Я не Крошка Єнот, але я впевнена, що вона не вас мала на увазі, а, наприклад,те чудо, яке недавно виписувало, як їй коханця хочецця. Помічаю, що Ви часто приймаєте на свій рахунок дописи, які зовсім Вас не стосуються. Цитування ще нічого не значить, серйозно. Звісно, легше зрозуміти людину, яку знаєш і офлайн, але АДЕКВАТНІ люди (а Крошка вже стільки часу на форумі, що я її дописи вважаю одними з найадекватніших) зазвичай мають на увазі ситуацію, а не конкретну особу.
@Apelsynka перепрошую, я так, як правило не роблю, але тон Вашого допису не залишає мені вибору (мушу захищатися від Вашого напору). В мене конкретно до Вас дещо особисте питання: скількорічний у Вас досвід спільного проживання і побуту з особою протилежної статі? Ваш допис зацитувала, бо фраза прозвучала, як на мене, надто категорично. а ще мені просто цікаво, скільком диктаторам Ви дали ? Адже так впевнено про це пишете людині, яка прямо сьогодні живе з реальним диктатором і може з безвиході дослухатись до порад абсолютно незнайомих людей з форуму. мала на увазі троля, яка виписувала в цій же темі з тиждень тому про те, як їй не пощастило з чоловіком, який її утримує, ні в чому не відмовляє, айфона сьомого без приводу дарує, а їй хочеться коханців і п"янок.
@Kroshka Enot я не відповідаю на особисті питання, але щоб ви не починали писати в улюбленому тоні деяких дописувачок а-ля "якщо нема досвіду, то сиди тихенько", хоч по-суті ви в такому дусі і написали, ставлячи мені особисті запитання, але реальна ситуація була, не ідентична, але все ж, коли я помітила в людині прояви агресії, емоційної та словесної, на щастя до рукоприкладства діло не дойшло, я розірвала стосунки з такою людиною ще на етапі зустрічань. А щодо мого допису, то Суничка дуже влучно підмітила...Я мала на увазі те, що терпіти цього НЕ МОЖНА. І відверто кажучи, я дуже втомилась від цього форуму...Бо таке враження, що краще взагалі нічого не писати, ніж потім розжовувати і виправдовуватись. Більше коментувати не хочу.
Та то не нас мали на увазі. А саме тролів, яким нема чого робити - то вони всіляку ахінею пишуть на багато сторінок. І яких вже неодноразово ловили на "гарячому" (коли спочатку людина пише одне, а потім стверджує мало не зворотнє). --- дописи об"єднано, Feb 16, 2018 --- Ага - якраз найяскравіший взірець.
Якщо когось образила, то прошу вибачення. Характером не хвалюсь, сама часто у різних ситуаціях поступаю не так,як наперед планую,бо виникають різні нюанси. Просто хочу,щоб форумлянка розуміла,що такі речі явно ненормальні і щось із тим робила. Якщо вона живе в такому стані вже довший час, і чоловік всяко демонструє,що так має бути і це норма,то людина звикне і повірить, що то дійсно так.
Не мені. я мала мило усміхнутися і кивнути на таку фразу_жарт, що навіть священник сказав. Не так давно одна форумчанка писала, що дві дорослі адекватні людини завжди домовляться як жити, навіть якщо вони не в захваті один від одного. А от в нас так не виходить. Пару років тому я питала -давай хоч розумно, без крику. Ах ні, повинна бути любов, і все тут. І розшибись. А я звідки її взяти маю ? Не домовились, одним словом.
Років 6 тому назад в мене так і було: я після операції, працювала заробляючи половину менше за чоловіка. Але ВСЯ домашня роботу була на мої плечах. Дитина теж. Я просто замахалася фізично і морально. Був ЗРИВ! до сліз, істерик, суїцидальних думок.... Виписала все на папері. Дала чоловікові. Сказала, нехай робить вибір. Це була разова "акція", молю Бога, щоб такого більше не повторилося... Бо це - жахливо!!! Зробив висновки, напевно. Почалося з збирання за собою шкарпеток і горняток зі столу. Це була така дрібниця, але мені стало легше. Морально більше, аніж фізично. Я готувала їсти, прибирала, дещо делегувала. За собою сам навчився прибирати. Сорочки, правда, сам прасував. Через деякий час сіли, порахували послуги нянь, прибиральниць, прально-прасувальні послуги і тд і тд. Допомоги з"явилося більше. Багато часу минуло, допоки змучений чоловік міг прийти з роботи, але, бачачи мене "вижатим лимончиком" після активного дня з малим - стати помити тарілки чи розвішати попране. В кожної жінки є своя межа в відносинах з чоловіком. Межа терпіння. Є які можуть плакатись, але, реально хочуть, щоб їх лише пожаліли. Є такі, хто шукає вихід. Хтось просто мовчить, бо "послух подружній". Я послух подружній трактую взагалі на свій манер: "не зраджувати". В мене не такий великий сімейний стаж, всього 8 років і двоє діток, але всім, хто ще незаміжні і (чи) ще не мають діток, хотіла б просто сказати, що є життя "до" і "з" дітьми. Та прикро, що є чоловіки, які знають своє: або по моєму - або ніяк. І це видно від початку відносин. Таке "проскакує" спочатку жартома, а після появи обручок - стає нормою. УРА!!! @Kroshka Enot тобі це вдалося, навіть нехотячи!!!
Не кажіть так. Ви подавлена, вимучена, розгублена, перестрашена, розчарована, ображена. Але не зламана. Якщо я правильно зрозуміла, то ви зараз позбуваєтеся спільного життя, побуту, звичок, всього що було щоденно присутнє у вашому житті. А потім буде інакше, може легше, може важче, ніхто не знає. Але ви будете мати свою свободу, ніким не обмежену, не спаплюжену і не задушену. І ще я звернула увагу, що жінки, які виповзли з ситуацій як ваша, якісь по особливому сильні, загартовані і до всього готові.
Так... Так! ТАК!!! Бо якраз оце от все ніхто не рахує, вважаючи таким, що має просто валитися з неба на голову. За замовчуванням - як налаштування в комп"ютерній програмі. Та усе це має свою вартість. І прибирання, і готування, і прасування і ще багато чого. Я не кажу, що чоловік має платити жінці за це грошима. АЛЕ! Цінувати повинен. І навіть платити - ніжністю, повагою, любов"ю, турботою. Бо якщо цього нема у стосунках, а тільки "ти мені винна, бо послух обіцяла" - жінка є безкоштовною рабинею-прислугою.
Дівчатка не сваріться. Я дуже довго читаю цей форум, але ніколи так мене теми не зачіпали за живе. Дописувач з мене поганий, хоча інколи і сказати є що, в голові ніби думку сформую а на папір перенести проблема. Ви всі в якійсь долі праві, він завжди таким був, десь краще десь гірше і так летіли роки. Фінансова залежність від чоловіка робить своє. Я привела тільки кілька прикладів свого життя і ви всі дивуєтесь як так може бути. Може, виявляється люди звикають до всього. Все що я не робила було гріхом, ноги закинула на підвіконник коли пила чай - я вульгарна, голову мию 2-3 рази на тиждень, зроблено зауваження для чого я її так часто мию, чому не одіваю спідницю і не покриваю голову коли молюсь. І я просто привикла до таких речей, спочатку сприймала в штики і з часом просто почала це в собі тримати, виявилось воно накопичувалось роками і дало вибух)). Так я на шляху розуміння себе, копання в собі, чому, для чого, для кого, як далі бути, як далі жити. Питань в голові тисячі. Але дякувати Богу я справляюсь зі всім з роботою з дітьми, побутом. І надіюсь що і надалі в мене це буде виходити, лиш би діти не хворіли. І так я була в священників, монахів, наставника, всі в один голос говорять, терпи це твій хрест. Ось якось так. І знаєте що я зрозуміла за весь цей час роздумів, і на разі до чого я зараз дійшла, чому чому я це все терпіла? Я просто хотіла щоб мене ЛЮБИЛИ. P.S. я в такій депресії була що не тільки думки були про суїцид а і повна впевненість що це єдиний вихід. Ой забула написати коронну фразу: кому ти будеш потрібна з двома дітками.
о, те саме, що в нас. І мені зараз часто некомфортно не від того, що я не заробляю, а від того, що чоловікової допомоги мені замало. І я справді не раз думала, що якби якась робота, то лиш на пару годин або брати помічників зовні, бо з таким його ставленням нічого не вийде. Ще про бардак в шафі. Виділила чоловікові свої полиці з речами. І так я іноді не витримую і роблю на них порядок, бо витягаючи одну річ , все з тої полиці сиплеться. Але якась така його "особливість", до якої я нарешті майже звикла бо з початків то мене аж трусило від того, регулярно нагадувала йому, що пора навести лад в речах, але побачила, що він таке не вміє робити і взагалі... Словом, мені тепер з тим нормально І ще мені тут часто останнім часом проскакує фраза, що до весілля треба було дивитися. І в мене якесь відчуття прям неповноцінності виникає - чи то я так геть в людях не розбираюся, бо я після одруження відкрила в чоловікові багато рис , яких не помітила в часі зустрічання, одночасно і негативних і позитивних (які звісно стали наче приємний сюрприз). Разом з тим бачу, що з кожним роком по трохи настаються і якісь зміни в світобаченні, поведінці - і в нього і в мене. Але читаючи на форумі регулярно цей закид, виникає просто питання - а що ви всі є такими добрими експертами в розпізнаванні інших людей ще до одруження? чи того десь спеціально вчать? Люди виносять різні ролі і моделі зі своїх сімей, і часто зранення одного припасовуються до зранень іншого , а всі проблеми від того вилазять пізніше. І взагалі просто дорослі люди це ще нічого не значить. Важливою є зрілість. І незрілі люди теж вступити в шлюб, причому обоє, і вже в шлюбі можуть тої зрілості набути. Тому не все так однозначно, принаймі я то так бачу.
а як не дай Бог чоловік руку підніме? це теж "хрест"? Думаю, що щось потрібно змінити. З чогось маленького почати. Щось перекласти на плечі чоловіка. Раз, другий. третій, щоб йому це увійшло в звичку. Це я так думаю, але ж Ви краще знаєте свого чоловіка... Щиро вірю що у Вас відбудуться зміни в кращу сторону! Ви - ЖІНКА в першу чергу. Знущання - це не кохання . Ой, в мене теж були "сюрпризи". Правда, трохи менше, бо ми до весілля 2 роки жили разом. То встигли трохи притертися за той час. А от якби відразу після "цукерково-квіткового періоду" - ну то я б своїм характером точно б важко вживалася. Та і в чоловіка такий зацьонтий, не подарочний...
Співчуваю дуже. Бачу вас ще з дому прокачали по системі "любов потрібно заслужити". Не потрібно це такий предмет він або є, або нема. Про кому будеш потрібна з двома дітьми - це класика. А зараз кому потрібна? Йому в якості служниці і дівчинки для биття?
@unsure я Вам щиро раджу звернутись до психолога, то насправді не такі страшні гроші коштує. Вам потрібно фахову підтримку, повернення самооцінки в здорове русло. Якщо потрібно, можу порадити кількох. Від Ваших особистих змін може змінитись шлюб, і то дуже сильно.
Про дивитись до шлюбу. Я притримуюсь тієї думки, що таки видно що за фрукт. Якраз те чи буде він порядок в шафі тримати - не видно і не треба. Але видно чи щедрий, чи добрий, чи нема садистичних замашок, контроль нездорового, емоційних гойдалок. Ну і потрібен час щоб роздивитись. Тому переверти летіти заміж, бо беруть і з батьками жити набридло, то можна так влетіти, що ого-го! А головне, як бачиш, що щось тут не те, то не переконувати себе, що от він зміниться (я його зміню) і буде чіча-ляля. Не буде. не зміниться (хіба на гірше).
@Orman можна Вашу думку стосовно священнослужительських "терпи/доля/хрест"?. Я знаю,в більшості(може і всі) вони так завжди кажуть, якщо в шлюбі -терпи, не в шлюбі-обов'язково пошлюбитись. От, як бути жінці, котра слухає/дослухається такої точки бачення? Так покласти себе на алтар? Надіслано від мого GT-I9505, використовуючи Tapatalk
Гонять собі дівки Знаєте, я по-філософськи до того ставлюся. Є певна кількість жінок (дуже невеличка, насправді), яка справді має гостре чуття до людей і дає відкоша всім неідеальним чоловікам. Але насправді це швидше вийняток, бо розуміння чоловіків яко трохи відмінних від нас істот відбувається вже в процесі співжиття, і то далеко не у всіх. Але є багато пар, які просто дуже гарно "склалися". Якщо говорити мовою психології - в них майже повне співпадіння цінностей і багато спільних інтересів. Тому їм легше проходитт важкі етапи. В ідеалі цінності своєї половини треба прощупати до одруження. А буває, що й знаються недовго, одружуються швидко і живуть щасливо. Для мене поняття "двох половинок одного цілого" дуже реальне, і не знаю, чим вони притягуються. Колись як було: батьки обрали чоловіка і дівчина не дуже мала як сперечатися. І теж були пари нещасні і дуже щасливі. Певно не все від ретельного підходу до вибору чи мистецтва, є ще щось нелогічне і ірраціональне в тому, що одні пари щасливі легко, а інші - через купу зусиль.