Про "відлучення" від візочку я ніц порадити не можу, бо малий і їхав і баагато ходив (можемо подолати шлях відПприміського до Парку Культури абсолютно нормально, були і більші віддалі і менші..) а от це ми пройшли... наздоганяла-лапала-тримала міцно -на істерики не зважала. Потім пояснювала- як то страшно для мами, коли дитинку можна загубити.. З машинами- все якось легше, він ще мені може волати , що машина їде(це коли ми не в місті). А от "нирнути в толпу" десь у центрі--- було його улюбленною забавкою, десь +- у вашому віці. Перейшло приблизно за 2міс. Тут я також була непохитна, якщо не погоджувався йти за руку, то або несла, або твердо йшли з прогулянки(якщо це було гуляння).
Моя в таких випадках затихає хвилини на 2, а потім вдвічі інтенсивніше верещить. мені здається, само собою внормується я ніколи не ставила за мету собі "відівчити від возика", просто прийшов час, коли мені стало з ним незручно (в нас останнім часом був велосипед із ручкою вагою +/- 8 кг) мені було зручніше взяти Аню на руки і пробігтися куди треба, велосипед міг вимазати мені одяг, його треба було знести, занести, не скрізь є пандуси, із ним абсолютно незручно було у громадському транспорті... та і вага Ані дозволяла (зараз близько 13 кг, рік тому було 11,5 приблизно) так ми звикли бути без міні-транспорту а потім мені стало шкода свою спину і ми йшли ногами (про "йти у заданому напрямку" мови не було, Аня йшла окремо, періодично мене наздоганяючи, розглядала листочки/собачі какашки/павутинку/комашок), золотим правилом було "переходити дорогу за руку" тоді я просто виходила не за 10 хв, а за годину, наприклад, щоб потрапити кудись вчасно трохи нервів мені попсували бабусі, які хапали її на руки з причинами і без, але це теж пережувалося: "баба носить, але баби тут нема, так що ніжками" я не можу навіть сказати, коли саме дитина почала ходити туди, куди треба, і з тою швидкістю, з якою треба, якось так плавно ми до цього прийшли і без жодних зусиль з мого боку мені здається, варто робити так, щоб мамі було менш напряжно (якщо Вам не важко і цілком зручно із візочком - нехай буде візочок, байдуже, до якого віку; якщо візочок дістав - відставляйте і придумайте спосіб, який буде для Вас найлегшим із можливих)
Живемо в смт, мене з малою знає багато хто, навіть, якщо я цю людину вперше бачу. І дуже поширена штука в нашого народу, це хапанути мою дитину за руку і тягнути її за собою, приговорюючи "все, дай мамі па-па, ми з тобою йдем". Моя мала таких жартиків не розуміє, розгублюється і навіть похникувати може почати. То ж в дитячій голові жах - "мене від мами крадуть!". Легко пояснювати що "так не робіть" пробувала... Ну, як з гуся вода... От, думаю, зразу гавкати на таких "добреньких тітоньок?". П.с. дитина дууууже мамина, залишається тільки на годинку з татом
Мійка відмовилась від візочка і ровера сама в 2,1 роки. В якісь далекі поїздки по селі чи коли я матиму важкі сумки ми беремо якийсь транспорт, але їй не надто зручно. На руки деколи проситься, але фізично не можу нести 25 кілограм малої. Вона хотіла ходити сама ще з 1,11 міс, але досить неадекватно себе поводила на дорозі. Потім був момент, коли дууууже боялась машин і навіть вилізти з візка не хотіла. З часом той страх перейшов в розумну обережність і тепер адекватно і спокійно гуляємо і ходимо по справах)
навіть якщо "не дуже мамина", то є просто капець! Я так одного "доброго" дядечка культурненько перепитала - "Ви дійсно маєте намір малого забрвати?"..звичайно він відповів, що - ні. тоді я перепитала ще раз - !"нащо свідомо брешете?" вуйко певно був у ауті, але моє дитя було в більшому ауті. І якщо той чолов*яга не думав про реакцію моєї дитини, то чому я мала би думати про його ?
Я в такій ситуації кажу " Не робіть такого будь ласка, бо вона боятиметься і плакатиме, Мія замаленька, щоб піти без мами чи розуміти жартики". У відповідь "хіхі хаха" від тітоньки і дитина ледь не в сльозах.
@Dominika нам дуже допомогли іграшки для двору. Спочатку мали метелика на патичку, він крилами махав і дзеленчав на всю вулицю, мала всім прохожим його показувала. Потім гуляли з ляльковим візочком, а потім до пісочниці везли велику машину і на кузові лопатки-граблі. Якщо що, то спеціально я не вчила ходити ногами, завжди брала візок для підстраховки, а потім, як народився малий, то двох в люльці везла, а тепер вже нормально йде сама. Але я кілометри не мотаю, в нас до пісочниці десь 500 м, до пошти трошки далі, то йде за руку без проблем, на дорогу не летить
В мене така реакція, що я перехоплю руку. Бувало, що силою відводила руку від дитини. Поображаються і більше не чіпають. Вголос кажу, що тітоньку забере поліція, і що людей, які намагаються забрати/вкрасти чужих дітей, садять в тюрму. І роблю вигляд, що я жартів не розумію.
@Dominika Просто ходитли за будинком. Спочатку 50 метрів, назад трошки несли, трошки йшли... Потім довша дистанція. Правда ми з 1,3 почали пробувати ходити без візка.
Дівчата, а який у вас поріг витривалості в складні періоди - зуби/істерики/скачки/кризи? Я щось останніми днями в розгублених почуттях: з одного боку, я вперше реально подумала про прийом якогось заспокійливого засобу, з іншого - я собі докоряю, що всього лише 6 днів нон-стоп мамкання і ниття+тиждень перед тим підвищеної вимогливості з боку дитини (ну це ще було ок, носи на руках і спокій), а я просто не витримую. От минає пів години від підйому зранку, і вже караул. В складні перші місяці сина я якось трималась стійкіше, якось більше приймала то як належне, а тепер от щось не знаю - може то я така надміру дратівлива? Чесно, мучить мене, що мама така не має бути....
В нас так стрибки розвитку. Я на стінку лізла. Ще тиждень терпіла, а довше ниття - мене крило не гірше малої.
Розкажіть мені хтось про розвиваючі заняття для нашого віку...Нам 1,10. Що дітки роблять на таких заняттях? Я щось собі складно уявляю, що ми прийдемо, сядемо і мій малий буде тихо сидіти і щось там шпортатись в папірчиках-пластилінах-і тд. Я більше уявляю, що він порозкидає то по столу, потім рознесе пів кімнати. Вистачає його на хвилину максимум, коли ми малюємо олівцями або читаємо-дивимось малюнки. Ну невже всі дітки отако чемно сидять на колінках в мами і слухають її? Бо мій мене зовсім не слухає...Чи не дозрів ще чи характер такий. Як йому нецікаво, то відштовхує мене і йде собі робити своє.
@Dominika я недавно прочитала, що такі заняття скоріш для мами, щоб десь вигулятись) в такому віці цікаво погасати, погуляти, побавитись з однолітками, поганяти голубів, назбирати каштанів, помалювати крейдою на асфальті......досліджувати все довкола. На заняттях ви будете виконувати все за викладачем- побавились 5 хв чимось, поспівали-потанцювали, сіли поліпили-помалювали ( то мами роблять)...але хтось з діток хоче довше побавитись, хтось не хоче танцювати і т.д. Трошки підростіть. А зрештою, можете сходити на пробне заняття і побачити піде вам чи ні.
Ми ходимо на плавання і в школу Монтессорі. На плавання почали ходити дуже рано. Так, то було великою мірою важливо для мами кудись піти Ми спробували і малюку також сподобалось, дуже тішився у воді. Ходимо і по сьогодні. Вже зараз синок цілком розуміє, що йдемо на плавання, дуже любить ходити у басейн і вже практично сам пливе У школу Монтессорі ходимо лише раз у тиждень, бо важко нам туди добиратись, а загалом такий формат розвивайок доволі цікавий. Там дітки самі собі обирають чим хочуть бавитись (ліпити, бавитись крупами, дерев'яними забавками тощо). Сідають за столик і бавляться, часом не зовсім за призначенням, часом лише півхвилини Вихователі можуть показати, як бавитись, але не змушують ні до чого. Коли дитина набавилась, йде і вибирає собі щось інше. Єдине, спонукають ставити попередню іграшку на місце. Повторють, що треба зробити порядочок, але так без напрягу. Звісно, малюк може погнати і нічого на місце не поставити Ще є частина заняття, де дітки танцюють і дивляться мультик на 2 хв. з виконанням рухів під нього (наприклад, колеса автобуса крутяться). Діти не завжди то роблять, але то не мус сидіти у мами на колінах, часто ходять по кімнаті, десь собі заглядають. Є ще частина заняття - чаювання з печивом, її, зазвичай, всі люблять І на останок є ще аплікація, тут діти теж часто мацьнуть клеєм і біжать Хочу сказати, що така ненапружена обстановка, не змушування дають свої результати. Здавалось би, що дітки лиш гонять, але з часом вони самі починають ставити іграшки за собою на місце, засувати за собою кріселко, виконувати рухи під пісеньку. Поміж тим якось нас подруга закликала з собою в Кузю. То так, там так і є: зараз робимо те, а за кілька хвилин - інше. Дітки не встигають переключатись. Але ми там були, як мали рочок, може біля двох рочків буде цікавіше. Також були на відкритті сімейного клубу від А до Я. Там за принципом Кузі. Діти в батьків на колінах, по черзі дають якусь іграшку, щось приговорюють, співають, потім іграшку забирають. Хтось віддає, хтось ні Словом, нам не сподобалось. І зовсім недавно, ми були у Хелен Дорон. Я думала, що, можливо, буде цікаво, будуть танцювати під англійські пісеньки. Але теж нам не сподобалось, бігати не можна, кидатись м'ячиком теж, потрібно сидіти з мамою і слухати. Отакий наш досвід Але то лише наш, бо всі дітки різні і підозрюю, що є діти, яким цікаві ті заклади, які нам не підійшли. То ж мусите собі почитати про то все і спробувати піти.
скажіть по-доброму щось типу " не робіть так, бо наша знайома-сусідка-подружка так зробила і доня дуже налякалася і плакала")
У нас період "дивись, мама, я тобі трюк покажу" (х.з. де він то побачив) - стрибання з усього підряд: дивану і на диван "навзніч", з столика, перестрибування зі стільця на стілець і т.д. Перед тим був період навмисного падання без перестанку (коли якесь мінімальне спотикання навмисно збільшувалося щоб впасти і повалятися) - я собі вирішила що так Влад тренував падіння бо то було абсолютно без крику, істерик і т.д. а так "поміж ділом", отак рази 2-3 як мінімум за прогулянку. А тепер от ті "трюки". Поки, наче, з шафи чи підвіконня прямо не стрибає, а як десь зі столика то собі подушки перед тим підстеляє але щось воно мене троха напрягає (враховуючи що Влад не дуже "зграбний" загалом, а трохи як ведмідь іноді - чи то він вирішив виправляти ситуацію? ) . Не робити нічого (бо я зараз так і роблю)? Хай лупнеться пару разів кудись головою? Чи обмежувати те стрибання? Чи то у всіх 3-річних так? Ох, а я думала "така благоразумна дитина, дурниць не дуже робить", а тут таки вирішив в екстремала побавитися Нє, я теж в дитинстві і з шафи і з 2 поверха ліжка стрибала на подушки, і з гаражів, але то було в якомусь значно свідомішому віці (певно, вже років в 6-8)
@Akina, я казала і кажу---"ага, бачу, але будь обережний, бо можеш....." Поки все нормально. Але в нас ті "трюки" ще десь в 2роки почались... тому зараз вони "усовєршенствуюцца".
Дівчата, що ви робите, коли дитина відмовляється їсти? Малий вже третій день не хоче снідати, вчора зовсім не снідав, відвертався, викручувався. Сьогодні їв дві ложки каші і все...Ось тільки зараз дала банан, то їв із задоволенням. Позавчора відмовився від вечері. Ліг спати майже голодний. Обідає і після сну в обід їсть норм.. Виходить, що вже третій день має лиш повноцінні два прийоми їжі. До того проблем не було. На вигляд дитина почувається добре. Я звичайно не силую, ні то ні. Розкажіть щось з цієї нагоди.
