Я свяжу тебе жизнь… Из пушистых мохеровых ниток… Я свяжу тебе жизнь… Не солгу ни единой петли… Я свяжу тебе жизнь Где узором по полю молитвы Пожелания счастья В лучах настоящей любви. Я свяжу тебе жизнь Из веселой меланжевой пряжи Я свяжу тебе жизнь И потом от души подарю Где я нитки беру? Никому никогда не признаюсь Чтоб связать тебе жизнь… Я… тайком распускаю… свою...
Вірш про тих, хто чекає будь-чого або будь-кого у своєму житті, а також спеціально для тих, кому вже набридло це заняття . Умій чекати і отримаєш своє. Життя віддасть тобі твою винагороду. Умій чекати – це талантом справжнім є, Бо щастя так-от просто не приходить. Умій чекати без якихось нарікань. Без сліз і суму в поглядах І фразах. Чекай з надією! Це справжній є талант – Не підганяти плин життя і свого часу. Умій чекати. Бо у кожного із нас Своя пора для радостей квітчастих Чекай з надією! Без заздрості й образ… І дочекаєшся свого Простого щастя Кузьменко Марина
У ній щось є… Напевне, то душа Трохи збентежена від правди і реалій Вона кудись, Як завжди поспіша, Іде у переходи і у далі. У ній щось є… В її ясних очах Поети б написали слово “щирість”. В ній паросток надії не зачах, Не дивлячись на будні трохи сірі. У ній щось є… Незрима таїна. Що в пам’ять урізається гранітом. Як присмак від солодкого вина, Коли набридла гіркість цього світу. І це її відразу видає. З-поміж облич і поглядів квапливих. Спинивши погляд, розумієш: в ній щось є… Таке по-справжньому просте і особливе. Кузьменко Марина
… накрила небом. І годинник на зап’ясті. Мені сказав, що вже Осінньо-жовтий час. А у житті все як завжди: Потреба в щасті Без зайвих роздумів… З мереживом прикрас Кленового, каштанового листя. З суцільно жовтим Угорі та унизу. Іду своїм уже осіннім містом. Іду по золоту. І у думках своїх несу Неписані слова… Чиїсь обличчя, Ідуть назустріч. Згадки…Кольори. Моєму місту Осінь дуже личить… І тільки листя Жовто падає згори. Кузьменко Марина
