якщо мова про соцмережі, то така хитрість продавців, ви якщо під постом щось запитуєте, відразу той допис стає першим на стіні. В мене подружка "професійно" продає в різних групах і ніколи не вказувала повну інформацію про товар, щоб потенційні покупці апали її пост і він не загубився серед інших дописів.
Дратують, ні, просто, виводять з себе люди, які приходять до мене в кабінет просто для того, щоб подивитися в вікно (бо в них вікна немає) і поговорити нєочьом. І знає ж при цьому, зараза така, що я в мене повно роботи і я не буду розмову підтримувати, та ні ж! Стоїть і говорить сама з собою, або щось собі мугикає. І нічого не діє: ні натяки, ні прямий текст.
Зачиняйтеся на ключ, а як комусь треба прийти - хай дзвонять чи пишуть і озвучують причину. Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk
Та от, власне, зачиняюся, але ця людина має надзвичайну "чуйку" і приходить саме тоді, коли відчинено.
Дратують люди, яким би тільки потриндіти і роздати вказівки. А як приходиться до діла, то вони мегазайняті. І то фігня, що там зайнятістю навіть не пахне. А реально зайняті все вирулюють
@raspberry реально зайняті вирулюють завжди. Це така правда життя. Чим більше зайнятий, тим більше встигаєш. Але і в результаті більше досягаєш. Головне таки не забувати робити паузи, бо без відпочинку толку буде мало.
Просто ненавиджу плагіат; моніторинг чужої роботи, переписки із метою подальшого збагачення без ризиків. Шкода, що доводиться розчаровуватися в людях, яких вважав адекватними..
погортала тему.. дівчата щиро співчуваю я от вчора так роздратувалась шо аж плани на цілий день спустила коту під хвіст - треба було у справах до мед інституту на 10 ранку, я собі так файно вийшла в 8 40 на озупинку на окружній шоб на 138 сісти. І в результаі в 9,40 коли мимо зупинки проїхало більше 10 маршруток, в тому числі навіть тих які їдуть просто до універу , а не далі, 3 тролейбуси і один зупинився ,але туди хіба з розгону забігати і мняти всіх . при тому що в одному з них їхала подруга і казала шо один 138 міг точно зупинитись бо ззаду було ше достатньо місця, а він проїхав просто !!!!!!! я просто "псіханула", розвернулась і пішла до дому, і ше й на чоловіка визвірилась от мене то бісить страшенно, бо то не перший раз вже, хоч бери і пішки іди
і це мене бісить, якраз прийшла на схожу тема скаржитись. Бо трясе від злості! Пишу статтю дуже крута стаття, над нею вже працюю більше року і знайомий усердно хоче своє прізвище там поставити, вже четвертий раз посилаю на три букви, а йому "надо" і я протівна не хочу його виручити,а то насрати що він мене ніколи не виручає і про що стаття він навіть не здогадується та і про розділити вартість публікації він також не має бажання слухати вартість там також кругленька сума, а де він стільки візьме? Йому і та стаття треба щоб зарплату підняли.
@Hermi, чудово Вас розумію, бо не переношу наукових глистів. В битність мою молодшим, "ніяким" і потім старшим науковим співробітником в мене з такими розмова була коротка. "Нєту ручєк, нєту канфєткі". Хто робив - той співавтор. Чи лабораторну частину, чи хворих вів, чи в таблицю дані вносив, чи писав, чи правив - співавтор. Не робив нічого-до відзеня. Мало кому що треба. Кінець кінцем, як вже так треба, хоч ні фіга і не робив - нема питань, бери на себе всі фінансові витрати. Думаю, це справедливо. Посилайте далі. Ви йому нічого не винні і не повинні. Або прикиньтеся шлангом - ой, тактак, а от мені трееебааа... і всі потреби, списком. Як варіант "важкої артилерії" можна в лоб спитатися: а ти що, тут щось робив, щоб твоє прізвище стояло? Я так робила, зразу відчіплялися.
там в мене зараз ситуація гірша, я ту статтю робила під керівництвом іноземця, от зараз той професор приїхав і будем дописувати. То той горе товаріщ хоче зустрітись з тим професором, щоб він його включив у співавтори. І встидно і смішно. А гон в тому, що я буду аля перекладачем, бо не факт що мій колега зможе докінця висловити свою думку. то трохи смішно, але я вже придумала тактику, підходить мій колега - я заклопотано втікаю по своїх справах не помагає, людина не має ні встиду ні совісті, бо йому НАДО!
Ну я би тут просто навідріз відмовлялася і професору відкритим текстом пояснювала б. Якщо нормальний і порядний науковець-зрозуміє, тим більше, раз іноземець - є шанс, що до хабарів не привчений. Це так моя колега перед декретом попросила її статтю до друку довести. Ну, я дописала, виправила, показала шефові. Кажу: ну там в співавторах ще такий-то і такий-то мають бути, бо вони найбільше хворих вели. Шеф віддає після правок, дивлюся - тих, хто мав би бути, нема, натомість вигулькує ще одне прізвище такої собі дами, яка в тому ніц не петрає, палець о палець не вдарила, навіть про існування тої статті не знала, зате зайву галочку собі поставити ніколи не проти. Я довго думала, як би то глиста позбутися, а потім просто викинула непотрібне прізвище і вписала тих, хто дійсно працював. Показала перед тим, як відправляти, шефу, довго дивився, каже, добре, подавай. А наступного дня спитався, чому це я викреслила оту пані. Я зробила круглі очка і спитала: "А вона що, тут щось робила, чи може на цій проблематиці знається? Я взагалі думала, що її прізвище тут-це помилка якась"
really? нашо воно вам? є тактика простіша і вимагає значно менше зусиль (хоча, то як кому) - одне коротке слово НІ. Ну справді, для чого ходити "вокруг да около"? Ні, бо це я працюю над статтею, а не ти (ви). Та й по всьому. Можна навіть і не пояснювати, а просто НІ.
не доходить, бо є тисячі причин чому НАДО! Навіть фраза - керівник не дозволить і я не хочу, бо угробила собі купу сил і здоров'я - не канає. Я протівна не дала згоду, то треба клянчити у керівництва. Нормальній людині б з першого разу дійшло, але де там, кожного разу як бачимось, він питає про ту статтю! А може, а то, а сьо...
і що? Hermi, зрозуймійте, що то не ваш клопіт. ОТ так просто - те, що йому щось там треба, то його проблеми і хай сам собі вирішує ( пише статті, шукає підробіток, міняє роботу, профіль і тд). Ви тут до чого? з керівництвом гворити начистоту і розказувати все, як є, в присутності того колеги. Ну справді, чого ви боїтеся? --- дописи об"єднано, Nov 11, 2016 --- то не смішно, якщо розібратися. Це втеча від проблеми - бо це вже таки ваша проблема. Просто вирішіть її раз і назавжди.
Втекти від розмови втрьох - найгірший варіант. Якщо той іноземець із тієї країни, що я думаю, то вони такі наївні, довірливі та готові допомогти (в більшості), що ваш той прилипало може запудрити мозок і таки попасти. Я б на вашому місці хоча б заради принципу та своєї гордості із спокоєм цього не допустила. Зустріньтеся втрьох, скажіть йому, що перекладете. А професору так і скажете: ось цей молодий чоловік нічого не робив, А на папірчик хоче попасти. Бачте, час, щоб Вас доставати, і сили є. А щось самостійно зробити - нема. Надіслано від мого Redmi Note 3, використовуючи Tapatalk
так, те що ви думаєте. Тому і переживаю за то. Для професора буде дивно чому з одної команди, а я не хочу його включити в автори, хоч він добре знає що працювала лише я. Не дуже хочеться сміття з хати виносити, але як людина не розуміє, то доведеться іноземцю то пояснювати Мені якось встидно через ту ситуацію. ото мене і заїло, в того колеги був такий самий шанс працювати з тим професором, він і був у нього в інституті, але...Коли я приїхала, мені заявив в очі - ну в мене дівчина є, я її не можу залишити саму. А тепер я маю всю роботу зробити і він буде мати гарний "фантік" для карєрного росту
Просто і прямо скажіть при професорі, що не хочете його включати, бо він нічого не робив. І крапка. Це ваша робота, ви автор. І лише вам вирішувати, що там буде писати. А як почнеться, що може б то його вписати, то сказати, що в такому випадку ви взагалі публікувати нічого не будете. Взагалі, ситуація ну дуже дивна. З якого дива він пхається? Ваша витримка мене захоплює. Я би вже йому сказала куди і як я його впишу) але то таке) Терпіння і мудрості Вам) і не втікайте від розмови. Надіслано від мого Redmi Note 3, використовуючи Tapatalk
бо йому треба підвищення! і його нічого не гребе. то не моя витримка, то того колеги наглість. Я говорили, пояснювала, посилала...Як побачив що зі мною не виходить, то треба того професора потероризувати. А тут я вже розгубилась, бо такого взагалі не чекала.
