреть в глаза! А он… Она хотела: «люблю» сказать! А он… Она хотела обнять его… Весь мир исчез, из под ног ушел Когда сказал: «Я так рад, что у тебя… - все хорошо»
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) В стихах я говорю о своих чувствах,вот,все мои чувства,ранее бывавшие во мне: **********ЛЮБОВЬ************* Как хочу окунуться в море страсти,любви Как хочу задержать я дыханье внутри Как хочу прошептать я тебе те слова Но в тот миг я боюсь что ты бросишь меня! Да,признаюсь,тебя я боюсь потерять И не знаю что сделать чтоб тебя удержать И из дома я рвусь чтоб быть рядом с тобой В этот миг я боюсь- “Ну а вдруг ты с другой?” Эти мысли покоя не могут дать мне Вновь и вновь я хочу очутиться во тьме Вновь твой взгляд заставляет меня ревновать Вновь себя я во тьме боюсь потерять! ************************** Ну помоги тебя понять, Я так хочу тебя узнать, Я так хочу своей рукой Тебя обнять-"Ну Бог с тобой". Ну помоги тебя понять, Я не хочу с тобой играть, Я лишь хочу с тобою спать И все забыть,но не терять. Ну помоги тебя понять, Мне надоело все внушать, Внушать любовь,но не любя С тобой играться не шутя. ********************** Ты не таи обиду в сердце, Попробуй отпустить ее, Ты не забудь что было прежде, И для меня оставь любовь. Ну накричи,раз ты так хочешь, Ну выпусти на волю злость, Все это бред и невозможно, Лишь в миг разрушить так любовь. Надеюсь вам понравилось мое творчество!!!!Enjoy....))))
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Вернись до мене... Знайди й облиш... Погляну крізь зорі темні Й мене забудь колись... Ти забери своє тепло, Мені не холодно і так, Зроби добро Для того, щоб Всі ми зустрілися не раз. Всміхнись до літа - І воно Тебе не лишить в самоті. Дай шану долі - І тоді Ти будеш жити у щасті.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) На крапки три на крапки три ми розділили тишу тобі, мені і поглядам в підлогу сьогодні я себе отут залишу вже не тобі і не собі... в дорогу ... на крапки три ми розділили вечір на тортик, каву, квапцем поцілунок а я себе залишила до речі а я себе віддала в подарунок ... на крапки три... хоча на цілу вічність годинник вже пробіг сто кілометрів а ти чекаєш поки прийде січень щоб помовчати у холодний светер...
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Заховались замком від дитини. В коридорі стояти лишили одну. Інші прагнення, інші тернини. ... Не пробачу мабуть. Та і не прокляну.. Двері… Дивиться віддано в очі. Просить бавитись, шустре дитя! Таке миле, веселе, охоче… Та невчасне чомусь, як сміття! Воно все розуміє - пробачить. Марно кривите, досить гримас. Ви двухликі: сміється і плаче… Гріх – байдужість… Живіть без образ . Перед вами душою не скривить. Не осудить… В майбутнє акорд. Зупиніться, бо рвете наживо. Замуліли- камінний народ Як же важко це все розуміти, Як спокійно скажу: «Добрий день». Боже, як так можна уміти, Щоб дитині «співати пісень». Заховались замком від дитини. В коридорі стояти лишили одну. Інші прагнення, інші тернини. ... Не пробачу мабуть. Та і не прокляну..
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Вона - зрада Братику присвячується! Втримавши потяг – тримай ненависть, Любов колись борги віддасть! Пройшовши гордо, їй на заздрість, Печаль - посмішкою прикрась! Веселий погляд - струнка фігура, Підсилює її кураж, І знаєш, зрада, така натура – Тримає вищий пілотаж. Прийде зненацька, коли тоненько, Відчує міцності межу І так вже пагубно, рідненька Шепоче: «Зараз покажу» Вона покаже – не сумнівайся, Впакує ребусом здогадки І тут, вагайся, не вагайся – Зчитаєш рідної повадки! Сюжет кіношний, необережно Змонтує в спогадах обвал. І ти, поранений, сердешний, Не зрозумієш що «фінал». Пектиме дуже – замучить розум Ти зрозумієш що, куди. І іншій подаруєш розу, І іншу в світ свій заведи! Втримавши потяг – тримай ненависть, Любов колись борги віддасть! Пройшовши гордо, їй на заздрість, Печаль - посмішкою прикрась!
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Закралося в серце, ще давніше, коли білим цвітом радувала планета. Тривожило посмішку, спонукало на добро, приносило радість, пестило і давало сили навіть тоді, коли рукою махнути хотілося. Воно з’явилося десь з середини і будить вночі, воно спонукає бачити з закритими очима і чути за сотні кілометрів. Воно щіпає за серце і пронизує тіло… Воно робить добрішим… Воно тривожне і прекрасне, Воно - це багатогранне почуття батьківства!!
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Любов з ринку скажи "йди на..." хай брутально та правду скажи, бо втомилась від брехні і від зрад і від стертих чужих смс постаріла я вже... хочу тиші і спокою віриш? ця любов не любов, а якийсь розчавляючий прес. гне до долу мене ця рутина, ця сірість ці стіни хочу волі і неба наїстися хмар і зірок божевілля? нехай! ти поставив мене на коліна клята кухня й халат з візерунком у сотні дірок я не можу отак... я загину я щезну я зникну скажи "іди на..." я піду я із щастям піду ми придбали любов на якомусь дешевому ринку та зіпсулась вона у велику незгодну біду
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Різдвяний біль вдягну у твою втечу й переконаю всіх: не це життя, щоб потім впитись вдосталь в порожнечу і в твої кроки. Я іще жива! А в подиху твоїм нема любові. Пробач, я не на тім зловила слові і погляд сумнівами п"яний знов мовчав. Я знаю точно, що в нас далі, а що тепер....мій Ангел не сказав.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Я йду по лісі забуття, по хащах розпачу і смутку у нетрях я свого здобутку. Неначе я крізь сон іду ніяк дорогу незнайду. Гілки подряпали лице, вони затримують мене! А я біжу і кричу щосили, та раптом ноги підкосили. Я чую лай. Це полювання. На мою душу, і зітхання не допоможе тут ніяк! Тут поміч моя - Божа сила яка б мене нагородила за мої болі і страждання, і зникло б оце полювання, на мить, що вічність вже стала, та ось собаки - я пропала! останій видих і прохання: "Мій Боже, забери страждання..." Вже світить сонце і я йду, зриваю запашну траву, повітрям дихаю й сміюся. Зі мною Бог, я не боюся!
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Мої листи – моє життя, Моя печаль і забуття, оті адреси і конверти – Це найприємніші моменти. У тих листах – усе живе, Там розум, біль і щастя є, Там душа моя розкриває Себе тому, хто її знає. Це все листи – Картки багаті, Вони мої, Мої крилаті.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Дівчата перечитала ваші вірші. Сподобалися усі!!!! Я теж інколи пишу: За що люблю... За що люблю мене питаєш Ти наче сам цього не знаєш Люблю тебе за твій світогляд Люблю тебе за ніжний погляд За щирість, щедрість,простоту Люблю тебе за красоту З тобою можна помовчати Люблю з тобою засинати Люблю горнутися до тебе Люблю як ставишся до мене Коли я хвора ти не спиш Ти біля мене цілу ніч сидиш За те що ти так близько біля мене І що робила б я без тебе? Ти добрий чесний, справедливий Ти чуйний ніжний й дуже милий Люблю тебе за просто так Люблю тебе це просто факт. ************************** Мурашки поспішають,втікає все живе А вітер все сильніше з дерев листочки рве Тремтить трава,здійнялася пилюка І навіть видно як ховається гадюка Погасло сонце, небо затянуло Такого літом ще не було Хвилі з бризкітом об берег бються А з неба сльози просто ллються Пройшли години і настала мить Коли всі побачили блакить А там над озером веселка появилась І вже погода більш не злилась Усе.Настала тиша.Ніч прийшла І лиш загублена мурашка додому поповзла. ---------- Додано в 21:41 ---------- Попередній допис був написаний в 21:38 ---------- А це мій перший віршик Ось сонечко давно вже стало А сну мені все мало й мало І я не хочу навіть їсти Бо, напевне, маю глисти:xaxa:
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Дівчатка чому не пишете віршики? ось цей я зовсім недавно написала: Життя-без нього не існує І кожен день воно когось рятує Кохання-так його ми називаєм Його щасливі зрівнюють із раєм Воно не вибирає пори року І часу теж не вибирає Кохання завжди поруч з нами Воно і з нами помирає Закоханим світ здається кращим Чи може він таким і є? Це таінство двох душ,щось рідне, щось своє Коханню границі не властиві Воно терпляче завжди в силі Якби ми могли б його покуштувати Воно повинно б приємний смак і запах мати Солодкий подарунок нам від Бога І кожному отримати його є змога І якщо зараз світ прекрасний і здається раєм Значить зараз ми когось по-справжньому кохаєм.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) А це мій! Дві малесенькі синички одягнули рукавички. Кажуть наші дві синички: Мерзнуть ми не маєм звички! В хуртовину біля тину Мерзнуть тільки горобці! Ну а ми їм радим щиро Одягнутися в штанці!
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Бо в мене вже давно все добре А то було колись в 2004...: Ще іноді я бачу Вас у сні. Я Вашу посмішку так добре пам"ятаю... І Ваші очі кажуть щось мені... А потім ранок, і усе зникає. Ще іноді я згадую про Вас, Коли на вулиці стрічаю Ваших друзів. Тоді Ви говорили щось про час... На руку він зіграв одній лиш музі. Усе минає і усе пливе. Казок немає, ми уже не діти. Я знала це давно, і все ж Я вдячна Вам, що мала шанс радіти Солодкій казці кілька літніх днів, Коротким снам, дощам і сподіванням... Вона напевно теж кохає Вас. Образ немає... І мої вітання!.. Щиро,.. не Ваша Н.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Вокзал. Так сіро надворі, І я з тобою лиш одні. Похмуре небо, Ось-ось дощ піде. Ти поїдеш. Я чекатиму тебе. Тобі так личить посмішка - Ти посміхайся! Я знаю зараз ти не можеш, Але ти намагайся. Люблю тебе, ти розумієш? Чому ти сумніваєшся в мені? Мене ти наче сонце грієш. З тобою я живу немов у сні.
Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян) Чому ця осінь приходить знову? І пада листя пожовкле... З ним грім заводить сумну розмову, А вітер те листя ловить. Сонце осіннє згаса мов свічка, І тане останній промінь - Прощальний погляд на річку кида, На річку моєї долі. Багряні хмари пливуть так низько, Скрізь запах осінніх квітів... Мені здалось - я щось загубила В цьому осінньому світі.
