Відповідь: Ми і наші мами Особливо, якщо "дитині" вже за 30 і вона має своїх дітей. Порада - це коли дають простір для вибору, аби зробити так, як радять, або не зробити. Якщо простору для вибору нема, то це вже не порада.
Відповідь: Ми і наші мами Дівчата, а мені так повезло з МАМОЮ, ми як подруги, інколи вона в мене порад питає, чи одяг як купує, чи до хати щось, завжди мене кличе Хочу щоб і моя Стася колись так була зі мною як я з своєю мамою.
Відповідь: Ми і наші мами так, треба любити і шанувати своїх батьків, але часто батьки так звикають до думки, що дитина - то їхня власність, що забувають її цінувати як окрему особу. Зараз читаю книжку, у якій ідеться про виховання дітей. У ній автор цитує Біблію. Там сказано: “Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо. Шануй батька свого і матір – це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім” (Еф. 6, 1-3). але вже наступним реченням є таке: “А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому” (Еф. 6, 4). думаю, це золоті слова, і якби батьки зважали на них і виховували в дитині послух Господній, а не послух СОБІ, у цій темі було б набагато менше скарг
Відповідь: Ми і наші мами Сьгодні таке мама (правда чужа) видала в сварці - Ти слухай мене! Та ти того і знати ніколи не будеш, що я вже забула! Ото вислів! Крилатий!
Відповідь: Ми і наші мами Ооооой, наші мами схожі Завжди любить мене повчати... Найбільше мені не подобається, що вона більше думає, що люди подумають, а не те як мені добре...
Відповідь: Ми і наші мами Яка ж мама не любить повчати??? Це суть наших мам. От вчора запланува з чоловіком собі поїздку і малого звичайно з собою. Зранку встаю-записка типу"Не йдіть БУДЬЛАСКА З МАЛИМ, бо то всякі зарази по маршрутках!!!". Дзвоню, кажу що ти хотіла цим сказати??? Я ж всеодно піду. Відповідь мене вбила "Ну але я ж сказала будь-ласка". І що це означає??? Після кожно будь-ласка я маю забувати про власні бажання і прислухатись лише до маминої думки, бо вона попросила??? Нє, ну капець!. Ми всеодно пішли вигулялись. Мама надулась аж до вечора, бо я не зробила так як вона казала. Головне мені нічого не сказала, просто надута ходила. Робити, думати інакше ніж вона то однозначно зле!!!
Відповідь: Ми і наші мами Ви знаєте, от читаю це все і думаю - чому так? чому ми НЕ найкращі діти в своєї мами? Особисто я завжди була гірша, за інших дітей, а будь-яка розмова лише про одне - яка я нехороша, думаю лише про себе. і т.д., і т.п. Але я бачила інших мамів! Які люблять своїх дочок, підтримують їх, і взагалі є найкращими для своїх дітей. Але це скоріше рідкісні випадки . Тут всі говорять про якісь конкретні випадки - але це не випадки - це загальна лінія поведінки, стиль життя і т.д. Чому вони ведуть себе так по житті? Невже досі не зрозуміли що головне? Це постійне вишукування на що можна було б вказати, чим попрекнути (не можу перекласти)... Інколи виникає питання - для чого мені цей стрес? Кожне побачення з мамою - це як маленька війна. Це просто якийсь жах. І страшніше всього що 90% мамів віку моєї мами - приблизної такої ж поведінки. Наскільки могло б бути щасливішим наше життя без цих маленьких битв майже щодня?
Відповідь: Ми і наші мами я чогось думала,що з народженням синочка ми станемо ближчі... А сталося навпаки... дуже важко мама чогось впевнена,що ми абсолютно все робимо неправильно і вважає своїм обов"язком постійно говорити,що і як робити(це стосовно дитини). кожна фраза починається з "не мучте дитини!" ну,і далі залежно від ситуації. і вдягаємо погано,і годую я неправильно(будь-які мої слова про те,що плаче,чи спав погано,зустрічаються так:"ну так,бо він голодний!",або"в тебе,певно,молока нема...". кажу:"мам,Ви ще як повторите то пару раз,то його точно не стане з нервів!"),і на руках неправильно тримаємо... ну все-все! тУмани ми такі і не слухаємо досвідчених! таке враження,що ми заповзялися нашу дитину якнайбільше мордувати,а всі оточуючі мусять його рятувати від нас! причому ніколи не визнає,що я хоч щось роблю добре... н-д,висаджування. те,що ми подуріли і зіпсуємо дитині хребет,ну і,звичайно,мучимо дитину,то ясно як день! коли декілька раз мама побачила,що я висаджую мацьопу і він пісяє,то перше помовчала,а потім:"все одно то не є добре для дитини!". ну,і що тут скажеш! ще любить казати,що я,немудра,поначитуюся в "тому інтернеті" і вірю всьому,а там сидять такі самі,як я,і пишуть... а рідну маму ігнорую... ну,а вже з ромашкою,то просто сили нема... синок плаче,бо животик болить,ну,а найкращим ліком від коліків,зригування і взагалі всього-всього є чай з ромашки! кажу:"не бажано нічого давати до півроку", відповідь:"та ті,що то понаписували,після півроку хай самі той чай п"ють! дитина мучиться,а вона не буде давати! всім дітям давали,і НІЧОГО,а вона не буде!" - Якби ви мені дали гарантію,що йому стане легше,я би дала,а так,на "авось",не хочу... Скільки мам мучаться з тими коліками і не знають про такий диво-засіб! - Все давали,і помагало! і так без кінця!!! позавчора знову,сотий раз те саме... так мене рознервувало,кажу:"мам,малий плаче,потім передзвоню"(справді плакав) і відключила... НІКОЛИ такого не робила,але просто вже сил нема... І от,сьогодні вже третій день,а я не дзвоню... бо не хочу і так мені важко від того,що не можу передати! чому дитятко,яке мало би приносити радість і об"єднувати сім"ю,спричинює отаке... так собі якось подумала: була б я невісткою,то мене би певно з"їли! хоча,з іншого боку,свекруха якщо і наважиться щось порадити,то дуууже обережно! (ну,але то вже чоловік попрацював) ---------- Додано в 13:41 ---------- Попередній допис був написаний в 13:32 ---------- мені здається,що то якийсь таки метод,критикою спонукати дитину старатися бути кращою. особисто мене батьки дуже любили в дитинстві,та і тепер,думаю... але хвалив тато,а мамина виховна фраза була: "а людські діти....!", ну,і далі по ситуації зараз вже так не каже, але все одно якийсь "жаль" з дитинства залишився.... і я так іноді з жахом помічаю,що,замість похвалити чоловіка,то кажу:"дуже добре,але..." робиться страшно...
Відповідь: Ми і наші мами Наших батьків так вчили, наші батьки нас... Народ в нас такий. Легше насварити, типу "ти матолок, хворий на голову.....от в інших батьків діти як діти, а в мене......". Неправельно це однозначно. Діти ростуть з комплексом неповноцінності. Однозначно потрібно міняти ці методи і починати варто з нас.
Відповідь: Ми і наші мами в мене баба навіть як хоче підтримати когось,то виходить в неї сваркою... (н-д,якщо плакати,то казала:"ну чо ревиш? перестань!") думаю,по-іншому не вміє,навіть якби хотіла... важке життя робить людей суворими і ховає чутливе і ніжне в саму серединку якоїсь лушпинки...
Відповідь: Ми і наші мами І нас з братом мама все життя порівнювала із сусідською сім"єю. Нас відповідно це тільки дратувало. Але все змінилося коли ті діти повиростали і виїхали в ін. місто і за кордон. А коли їх мамі потрібна була в певній ситуації моральна підтримка то її надавала моя мама, а діти повели себе не найкращим чином. Але ну такі файні вони вже були і розумні, і вчились гарно, і малювали і всі їх прям навколо страшенно любили. Я на це все своїй мамі раз звернула увагу то вона зробила певні висновки. А потім я почала в дрослому віці займатись музикою. Від мами похвали неможливо було дочекатись. Типу "ну так, гарно, але ти ше тренуйся". Блін, вчитель хвалить, а мама критикує. Розрулила це все моя вчителька. Запросила маму якось на наш урок і провела їй лікбез на тему похвали. Подіяло. А тепер як рукоділлям займатись почала то вже мама нахвалитись мною не може. І за пиріжки сьогодні я деферамби від неї вислухала. Страшенно тішусь, що мама знайшла і сили і бажання змінити наші стосунки на краще.
Відповідь: Ми і наші мами та ні, це проектуються власні дитячі травми. Пригадуєте, я колись давала посилання на статті психолога про це - всі ситуації прочитуються наскрізь. Я після того зовсім інакше почала реагувати на свою ммаму. Навіть не ображаюся на її бідкання з приводу "багатодітності"
Відповідь: Ми і наші мами я свої стосунки з мамою можу назвати якщо не ідеальними то дуже наближеними до цього. мене з 6 класу виховувала сама (бувало і їсти не було що), але вона витягала все на своїх плечах. і підлоги з вищою освітою мила як треба було. а тепер я я без неї вже давно здуріла б. з 1 дитиною приходила допомагала і лишалася коли треба. тепер з малим допомагає: погуляє з ним а я тим часом в місто сходжу. або поприбирати раз в тиждень допоможе. хоча сама дуже зайнята людина ( 2 роботи, новий чоловік), тай часом грошенят підкине на всякі мої витребеньки. дуже сподіваюся що і я в свій час (коли діти будуть дорослі) буду не гіршою мамою.
Відповідь: Ми і наші мами Та власне, а поведінка таких людей спроектована їхніми травмами Уко, а можете тицьнути в те посилання?
Відповідь: Ми і наші мами Я ті статті також читала, і у мене багато проблем бо мій чоловік це друге покоління а я третє. Він так само поводиться як моя мама, хоча лишень на два роки старший від мене. Правда виховання у нього не було таке авторитарне як у моєї мами. Доречі моя мама ніколи не посміхається, у неї на обличчі постійне незадоволення. Вчора в церкві говорив священник про те що не можна бути похмурими і я подивилась на свою маму і жахнулась, у неї на обличчі зла міна, аж перекошена. Цього моя мама дуже добивається і старається від мене відібрати мого сина. Вона йому позволяє на все, навіть те що я забороняю
Відповідь: Ми і наші мами ой, вміла б без сумніву, але не хоче хотіти. тут десь 10 сторінок про мою маму і моє дитинство... це синдром: "я вже доросла/старша/стара тощо, мені можна, а тобі зась". і виховання у моєї мами було зовсім не строге - її мама була дуже потульна, поблажлива і замучена побутом у селі, тато помер у дуже ранньому дитинстві... то чому до нас з сестрою як до найгірших? на людях ім'я пестливе, а наодинці в очі звертання взагалі без імені... та в один і той самий час важко всім ровесникам у чомусь - а не всі ж такими стають? отак ховають ніжне й чутливе за навмисною грубістю, а потім те ніжне-чутливе помре або закам'яніє... то нащо ж ховати було, коли все одно знищили? може, ніжне й чутливе для того й є, щоб його використовувати??? згадала анекдот. Йде в суботу єврей зі сином до синагоги, на дорозі калюжа. син трась ногою! в батька святочні штани в болоті. Батько: ти ж такий мудрий хлопчик, а робиш такі дурниці! наступного дня тією самою дорогою йде українець до церкви, стається та сама ситуація. Батько: Ти, дурню барануватий! тобі вочі повилазили чи шо? ---------- Додано в 15:06 ---------- Попередній допис був написаний в 14:51 ---------- сила! це така правда - гола і нещадна! це все треба просто перетравити, настільки чітко написано...
