А от цікаво запитати в тих, хто намагається якось заперечити аргументам дівчат, які наразі не планують другої дитини. А які аргументи у вас, що ви не плануєте 3-ої? Нє, ну всі пишуть, що впринципі готові, що вагітність може бути не плановою, але дадуть собі з тим раду. Але ж чомусь багато хто не спішить народжувати принаймні 3-тє? Якщо покопирсатися - хіба причини будуть не такі самі як і у тих, кому опонують?
А в чому полягають оті "моральні сили" батьків? І де ті сили закінчуються і через що? Адже має бути причина. . Тобто виходить, що рано чи пізно то стає не в кайф? То в чому суть заперечення допису Nana11, якщо за логікою виходить, що у кожного на певній по рахунку дитині закінчуються моральні сили і стає не в кайф - і вам в тч?
@Vittoriya Мені цікаво знати, що означає "закінчуються моральні сили". Хіба це не те саме, що стає не в кайф?
Зовсім не то саме. Тут по дописах принаймні так виглядає , що є люди, яким і одна дитина не дуже в кайф..
Але то певно важко отак за кількома фразами поставити такий діагноз. Здебільшого я бачу те, що дехто відверто описав, що саме є для них важким у відносинах з дитиною. І я не бачу в тім доказів якоїсь повної відсутності радості від дитини, чи що дитина не отримує батьківської любові. А ті, хто зупиняться на 2-ій дитині певно теж будуть мати на те певні причини. І, певно, якби то було так легко і просто, то всі б мали по 7, 9-ть і тд діточок. Я лиш хочу сказати, що хтось для себе визначив умовну межу, але я певна, що аргументи у всіх будуть аналогічні. Тільки хтось собі визначив їх як вагомі вже після першої дитини, а хтось - після 7-ої.
плюс до того, всі звикли до різного. Тому і зміни, які діти приносять в особистий світ жінки, - різного калібру для кожної мами.
Байдуже чи вони дивні чи ні. Я писала, що знаходяться причини бо є страх мати двох дітей (а комусь трьох і тд). (І до Неверленд страх приписувати не будемо ) --- дописи об"єднано, Apr 8, 2015 --- А палити таки я кинула ще раніше (просто це завжди була основна відмашка)
От на протязі 2-3 років після народження малого в мене був панічний страх завагітніти, бо я відчувала, що не справлюся, не потягну. Ні морально, ні фізично, ні на той час навіть матеріально. І це при тому, що на той час навколо мене була нормальна така "група підтримки". Ні, якби сталося, то ясна справа, якось би давали собі раду, та й з трійнями люди якось справляються.. Зараз я можу розраховувати фактично тільки на саму себе, максимум - час від часу відправити малого на вихідні до батьків. Але для мене теперішньої виховання двох дітей, ще й з такою різницею - то миле діло. А до третьої зараз - явно не готова, хоча перспектива мати багацько файних діток, які б збиралися до мене, старенької з онуками - досить симпатична. )) Думаю, в багатьох нині небажаючих з часом може з"явитися таке бажання.
Ага, і часом вони навіть входять в смак і на цьому не зупиняються А буває, що й далі продовжують двійнями-трійнями. Взагалі, все буває дуже по-різному
Я завжди хотіла трьох, зараз вагітна другою і третьої дитини не хочу через самопочуття під час вагітності. Просто боюсь, але не зарікаюсь) Серед моїх знайомих багатодітних мам нема нещасних чи депресивних. Навпаки -усі вони значно веселіші і енергійніші, і встигають куди більше ніж я з одним, мусять))) І життєву позицію -я стільки пожертвувала заради дітей, я нічо не встигла- в своєму середовищі взагалі ніколи не зустрічала, безвідносно до кількості дітей в сім'ї. А ті мамочки, котрі мають двоє діток і більше всі кажуть, що важливо навчитись давати раду з однією, одна дитина змінює ваше життя, а всі наступні лише трохи коригують існуючий графік. Нікому не опоную, нікого не намагаюсь переконати. Кількість діток - сімейна справа і нема чого втручатись. Просто одноразово не змогла пройти повз
Нагадалась мені сумна історія. Це стосується того що всі багатодітні мами без депресій... Моя мама за кордоном знає одну сімю з 6-ма дітьми. Скінчилось все тим що в жінки поїхав дах. Справа в тому що коли та жінка була молодою - вчилась живопису. Займалась розписом на склі, і дуже їй це подобалось. Та потім одружилась, і життя сильно зміилось. Вона постійно вагітніла, хоч вагалась, та чоловік дуже хотів, просив діток. В результаті коли найменшому був рік - в неї стався нервовий зрив, опиилась в лікарні...((( Сімя досить забезпечена, і прибиральницю мали, але все-рівно роботи було вдома тьма. І діти виросли байдужі і невдячні, а особливо тінейджери...вік такий егоїстичний. І все життя вона хотіла малювати...а вийшло що розчинилась в дітях, і стала для них слугою.
двійня теж) хоча я завжди хотіла мінімум двох дітей, лише після народження хлопців зрозуміла, що хотіла би дітей з різницею у віці. з іншого боку - маючи одну дитину, могла би не наважитись на другу. тому слава Богу, що в мене двійня...
Це не проблема багатодітності, це проблема багатьох жінок - чекати, що хтось їм піднесе на блюдечку. Хочеш малювати - малюй. І з дітьми це можливо зробити. Якщо мама сама до себе байдужа, до своїх потреб і бажань - чого чекати від інших?
Не знаю, як на мене, якраз творчість і потребує внутрішнього спокою, розслабленості, вільного часу і можливості подумати-нафантазувати. Що з дітьми одним легше вдається, а іншим складніше, особливо без підтримки зі сторони. То не "хочеш здати на права-здавай". Можна змусити себе виділити годину на вивчення правил дорожнього руху чи англійську, впасти потім і заснути, але не змусити себе малювати, коли ти морально виснажена, якось так. Та й зрештою, той внутрішній стан відображатиметься в творчості )) Я рукоділлям змогла зайнятися тільки після 3-х. Але це не було і не є моєю професією, тому з цього приводу особливо не переживала, та то й не творчість - так, відтворення. А от коли живеш мистецтвом і якийсь час не можеш налаштуватись на певну хвилю, то це, мабуть, досить неприємне відчуття.
Творчість потребує внутрішнього спокою і надає багато сил. Чому жінка ставить бажання іншого понад свої? Чому не відстоює свої бажання? Якщо сидіти і чекати, що хтось прийде і організує мені спокій і тишу - так можна до смерті чекати. В хаті роботи стільки, що її ніколи не переробити. Завжди буде щось, що ще не зроблене. Але насправді необхідного не так багато. Навіть без нянь і допомоги можна собі організувати час, щоб на одинці з собою зайнятись тим, чого хочеться.
Не варто судити лише по собі. Є різні діти, різне життя і різне вміння організованості. Комусь вдається справлятись, а комусь ні. Там діти такі що не вміли тримати порядок. Приходили зі школи, переодягались і кидали одяг на підлогу. Два рази в одну й ту саму одежину не одінуться. Я до того вела - що не всім дано мати багато дітей (точніше справлятись з цим і бути щасливою). І якщо жінка відчуває що їй буде складно з двома і морально і фізично - то вона молодець що може це визнати.
