А я не хочу другої дитини!

Дмитрик мені сказав, що коли йому буде 8 чи 9 років, то він зможе "носити маленьку лялю на руках ,і тяжко не буде". Часом нагадує, щоб ми не забули, "коли я буду високий і великий, щоб в нас народилась ще ляля". Показує кисть ручки. Середній пальчик - то він. Другий і четвертий пальчики - то Сергійко і Віруся ("вони майже однакові"), а мізинчик - "То ще в мене буде малюсінький братик".

З великим пальцем щось заплутався, але то таке "він собі окремо, а ми всі - разом"

шкода, що тих його дивовижних міркувань не чув ніхто з любителів пожаліти "недоглянутого, недолюбленого" старшого хлопчика, якому батьки-пофігісти "плодять молодших", не задумуючись про нього ніц

 

і це ти в якісь мірі вже відбулася, самодостатня, є напрацювання і який не який досвід, а є мами які під час чи після вузу в декрет, а потім в другий декрет і так під 30 виходять на роботу поряд з 20-тирічними.. оце можна назвати за бортом)) а в тебе як на мене все чудово з роботою))) жаль звичайно що декрет короткий (в плані ГВ), але думаю адаптуєтесь при бажанні і потребі

 

В моєї кузини четверту дитину діти випросили цікаво , чи просили п'яту, яка в животику і насправді сестра казала, що так діти носились з найменшис, він недостаток рук не відчував точно. Ну але в неї діти вже 18, 16 і 14ть, ну два роки тому було 16, 14, 12, але доцька її 14ти річна аж балділа від ролі няньки, все хтіла робити

--- дописи об"єднано, 3 Квітень 2015 ---

В мене то ще від того, що з чоловіком разом на роботі. І от він все приходить, розповідає, концерти, диригенти, а я ніби в іншій площині зараз живу, для мене то життя сценічне зупинилось, але насправді воно бурхливо триває.

 

то мама з татом мають постаратися і порадувати дитину .
серед моїх друзів є дітки ( і це хлопчики в основному), які у свої 12-13 років просто мліють за маленькими. Навіть на вулиці будуть бавити усіх сусідських малюків, а ті- тягнуться до них. Мій же, наприклад, навпаки- чим старшим стає, тим більше не хоче спілкуватися із молодшими. Ровесники і старші. Казав, що хотів би мати старшого брата, але тільки не молодшого . Зрештою, в такому віці різниця навіть 2-3 роки між дітьми для спілкування ще астрономічна. 9-12-14 років- то і фізично і психологічно різні.

 

ну уявляю) але мені і того не треба) все бурхливо триває, і в професійних сферах, і в особистих (я он вже скільки концертів ОЕ пропустила, бо моє дітьо без циці між 22 і 2 ночі не міг, Вакарчук же ж не перестав запізнюватись і зараз хіба би певно на півконцерту попала, якщо б ще няньку найшла)

 

скоріше 2 речі: особистий перфекціонізм і відчуття підвищеної відповідальності. Трудоголізм точно ні. Ну і плюс власне інтровертний склад характеру- мені потрібен власний простір. Можливо, саме тому, що у нас сімейство так "підібралося" інтровертне, і кожен, включаючи малого, не може без своєї території і свого часу, на який ніхто не претендує, так і склалося.
ТОму погоджуюся з Neverland- особисто моє життя діти змінюють дуже сильно.Бо в мене не виходить розділяти "зерно від лушпиння" . Я або там, або там.І ще раз круто його змінювати, коли дитина тим більше стала старшою, і життя увійшло вже у свою колію, я не готова. Отакою "мамою до мозку костей" треба народитися. Я не з них. Просто теж зараз порівнюю як йде до другого материнства одна з моїх сестричок. Оце та сама "мама". В мене би вже руки опустилися сто раз на етапі "до", потім- впала би в затяжну депресію при тих проблемах, які є в неї під час вагітності. Але коли знаю, наскільки вона хотіла і хоче другу дитинку, то в мене такого сильного відчуття ніколи не було.

 

Дмитро в 6 з половиною такий. На вухо каже мені: "мама, подивись, які в тої лялі лапки". Якщо з візка витягнуть малюську, то буде смикати мене і тицяти: дивись, дивись!

єдине, на що сподіваюсь, що вийду все ж не з 20-річними

--- дописи об"єднано, 3 Квітень 2015 ---

це дуже класно, коли вся сім'я = однодумці!

 

та я не мала на увазі що ті всі причини є у вас, а загалом) о, перфекціонізм теж.. але перфекціонізм часто вписує в свої рамки другу дитину, бо для багатьох двоє дітей якраз перфектно)))

--- дописи об"єднано, 3 Квітень 2015 ---

залежно куди йти))) але як на мене то не є проблема, не модельний бізнес))) просто чула від багатьох що відчувають дискомфорт.. і власне не тим що йдуть на рівні 20-тирічних (а вони і не можуть бути на рівні, бо материнство додає якоїсь мудрості і толку), а з тим що інші 30-річні мають роки досвіду (від спеціальності до спеціальності це може бути більш чи менш важливо)

 

стопудів
без річного Дми мені червоний диплом бакалавра не дався би.

але кар'єрні питання не на часі, тому наразі я просто згрібаю і вивчаю все цікаве, відкриваю для себе нове і цілком можливо, що досить скоро яааак вибухну яскравими прибутковими ідеями!
та і що таке 30 років.

 

Це ще один фактор, що впливає на рішення, бо хто б що не казав, та вік має велике значення у цьому питанні.

А вам скільки, якщо не секрет?

Теж отак задумуюсь Чи не пошкодую потім що дитина одна (мала просить сестричку), але тут є багато нюансів, то величезна відповідальність, ресурси, але і підмога в майбутньому (якщо добре визовання). Так що ще не визначилась остаточно. З однією знайомою розмовляла недавно, що має трьох дітей, то вона казала що дуже важко, з меншим тепер уроки робить і каже то "так вимотує, а коли для себе жити?", "не спішіть з другою дитиною, маєте час, одне - то вже добре". Ще з однією родичкою дальньою якось розговорились, то у них двоє дітей, а вона лікар, каже що як народився другий син, то з кар'єрою все практично закінчилось - їй треба було пройти підвищення кваліфікації, планувала перейти на кращу роботу (для лікарів то взагалі важко зараз), а тепер не до того, і каже не знає чи буде "до того". Зате маю знайому що все шкодує що має одну дитину, і каже що це єдине про що вона реально шкодує. Так що у всіх по-різному все складається, хтось хоче а не може, а є взагалі "чайлд-фрі" (цього я правда не дуже розумію). Так що як подумати про все, то все так заплутано, ніхто не знає як життя складеться, а я ще за все дуже переймаюсь, але коли в дитини є братик чи сестричка це ж справді класно

 

Я в цій темі, явно, не порадник, але зазначу, що ніколи не можна чогось дізнатись, не спробувавши. І знаю купу прикладі (в першу чергу -- моя мама, якій було достатньо однієї мене), коли батьки не хотіли другої дитини, а коли народжували другу чи третю, то думали: "як же я жила до цього без тієї дитини?"

Тому можна до безкінечності розмірковувати на тему: "чому я не хочу другої дитини". Потім завагітніти вдруге, народити, повернутись у цю тему і зі сорому повитирати усі свої дописи 9-місячної давнини

 

Ну батьки, певно, просто не розібрались в собі, коли вирішували, що не хочуть Я от пробую задати собі це питання і в мене тільки одна відповідь : та нормально я жила Ні, ну я дитину свою люблю, але щоб казати, що я б не прожила без дитини не можу. Але це я зараз розібралась що мені дійсно треба, а тоді, в 22, коли мені в голову гормони стрелили то "пофіг бджоли". Тепер тільки тішусь, що маю хлопчика, і внуків буде бавити теща в більшості, а не я (Але я егоїстка)

 

В мене мала дуже хоче сестричку, вже обговорює як буде її всього вчити, пильнувати. Та я ще не зовсім готова)) В мене мала, як кажуть, доволі спокійна, кума як приходить, то дивується що так буває (її син дуже активний, та як дорослішає теж міняється, от вже в школі вчиться, то уроки з ним робить), і вона зразу сказала що того їй достатньо, і хоче ще свободи і життя "для себе"

оцього теж не дуже розумію, хіба з дитиною не живеш для себе?То вже певно від людини залежить і як собі все організуєш.

Дехто каже "роди, в тебе мала чемна, повезло тобі, то хоч будеш знати що таке діти" ("супер" аргумент). По натурі я люблю простір, щоб можна було побути в спокої, помріяти (і ще я лєнюх трохи, є таке діло), і так, дитина (особливо перша) міняє режим. Та потім все знов налаоджується. Але ніхто не знає чи буде друга дитина теж безпроблемна, чи ви з усім добре справитесь. На роботі є певний прогрес, але я от проаналізувала все, і скажу, що ніякі здобутки (можна пахати на роботі, а "дякую" ніхто і не скаже потім, хоча є реально кар'єристи, то вже характер такий, їм робота головне) не зрівняються з ще однією рідною людиною, цього ніщо не замінить. Плюс ваша дитина буде мати ще опору в житті окрім батьків, іноді це так виручає, що ти не один в світі, і якщо потрібно реальна допомога то рідна людина то вже добре, бо чужим, по великому рахунку, до інших ніякого діла нема (а всі ми не вічні). Ось така дилема. А якщо старша дитина першокласник (чи в 2-3 класі), то як управляєтесь з немовлям? Я от прикидую собі, і то ж треба з двома все встигнути (в школу завести старшого, потім в садок меншого, з школи забрати, а як ще немовля вдома, то всюди з візочком, бо в нас усі бабусі-дідусі дуже зайняті працюючі люди, звичайно допомагають, але варіанту на когось "спихнути" дитину в мене нема

хоч знаю що є жінки що з батьками мають круглодобову допомогу, няньку і жаліються з одною дитиною "як то все важко", а є що живуть самі без батьків лише з чоловіком який на роботі, і чудово справляються і з двома дітьми

)). Дівчата, у кого така різниця між дітьми (школяр і немовля), як ви з тим справляєтесь, не дуже важко?

--- дописи об"єднано, 3 Квітень 2015 ---

Ще маю такий приклад - сім'я має величезний будинок, високий достаток, є донька, що живе за кордоном, там і внучка народилась (приїжджають пару раз на рік), і та мама все каже що "Для кого то все набудували, як в хаті пусто, от були б ще діти, а так нам то скільки треба того всього?".

 

Розповім і я свою історію. Чи хотіла я першу дитину сама незнаю, прожили з чоловіком два роки і вирішили попробувати, так народився наш старший син. Вагітність була дуже легкою, я просто літала а от роди, я ще потім протягом року вздригувала у вісні як тільки про це згадувала, категорично не хотіла другої дитини бо думала що другий раз просто не витримаю. А коли малий почав часто хворіти то остаточно зрозуміла не хочу другої дитини я просто цього не витримаю, хотя чоловік дуже хотів і дуже просив. Коли старшому сину виповнилось 3 роки я почала думати чи справилась я б ще з однією дитиною, я дуже довго думала, близько року, і вирішила потрібно спробувати. І тут вилізла в мене одна хворобка невеличка яка потребувала лікування, вагітність потрібно було відкласти ще на рік часу. І ви знаєте що, я цей рік ледве витримала, я так уже марила другою дитинкою, і я вже знала що я хочу іменно хлопчика. І коли вже було омжна у нас все получилося з першого разу, я була на сьомому небі від щастя. Вагітність проходила досить важко, вважаючи що в мене не легка розумова робота, проте роди були набагато легшими ( то може і я просто налаштувалася на гріше). І в нас народився другий прекрасний хлопчик. Такий чемненький, і спати давав і зараз нас дуже радує. Хотя як пишуть дівчатка, так буває таке що зла на старшого, який цього року іде в школу що він з ним і повзає, і і грашки в нього відбирає, і навіть пірамідки можез ним складати, і підножки ставить. Готова деколи на дуже погані речі. Але я думаю це все пройде. І неповірите я почала задумуватися над третьою дитинкою, хотя як сказала чоловікові, спитався "Ти серйозно?", знаючи як я важко наважувалась на другу вагітність. І зараз я нікапельки не жалію.
І дуже осуджую людей які народжують дітей для горнятка води на старість чи для того щоб сміття було кому винести.

 

В мене мама одна донька в сім'ї,і зараз вже нема на цьому світі ні дідуся,ні бабусі,всі двоюрідні живуть в іншій країні,і от зараз вона каже,що їй так не вистачає когось рідного,в мене от є найкраща в світі сестричка,і хоч маю і двоюрідних,і інших,але іі не замінить ніхто

Танюшка,люблю тебе сильно,цьом!

І розумію, що ніяка кар'єра,ніяка своя реалізація,простір і т.д.,цього не замінить в майбутньому дитині,тому я однозначно за більше ніж одну дитину...але цікавить інше питання,я ще поки і не збираюсь шукати в капусті лялю ще,але думаю,як от справитись з тим відчуттям,що старша дитина стає якоюсь обділеною,що ти б могла стільки душі вкласти в неї,а не вийде вже...Ще собі думаю про різницю у віці,в нас сестрою 5 років, мені так подобається,правда в дитинстві то тяжко було назвати дружбою,зате зараз красота...

Ще згадалося,як ми в диьинстві питали маму кого вона більше любить,вона казала,що от коли пальчик поріжеш,то не болить він один,болить вся рука,то так і з любов'ю-вона одна велика на всіх!

 

Моя кума колись мені казала от буде малій 3 роки тобі тк другу дитинку захочется, а не хочеться. Я так чекала тих 3х років і нічого не змінилося - мені добре і з однією. І я точно знаю шо я б справилася, бо коли один раз пройшов ту школу молодої мами то вже значно легше. Але, Я так само як @Neverland потребую особистого простору, часу на себе, мені подобається моя робота і зовсім не хочеться її залишати. В нашому суспільстві це чомусь вважають проявом егоїзму, але чи це так? мені то видається нормальним бажанням жити комфортно.
А ще я якась перелякана мама. Коли мала хворіє чи падає чи вдаряється чи ше шось таке відбувається то я настільки сильно переживаю шо деколи сама з себе в шоці. Я не кажу шо інші мами менше переживають за своїх дітей, але на деякі ситуації реагують спокійніше, а я як псих
Я обожнюю свою дитину, люблю її просто безмежно(деколи просто коли вона спить я вдихаю її запах і він мені наймиліший на світі), і мені подобається шо вона така вже моя подружечка. З нею можна кудись піти і поробити зачіски і повчити англійську і потануювати танці живота.(ми ходили і коли вона була мала але то зовсім не те, якшо чесно) Я дуже щасива з того, але от сам процес вагітності і отого початкового материнства не був для мене аж таким позитивно надзвичайним і тому наразі ми не плануємо. Тобто питання стоїть так шо якшо Бог дасть то буде, якшо ні то найближчим часом ні. А там буде видно.

 

А в мене таке відчуття що я прям свідомість втрачаю, що я просто того не витримаю. І так кожний раз як малий захворіє чи впаде, менший поки що спокійний..

 

А шо мені вже говорити? Поки дитина хворіє я себе ще більш-менш тримаю в руках, а коли виздоровлює, мені стає зле.... Я вже постійни клієнт кардіологів і нервопатологів. Але вони мені нічим особливо зарадити не можуть. Ставлять діагноз "кардіоневроз", а позаяк я на ГВ -- то лікування: валерянка і автотрєнінг)

і мене ще нервує, коли мені говорять: "ой, як ти з тими дітьми.... От мій коли хворів, то я з розуму їхала, а ти вже, певно, із такою кількістю дітей, звикла до їх болячок і не реагуєш так, як я" Отак би і дала за таке в харю

якщо що -- мені за то нічо не буде, бо ми з нервопатологом в шикаладі і він напише, що я нєвміняєма

 

В мене на нервовій почві була така річ як нейродерміт, то був ужас, я з того більше року виходила.(((((