Відповідь: А я не хочу другої дитини! саме прикольне шо за тими нашими теревенями скорпіонша так і не побачила мого питання
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Надійко, ти ще така юна, що ще і 2 встигнеш народити Просто не зараз....хоча, ти просто суперова мамуня....і для Кусі, і для ще однієї дитинки будеш... До теми: я хочу другу дитинку....але от коли???? ми з чоловіком на цю тему вже дуже багато наговорились....і ніби й не хочеться, щоб різниця була велика, але і квартирне питання зараз не надто спонукає до 2 дитинки...є і + , є і -....і ми вирішили покластися на Божу волю... доки Яркові не виповниться рік, ми трошки утримуємось, а далі....як підені спеціально планувати, ні спеціально не планувати ми не будемо
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Мені здається, що просто всьому свій час. Хтось хоче другу дитину -прошу дуже, не хоче -ніхто не може заставити. Я дуже хочу друге малятко, на це була налаштована ще задовго до вагітності, цілу вагітність налаштовувала себе на те, що все що буде мушу сприймати все легко бо все одно буде переживати це ще раз, тому треба отримувати задоволення від того що є, яким би той процес не був, а чоловіку бачу що так сподобалось, що він вже говорить не тільки про друге, а й можливо про третє. Однак, обоє ми розуміємо, що зараз задумуватись над другою дитиною певною мірою егоїстично по відношенню до нашого синочка. Проте у випадку чого відповідь у нас однозначна. Хочеться зараз по максимуму дати дитині все, що вимагає її вік, не обділяючи у чомусь,а в першу чергу у маминій і татовій увазі і лише коли побачимо, що дитина вже не так привязана до мами (я так розумію це до рочків трьох), то тільки тоді зможе піти мова про планування другого малятка (наголошую саме на слові планування, бо позапланових випадків ніхто не виключав). Просто не .хочу щоби жодна дитина була в чомусь обділена. Зі свого досвіду і досвіду чоловіка: у мене сестра молодша на 9 років, у чоловіка брат, молодший від нього на 14 років (із моєю сестрою ровесники). І ми однозначно не хочемо такої великої різниці для своїх діток. Зараз ми з сестрою спілкуємось практично на рівних, вона якась не по роках доросла. Можливо тому, що постійно старалась бути дорослою, як я. Тепер є про що поговорити, я можу проконтролювати набагато більше, ніж мама, в силу того що мамі вона багато чого просто не розкаже, а скорше мені і вже після моєї реакції думає чи розповідати мамі і що з того буде. Тепер сама приїжджає побавити племінника. Каже що відпрацьовує те як я її бавила. Така доросла, що аж страшно. Брат чоловіка навпаки: дитячий садочок і все тут. Вимагав до себе багато уваги, ображався коли ми з чоловіком зустрічались (він тоді ще менший був, а я страшно на то злилась, бо я побачення втрьох щось не дуже розуміла). Тепер у нас є своя дитина, то він це теж доволі тяжко сприймає, що мій чоловік приділяє увагу і любов вже своєму малятку, а не йому, що маленький вже Андрійко, а не він (хоча кавалєр вже такий нівроку, скоро сам дівок водити буде). Деякою мірою крайність і в одному випадку, і в другому, тому ми для своїх діток такого не хочемо, вже хай краще все по віку буде, а не випереджуючи час і не відстаючи від нього. Хоча ми вже звикли і сприймаємо як належне.
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Допишу ще тут: до мене на танці записались 2 такі чудові дівчинки, дзвонив записувати їх татко, а привезла мама...і ми так собі розговорились з тою матусею за дітей...я їй про Ярчика розказала, що він маленький, а вона каже, що в неї зараз дитинці 3 місяці і вона грудьми годує, і всі старші по гуртках десь займаються ( музика, танці, акробатика і т.д.). Я спитала, чи то важко мати троє дітей.....а от відповідь мене вбила: " А В МЕНЕ ЇХ ТНЕ ТРОЄ, В МЕНЕ ЇХ ШЕСТЕРО" !!!! і мамуся і діти дуже гарно і доглянуто виглядаю, мамуся за кермом забирає дівчат, щоб ті пізно в маршрутці не товклись!! от то я розумію))
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Якщо так дуже не хочеться другої другої дитини,то і не треба вагітніти...діти мають рости в любові, а батьки мають бути готові ту любов віддавати, тому агітувати не буду. але дозволю собі висловитися, як мама двох дітей... завжди хотіла двійко, або і трійко... але Влад мало спав, підйоми в 4-6 ранку для такої сови як я були дуже важкими, можливо то я не розуміла його, не вміла режим організувати, а може і дитина така...і про другу дитину вже якось не дуже думалося... але завагітніла, була страшенно щаслива з того, коли всі навколо охали і ахали, як то буде ...психологічно не була готова до труднощів двох дітей, та все якось саме собою стало на місце..в плані побуту і сну друге дитя далось в рази легше... для мене найважчим був період з 5 міс до 1.5р, але то ще тому, що почала пекти на замовлення...якби не випічка можна було б легко справитися. Можливо, коли піду на роботу також буде важко, напевне свої нюанси буду в школі - не загадую наперед, час покаже. Зараз в нас золотий час - діти мають спільні ігри, інтереси. Б"ються -так, сваряться -так, любляться -страшенно. У них протилежні характери, і це на користь обом: Влад стає більше активним, а Олег вчиться усидчивості. Справитися можна з усім, якщо чекати труднощів, вірити, що 2-га дитина забере ваш вільний час, спокій, добробут - то так і буде. А можна бачити плюси))) Ще нам дуже повезло з друзями))) наше коло знайомих також вже має по 2-є діток, і коли ми збираємося компанією - весело і нам, і дітям. З.І. Світ не закінчився, земля не завалилася, зуби не повипадали, на фінанси суттєво не вплинуло, принаймі за 2 роки (грошей як не хватало, так і не хватає) , але маю подвійне щастя, подвійну любов, зранку обіймають дві пари рук, і ще на мене дивиться дві пари найдорожчих у світі очей...
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Надюш,тобі 20, а мені 30...є різниця. Я сама була проти другої дитини ЗАРАЗ,а можливо взагалі. Малий росте,з ним стає легше,відповідно мої роки не мають тенденцію зменшуватись. Подумала,поміркувала..важко буде,але вийти на роботу і знов в декрет через рік..то краще зразу...Признаюсь,що боюсь(може тому й не виходить)-працює внутрішній ступор...але надіюсь на краще. А не буде другої то дякувати,що хоч одна є.
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Для мене друге є відповіддю на перше. У мене при різниці 6 років були страшні ревнощі і О, в мене якраз щодо егоїзму питання назріло. Якщо на перший план стає: я, моє тіло, мій вигляд (+косметика+лашки+витребеньки), моя кар*єра, а думка чоловіка (у випадку, якщо вона інша) відходить на другий план, то де тут альтруїзм? Трошки егоїзму корисно, але загострення його - ні. Так і до еґоцентризму недалеко. Думаю, ти мала написати, не "можна", а "не вірю, що Я зможу". Погодься, що це різні речі. У мене до тебе пару питань, але одне явно не до цієї теми. Якщо ти не хочеш дитини, а чоловік хоче - то це приниження твоєї гідності. А якщо чоловік хоче мати дитину, а ти йому "ні" навідріз, то його це ніяк не принижує? Де компроміс у такій ситуації? (тільки не треба казати, що я кажу "народжувати насилу", бо я не про це питаю й не це кажу) А друге, яким чином час родичів чи його брак є причиною? А ти не думала, що вона з такої культури, де про себе дбати не прийнято? І приділяти собі час узагалі непристойно. Я тут скільки перебираю в голові багатодітних, ніяк не можу знайти таких прикладів як у нас. То ж не діти винні, і не чоловік, то все виключно в головах тих жінок. Ти даремно їх за приклад береш, навряд чи ми знову опинимося в часі, де жінка була настільки схожою на чоловіка й настільки нежіночною. Я то на власній шкірі відчула. І я точно знаю, що на старості такою не буду, бо вже моя мама не є. Гм... знаю таку, що має і няньку, і кухарку, а вигляд нікудишній у неї та й встигає мало-що.
Відповідь: А я не хочу другої дитини! а не факт, що і з одною дитиною вона б виглядала краще. Це вже від жінки залежить. Зараз я мабуть вас розсмішу. Але мені з двома дітьми легше, ніж би було з одним. Різниця - 1,5 року. Готувати їсти - яка різниця надвох дітей чи на одного. Я можу спокійно вийти в магазин, бо знаю, що не скучно, один з одним бавляться, один за другим подивляться. А одного навряд чи лишила б. На вулицю теж разом впускаю і мені спокійно. Уроки - теж легше, старший може меншому провірити, розказати, анг. разом вчать, їм цікавіше. Плюсів - море, мінусів - не бачу. Для мене - вони двоє, як одне ціле. І надіюсь, що коли будуть старші, завжди будуть мати рідну кров, на яку можна покластися.
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Мені також 30! Ну і що? Минулого року я народила собі донечку!!!!!!!!!!!БОЖЕ ЯКА Я ЩАСЛИВА КОЛИ ЦЕЙ КОМОЧОК ОБІЙМАЄ МЕНЕ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! І картаю себе що не відважидась на другу дитинку раніше, адже старшому сину вже 12!!!!!!! Так що дівчатка народжуйте!!!!!!!!!!!!!!!
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Ми про це говоримо час від часу...в нього нема маніакального бажання мати другу дитину...це швидше, бо так треба...бо всі питаються про братика/сестричку...бо його напрягає мама, шо вже б здалося(мол в тебе скільки братів/сестер) та й в армію вже точно не підеш...і він піддається тому впливу...потім я викладаю свої аргументи і все стає на свої місця...правда останнім часом тема не підіймається, бо чоловік знає шо я того не хочу... Бо їм всім по-барабану до їх внуків...мені дуууже рідко хтось допомав з Кусею...шоб кудись вийти розвіятись мені треба влаштувати скандал і висказати шо я про них думаю ...Моя мама думає, шо моя дитина і я маю з нею сидіти...навіть коли погодиться сидіти з нею, то кожних 15 хв видзвонює і питається коли я буду, бо вона втомилась і їй треба вже додому...я 2 роки пробула з малою сама...і то є досить важко.... коли тобі постійно дзвонять і розказують шо треба робити, а прийти і помогти нема кому....а хоча і не треба приходити, бо я би взагалі здуріла...просто образливо чому є такі бабусі/дідусі, які з дітьми не набавляться, а другим ніц крім вдпочинку не треба... от тому це одна з причин.... допомогти не буде кому в тяжкі дні...
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Банальна річ - ЛЮБОВ. Знаєш, тут Женічка писала, що прокидалася від страшних снів про вагітність. Я мала не лише це (ну бо як можу я та й не впасти в крайність ). Я не могла взяти немовля чи малу дитину на руки. Мені було бридко, неприємно, мене майже нудило. Здалека - супер, файне, лиш не давайте мені його на руки! У мене починалася паніка. А одного разу взяла на руки маля й розревілася. У той момент до мене дійшло, що я вже якийсь час тлумила в собі бажання за звичкою. Крім того, мати дітей після 30-ти я не хочу. Ну, якесь таке бажання цікаве. Я хочу спокою потім, а дітей тоді, коли я маю на це достатньо часу й енергії. Ну, і терпіння також. І ще одним аргументом для мене є те, що я зараз дуже добре пам*ятаю своє дитинство, а це допомагає розуміти дітей набагато краще. Щодо страхів, чому я не хотіла дитини. Я говорила, що грошей забракне, що нема кому допомогти (ми тут як у пустелі, допомогти нема кому), що важко де пелюшок знову вертатися... Я боялася іншого: - знову поправитися й не схуднути (але то вже не так страшно, хоч і страшно трохи й досі... та якщо я раз добилася результату, то й вдруге доб*юся, хіба розлінюся дуже, але то буде виключно моя вина, бо я й без другої дитини зараз набрала зайвої ваги через лінь) - зникнути із суспільного життя, випасти з нього (але от дивлюся на тутешніх кобіт і бачу, що то лиш у нашій культурі кобіта так випадає, тут вони вже з 2-3-тижневою дитиною їздять по людях і на люди) - втратити роботу й можливість купувати собі, що захочу (ну от, прийшла криза, дитина в мене одна, грошей на нього вже більше не йде, як раніше, а ми впали у фінансову яму, а роботу як і втрачу, то іншу найду, хоча невідомість завжди страшить) - що не буде допомоги інших (кілька днів тому нас запросили до ресторації без дитини, то Ромусь сам ходив, оскільки нам нема кому з дитиною посидіти. ми завжди розраховуємо лише один на одного, й нікого третього в тому плані нема, хіба зрідка. але й у Львові всі батьки працювали, часу для нас мали обмаль, а моя бабуся приїздила досить рідко. я тоді працювала в гімназії й мусіла на кілька годин винаймати няньку. потім подумала, що ну його десь і плюнула на роботу. отримала багато кращих пропозицій, взяла академку й зайнялася дитиною та уроками польської вдома. а малого ми завжди всюди за собою тягали з найменшого віку. а як згадаю перший рік його життя... ні, я не хочу нічиєї помочі, я хочу сама дитину на початках виховувати) - а ще я страшенно боялася вдруге мати викидень... Та попри все найбільшим моїм страхом було, як я буду виглядати. І відповідь на це дуже проста - то все від мене залежить і більше ні від кого. ))) Що найбільше мене болить і чого собі не пробачу, то це те, як Дарко за малятками пропадає. Він постійно заглядає у возики, автокріселка й щасливо каже мені "мама, бейбі!". І то з таким трепетом у голосі, що я зараз тут сиджу, згадую це й мені сльози на очі навертаються. Так, я знала, що кривджу його, але МОЇ справи були важливіші. І це був негативний егоїзм, без навіть краплі альтруїзму. Безбожний такий егоїзм...
Відповідь: А я не хочу другої дитини! а я така зараз....Най Надя Вілтіс скаже як я до них в гості прийшла.... такий той Ярко файний, але на руки НІ!!!!!!!!!!
Відповідь: А я не хочу другої дитини! якшо би зараз народила я другу дитину, то ніякиз особливих затрат не треба - лахи з сашки, спати є де, їсти - цицьку купувати нову не треба)) я за свої 27 років до вагітності так нагулялась, що огогого))) то я до того, шо дівчата хочуть відпочити-поїздити-відіспатись) в мого чоловіка і його брата різниця в 14 років. і народження брата випросив саме мужів брательник. він його і бавив, і гуляти водив, і годував, і переодягав. розказувала свекруха, що рах відправила їх обох в парк (16 і 2 роки). і зі старшим напросились сусідки гуляти (тоже по 16 обом) але кажуть - відведи малого додому, ми встидаємось. а старший каже - які ж ви мами будете, якшо ви дітей не любите. то я до того шо велика різниця у віці не є обов*язково гарантією егоїзму (хоча мій муж - то ше той егоїст, деколи)
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Дівчата (Ліля і Надійка), а що ви хочете від цієї розмови? Тут щось радити, розповідати свої історії - то хіба посидіти отак, почитати. Ти ж, Ліля, сама написала:
Може бути, що піддається впливу, а може бути й так, що вважає ті аргументи сильнішими чи вагомішими за власні. Легше сказати "мама-баба-тітка казалі", ніж признатися у власних бажаннях і бути відкинутим. Чоловіки бояться програшу, а почути від своєї жінки "не хочу другої дитини", може зазвучати як "не хочу більше від тебе дітей". Я не кажу, що так є, але що може так бути. То тільки ти можеш відчути й побачити. А ми звикли планувати все втрьох. І коли йдемо вдвох, то навіть не можемо по-людськи відпочити, бо летимо додому, аби подивитися, як там дитина без нас. :xaxa: Ніби й хочеться без нього відпочити, але робити це ми не вміємо. ))) Я зараз знаю, що можу розраховувати лише на Романа. І якщо чесно, це мене дуже тішить і додає впевненості. Коли ми мали поміч у перший рік життя малого, то це був жах. Ми й досі інакше як пеклом той час не називаємо. Так, вони хотіли допомогти й підтримати, але всі працювали й так насправді не мали на поміч часу. А коли допомагали, ми почувалися висунутими на задній план. Другий рік, коли ми переїхали подалі й помочі стало мінімум - був для нас одним із найкращих, практично раєм. І я встигала без тої помочі набагато більше. А за третій рік, коли я була сама з малим (сама як палець, бо нікого тут не знала, а Роман був повністю в навчанні), я вивчила мову й скинула майже 20 кг. І наступну дитину я хотіла мати лише тут, аби не мати помочі. Так що то все дається знати в порівнянні. А побалакати не можна? Конче треба щось мати від розмови? Зрозуміло, що ні Надійка, ні я думки змінимо, то вже й не говорити тоді? А відчуття, що така реакція ненормальна, є? А ми більше побачили з малим, ніж без. :xaxa:
Відповідь: А я не хочу другої дитини! Надійко, мені ВЗАГАЛІ ніхто не допомагав і не допомагає з дитиною. За 3,8 роки ходжу/їжджу/літаю лише з дитиною, я й скандала не маю кому влаштувати ))) Найдіко, соррі, але ж мама має рацію... Ну хіба ще чоловік мусить приймати участь у вихованні та догляду за дитиною... Дозволю собі дати одну пораду, яка в свій час набагато полегшила моє життя - сподівайся лише на себе, ні на кого більше, тоді й претензій не буде, й обрАзам ніде буде взятися Я прекрасно розумію, що ти хотіла сказати - образливо, що в когось дідусі-бабусі розуміючі, співчуваючі, люблячі онуків да допомагаючі. Але так буває не у всіх і не часто, повір. Я також з Валерією з розуму схожу, бо доля нагородила мене екстра-непосидючкою і вкрай рідко слухняною дитиною )) Ну але ще ж жива ))) Навіть час від часу на посиденьки вистачає сил ))) І ще одне... Надієчко, спробуй зрозуміти вислів "Якщо не можеш змінити обставини, зміни своє ставлення до них". Дуже помічна фраза )))
Відповідь: А я не хочу другої дитини! я також нічого не втрачаю з сашкою - їздимо-ходимо-буваємо всюди від його народження я хочу другу дитину, але трішки пізніше, бо сашка ше дуже *нацицьний* і в емоційно-психологічному плані також. ну і шоб ноги відпочили, бо рукам-спині ніц. а от травмовані коліна 14 кг носити змучились. вагітність мені по кістках б*є конкретно - тому колінцятам потрібне відновлення. а інших причин які б відтерміновували 2 вагітність я не бачу в силу мого консультування, я маленьких діток бачу часто (і по руках ношу також), то навіть *приціл* не збився - як брАти, як тримати і ше - підписуюсь під кожним дописом Уляночки. молодець. все правильно
Відповідь: А я не хочу другої дитини! А як вже нам з чоловіком образливо: нас взагалі бабусі вибавили, а мами до трьох років навіть до нашої дитини не пхалися! А що поробиш? Ну не зобов"язані вони! Хоча он моя кума з тим не париться: хоче мама чи не хоче - дістає на руки двох онучок (старшій два роки), а молоді батьки валять з хати розважатися. Якщо під руками нема бабусі, дітей здають не до міри тактовним і терплячим сусідам, свято вірячи, що їх (сусідів) просто ощасливили. Але так чи інакше я Надійку дуже добре розумію: і вік у неї такий, і тиск бабусь-дідусів спротив викликає. Чомусь як тільки візьмеш чиюсь дитину на руки, як зі всіх сторін купа порадників починає в один голос доводити, що тобі пора свою заводити, справді пропадає будь-яке бажання до чужих дітей наближатись. Я сама - одиначка у другому поколінні, і мене в дитинстві до істерик доводили такі "доброзичливці", які тицяли у мене пальцями і радили просити у батьків братика-сестричку, бо одна дитина - неповноцінна. В результаті десь років з шести-семи я стала патологічно ненавидіти малих дітей, а вони, як назло, бігали за мною табунами. Свою дитину народила тоді, коли відчула потребу, а не тоді, коли захотіла бабуся. Через різні обставини (описувати не буду, але нічого спільного із зовнішністю, гулянками та пелюшками, різницю між котами та дітьми чудово розумію) другої дитини не плануємо, але якщо так станеться, вона буде такою ж бажаною, як і запланована. Малу виховую так, щоб вона, образно кажучи, не вважала себе пупом землі.
Відповідь: А я не хочу другої дитини! :xaxa: Ну ясно. Та бо я ото вже другий день читаю, то мені вас і шкода, і взагалі не знаю... Люди постійно задають стандартний набір питань, "а хлопця маєш, а коли заміж, а коли вже дитинка, а коли друге...". Потім трохи тиша і далі знову ті самі запитання, тільки вже стосовно дітей. Не хоче людина в 20 років - ну і не треба. Їй же тільки 20 ( йой, коли то мені було стільки)! Її нехотіння ще й збільшується з кожним "а коли вже".
