А я собі римую... (поезія форумлян)

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

им... я десь писала шо курити не вмію... задихаюся я....
а тут змокла цигарка видалася гарним образом. Змокшу цигарку ж не можна більше підпалити.
Вірш для мене --- це сукупність відчуттів розписаних образами, які не завше слід переносити на реальне життя і сприймати буквально.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

я ще люблю...
мабуть таки люблю
люблю тебе
так потайки від сабе
твій образ в пам*яті знаходжу і гублЮ
стекла вода і помінялось ж небо

а
я
люблю

так потайки люблю
так потаємно що й сама не знаю
за іншими здавалось би болю
але на тебе ще таки чекаю...

зніми цей світ на плівку чи кіно
зміни цю постіль на яскраві трави
і телевізор розміром з вікно
а хочеш кави? запашної кави...
зніми цю фальш, відкрий себе собі
розахівуй і розпароль всі файли
і ти сягнеш мою любов тобі
і шторм шо перевищує всі бали

я ще люблю...
не знаєш що люблю
тут сто печатей і умовних ліній
зруйнуй стіну...
одну лише стіну
я ще люблю...
але це тільки тіні...

22.03.2007р.Б.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Я так рад, что у тебя... - все хорошо

Она хотела смотреть в глаза!
А он…
Она хотела: «люблю» сказать!
А он…

Она хотела готовить чай.
Она хотела закат встречать.
Касаться взглядом и прочитать
Чем пахнет светлый пучок волос…

Притихли звуки, такой запрос.
Все понимая, грудь наизнанку,
Себя прощая, судьбу цыганку…

Ей трудно – ужас,
Как ей приятно.
Себя воруя в своей мечты…
Целует в щечку…
А он… дарит ей цветы!

Она хотела смотреть в глаза!
А он…
Она хотела: «люблю» сказать!
А он…

Она хотела обнять его…

Весь мир исчез, из под ног ушел
Когда сказал: «Я так рад, что у тебя… - все хорошо»

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

В стихах я говорю о своих чувствах,вот,все мои чувства,ранее бывавшие во мне:

**********ЛЮБОВЬ*************
Как хочу окунуться в море страсти,любви
Как хочу задержать я дыханье внутри
Как хочу прошептать я тебе те слова
Но в тот миг я боюсь что ты бросишь меня!
Да,признаюсь,тебя я боюсь потерять
И не знаю что сделать чтоб тебя удержать
И из дома я рвусь чтоб быть рядом с тобой
В этот миг я боюсь- “Ну а вдруг ты с другой?”
Эти мысли покоя не могут дать мне
Вновь и вновь я хочу очутиться во тьме
Вновь твой взгляд заставляет меня ревновать
Вновь себя я во тьме боюсь потерять!

**************************
Ну помоги тебя понять,
Я так хочу тебя узнать,
Я так хочу своей рукой
Тебя обнять-"Ну Бог с тобой".
Ну помоги тебя понять,
Я не хочу с тобой играть,
Я лишь хочу с тобою спать
И все забыть,но не терять.
Ну помоги тебя понять,
Мне надоело все внушать,
Внушать любовь,но не любя
С тобой играться не шутя.

**********************
Ты не таи обиду в сердце,
Попробуй отпустить ее,
Ты не забудь что было прежде,
И для меня оставь любовь.
Ну накричи,раз ты так хочешь,
Ну выпусти на волю злость,
Все это бред и невозможно,
Лишь в миг разрушить так любовь.

Надеюсь вам понравилось мое творчество!!!!Enjoy....))))

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Вернись до мене...
Знайди й облиш...
Погляну крізь зорі темні
Й мене забудь колись...

Ти забери своє тепло,
Мені не холодно і так,
Зроби добро
Для того, щоб
Всі ми зустрілися не раз.

Всміхнись до літа -
І воно
Тебе не лишить в самоті.
Дай шану долі -
І тоді
Ти будеш жити у щасті.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

На крапки три

на крапки три ми розділили тишу
тобі, мені і поглядам в підлогу
сьогодні я себе отут залишу
вже не тобі і не собі...
в дорогу
...

на крапки три ми розділили вечір
на тортик, каву, квапцем поцілунок
а я себе залишила до речі
а я себе віддала в подарунок
...

на крапки три...
хоча на цілу вічність
годинник вже пробіг сто кілометрів
а ти чекаєш поки прийде січень
щоб помовчати у холодний светер...​

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Заховались замком від дитини.
В коридорі стояти лишили одну.
Інші прагнення, інші тернини.
...
Не пробачу мабуть. Та і не прокляну..

Двері… Дивиться віддано в очі.
Просить бавитись, шустре дитя!
Таке миле, веселе, охоче…
Та невчасне чомусь, як сміття!

Воно все розуміє - пробачить.
Марно кривите, досить гримас.
Ви двухликі: сміється і плаче…
Гріх – байдужість… Живіть без образ .

Перед вами душою не скривить.
Не осудить… В майбутнє акорд.
Зупиніться, бо рвете наживо.
Замуліли- камінний народ

Як же важко це все розуміти,
Як спокійно скажу: «Добрий день».
Боже, як так можна уміти,
Щоб дитині «співати пісень».

Заховались замком від дитини.
В коридорі стояти лишили одну.
Інші прагнення, інші тернини.
...
Не пробачу мабуть. Та і не прокляну..

​

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Вона - зрада



Братику присвячується!

​

Втримавши потяг – тримай ненависть,
Любов колись борги віддасть!
Пройшовши гордо, їй на заздрість,
Печаль - посмішкою прикрась!

Веселий погляд - струнка фігура,
Підсилює її кураж,
І знаєш, зрада, така натура –
Тримає вищий пілотаж.

Прийде зненацька, коли тоненько,
Відчує міцності межу
І так вже пагубно, рідненька
Шепоче: «Зараз покажу»

Вона покаже – не сумнівайся,
Впакує ребусом здогадки
І тут, вагайся, не вагайся –
Зчитаєш рідної повадки!

Сюжет кіношний, необережно
Змонтує в спогадах обвал.
І ти, поранений, сердешний,
Не зрозумієш що «фінал».

Пектиме дуже – замучить розум
Ти зрозумієш що, куди.
І іншій подаруєш розу,
І іншу в світ свій заведи!

Втримавши потяг – тримай ненависть,
Любов колись борги віддасть!
Пройшовши гордо, їй на заздрість,
Печаль - посмішкою прикрась!

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Закралося в серце,
ще давніше, коли білим цвітом радувала планета.
Тривожило посмішку,
спонукало на добро,
приносило радість,
пестило і давало сили навіть тоді, коли рукою махнути хотілося.
Воно з’явилося десь з середини і будить вночі,
воно спонукає бачити з закритими очима і чути за сотні кілометрів.
Воно щіпає за серце і пронизує тіло…
Воно робить добрішим…
Воно тривожне і прекрасне,
Воно - це багатогранне почуття батьківства!!

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Любов з ринку

скажи "йди на..."
хай брутально та правду скажи, бо втомилась
від брехні і від зрад і від стертих чужих смс
постаріла я вже... хочу тиші і спокою
віриш?
ця любов не любов, а якийсь розчавляючий прес.
гне до долу мене ця рутина, ця сірість ці стіни
хочу волі і неба наїстися хмар і зірок
божевілля? нехай!
ти поставив мене на коліна
клята кухня й халат з візерунком у сотні дірок
я не можу отак...
я загину
я щезну
я зникну
скажи "іди на..." я піду я із щастям піду
ми придбали любов на якомусь дешевому ринку
та зіпсулась вона у велику незгодну біду​

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Різдвяний біль вдягну у твою втечу
й переконаю всіх: не це життя,
щоб потім впитись вдосталь в порожнечу
і в твої кроки.
Я іще жива!
А в подиху твоїм нема любові.
Пробач, я не на тім зловила слові
і погляд сумнівами п"яний знов мовчав.
Я знаю точно, що в нас далі,
а що тепер....мій Ангел не сказав.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Я йду по лісі забуття,
по хащах розпачу і смутку
у нетрях я свого здобутку.
Неначе я крізь сон іду
ніяк дорогу незнайду.
Гілки подряпали лице,
вони затримують мене!
А я біжу і кричу щосили,
та раптом ноги підкосили.
Я чую лай. Це полювання.
На мою душу, і зітхання
не допоможе тут ніяк!
Тут поміч моя - Божа сила
яка б мене нагородила
за мої болі і страждання,
і зникло б оце полювання,
на мить, що вічність вже стала,
та ось собаки - я пропала!
останій видих і прохання:
"Мій Боже, забери страждання..."
Вже світить сонце і я йду,
зриваю запашну траву,
повітрям дихаю й сміюся.
Зі мною Бог, я не боюся!​

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Мої листи – моє життя,
Моя печаль і забуття, оті адреси і конверти –
Це найприємніші моменти.

У тих листах – усе живе,
Там розум, біль і щастя є,
Там душа моя розкриває
Себе тому, хто її знає.

Це все листи –
Картки багаті,
Вони мої,
Мої крилаті.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Дівчата перечитала ваші вірші. Сподобалися усі!!!!

Я теж інколи пишу:

За що люблю...
За що люблю мене питаєш
Ти наче сам цього не знаєш
Люблю тебе за твій світогляд
Люблю тебе за ніжний погляд
За щирість, щедрість,простоту
Люблю тебе за красоту
З тобою можна помовчати
Люблю з тобою засинати
Люблю горнутися до тебе
Люблю як ставишся до мене
Коли я хвора ти не спиш
Ти біля мене цілу ніч сидиш
За те що ти так близько біля мене
І що робила б я без тебе?
Ти добрий чесний, справедливий
Ти чуйний ніжний й дуже милий
Люблю тебе за просто так
Люблю тебе це просто факт.

**************************
Мурашки поспішають,втікає все живе
А вітер все сильніше з дерев листочки рве
Тремтить трава,здійнялася пилюка
І навіть видно як ховається гадюка
Погасло сонце, небо затянуло
Такого літом ще не було
Хвилі з бризкітом об берег бються
А з неба сльози просто ллються
Пройшли години і настала мить
Коли всі побачили блакить
А там над озером веселка появилась
І вже погода більш не злилась
Усе.Настала тиша.Ніч прийшла
І лиш загублена мурашка додому поповзла.

---------- Додано в 21:41 ---------- Попередній допис був написаний в 21:38 ----------

А це мій перший віршик

Ось сонечко давно вже стало
А сну мені все мало й мало
І я не хочу навіть їсти
Бо, напевне, маю глисти:xaxa:

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Дівчатка чому не пишете віршики?

ось цей я зовсім недавно написала:

Життя-без нього не існує
І кожен день воно когось рятує
Кохання-так його ми називаєм
Його щасливі зрівнюють із раєм
Воно не вибирає пори року
І часу теж не вибирає
Кохання завжди поруч з нами
Воно і з нами помирає
Закоханим світ здається кращим
Чи може він таким і є?
Це таінство двох душ,щось рідне, щось своє
Коханню границі не властиві
Воно терпляче завжди в силі
Якби ми могли б його покуштувати
Воно повинно б приємний смак і запах мати
Солодкий подарунок нам від Бога
І кожному отримати його є змога
І якщо зараз світ прекрасний і здається раєм
Значить зараз ми когось по-справжньому кохаєм.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

А це мій!

Дві малесенькі синички
одягнули рукавички.
Кажуть наші дві синички:
Мерзнуть ми не маєм звички!
В хуртовину біля тину
Мерзнуть тільки горобці!
Ну а ми їм радим щиро
Одягнутися в штанці!

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Бо в мене вже давно все добре
А то було колись в 2004...:

Ще іноді я бачу Вас у сні.
Я Вашу посмішку так добре пам"ятаю...
І Ваші очі кажуть щось мені...
А потім ранок, і усе зникає.
Ще іноді я згадую про Вас,
Коли на вулиці стрічаю Ваших друзів.
Тоді Ви говорили щось про час...
На руку він зіграв одній лиш музі.
Усе минає і усе пливе.
Казок немає, ми уже не діти.
Я знала це давно, і все ж
Я вдячна Вам, що мала шанс радіти
Солодкій казці кілька літніх днів,
Коротким снам, дощам і сподіванням...
Вона напевно теж кохає Вас.
Образ немає... І мої вітання!..

Щиро,.. не Ваша Н.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Вокзал. Так сіро надворі,
І я з тобою лиш одні.
Похмуре небо,
Ось-ось дощ піде.
Ти поїдеш. Я чекатиму тебе.
Тобі так личить посмішка -
Ти посміхайся!
Я знаю зараз ти не можеш,
Але ти намагайся.
Люблю тебе, ти розумієш?
Чому ти сумніваєшся в мені?
Мене ти наче сонце грієш.
З тобою я живу немов у сні.

 

Відповідь: А я собі римую... (поезія форумлян)

Чому ця осінь приходить знову?
І пада листя пожовкле...
З ним грім заводить сумну розмову,
А вітер те листя ловить.
Сонце осіннє згаса мов свічка,
І тане останній промінь -
Прощальний погляд на річку кида,
На річку моєї долі.
Багряні хмари пливуть так низько,
Скрізь запах осінніх квітів...
Мені здалось - я щось загубила
В цьому осінньому світі.