я, напевно, остання скотина, але милостиню я не даю. мені здається, що в цивілізованому суспільстві милостиня вносить деструкцію. не маю нічого проти меценатства, спонсорства, подарунків...дорогих і дорожчих! і сама, як маю можливість таке роблю, але... ненавиджу, коли мене ЗАСТАВЛЯЮТЬ це зробити!!!! прохачі вводять мене в шалену депресію, агресію і викликають в мені неймовірні грані озлоблення+фізично почуваюся погано і то довго. ось одна з багатьох історій, що трапилась зі мною і прохачами. в студентські роки одного прекрасного дня мене довела одна жіночка на пошті. живучи на одну стипендію, не маючи грошей на транспорт,їжу і розваги, я часто грілась на пошті. я і в біблотеках сиділа, особливо, якщо між училищними(здається менів це було аж так давно, я ще в училищі вчилась і "дорослі" бібліотеки не були мені ще надто доступні ) і театральними заняттями мала вікна. отже, пошта -це круто!. конверти я робила сама(так дешевше!), купувала тільки марку і писала друзям довгі, кольорові, розмальовані, із замислуватими лабіринтами та аплікаціями листи. клас, і при ділі, і не просто втикаєш,за що тебе можуть вигнати (ну я за це переживала), і листи я обожнювала писати. марки куплено...в кишені залишились якихось 17копійок чи щось таке, як зараз пам"ятаю. підходить до мене жіночка, файно вбрана, і просить додати щось 17 копійок, бо їй не вистачає компослуги заплатити. не довго думаючи, я віддала їй свої останні гроші. тут можна підняти питання про те, хто має совість просити милостиню в дитини! вік від 14 до 17 вважаю ще дитячим! але то таке. коли жінка підійшла вдруге, я сказала, що вже дала, що мала, але це її не заспокоїло. я пересідала в інший зал, чи втикала на відкритки, чи вкидала листа в скриньку: вона підходила до мене і підходила, розповідаючи ту ж саму історію. востаннє я вже рипіла на неї несвоїм голосом, що віддала їй останні гроші, що я не маю, що жерти до вечора і як доїхати додому, і невже на цілій пошті немає ІНШИХ людей, щоб діставати!!! з того часу я милостиню НЕ ДАЮ! ми з чоловіком регулярно купуємо журнал "просто неба". грали з гуртом безкоштовні і благочинні (після чого вирішили з цим зав"язати теж) концерти. неодноразово працювала просто так, якщо треба було. але милостині-не даю. людина має щось зробити, щоб щось за то отримати. принаймні пісню заспівати, нехай фальшиво, нехай на ненастроєні гітарі граючи! якість не має значення. сенс має факт ПРАЦІ. крім того це має бути ненав"язливо, нікому в душу не лізучи!!!!!!! тоді пожертва щира і свідома. а чого я так розвелась про це. нині півдня вдома займалась всім на світі. потім різко виявилось, що я голодна, а їсти нема чого))) ну от нарешті я вибралась, добігла до магазину і купила їжі, щоб потім зготувати. але щоб не вмерти по дорозі по інших магазинах, аптеках і т.д. вирішила випити йогурту з булочкою (так, простіть мені всі дієти, обмеження, здоровий глузд. мені до вагітності було важко себе стримувати, а зараз-просто ЗРОЗУМІЙТЕ мене. я не щодня це роблю, чесне слово) на лавочці, розклавши свій 8-місячний животик на сонечку. і от коли я була десь посередині булочки і пляшечки з йогуртом, до мене підійшла жінка просити гроші, бо їй на дорогу, і на їжу, і т.д. і ще щось там. мені той кусок в горлі застряв досі! "а чому ви не просите в чоловіків, в яких переважно є гроші з собою?"-питаю. "та йой, ви що!"-з розумінням відповідає. "то ви вибрали мене, вагітну, найезпораднішу зараз, ще й коли їм, щоб просити, а до інших не йдете?". мною колотить досить. ніколи не дам гроші тим, хто влазить отако і наламує кайф. просіть собі на вулиці, іди до церкви-то через дорогу було-там завжди є монахи, поможуть, або скажуть що робити, але просити у вагітною з двома сумками коли та їсть...мені здається тупо жесть! тобто, якщо людина більш-менш людяно виглядає, то з неї можна ідіота робити. сказав мені один хороший знайомий священник, що через свою нелюбов до давання милостині, я б на його роботі не працювала.... не знаю, напевно я остання скотина... але навіщо так робити я не розумію!
хто любить мереживо у всіх його проявах (бо я помішана, особливо на натуральному), хто любить вироби ручної робити і всілякі викрутаси з бісеру-ОБОВ"ЯЗКОВО МАНДРУЙТЕ В НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ! я вчора пережила неймовірний стрес. вхід був безкоштовний з нагоди дня/ночі музеїв і людисьок було.... маммамія! але мені вдалось все подивитись, коли ще не було черг. нормандські пейзажі, звичайно, розкішна вистака, ніжна тонка і т.д. не шукайте там імпресіонізму в звиклому для нас трактуванні. це все було трохи пізніше...а поки великі в майбутньому сиділи на берегах ла маншу, смакували добре хранцузьке вино і малювали...малювали...малювали.... нормандія для мене-то несамовита дитяча ностальгія, адже там я була у віці майже 11 років і такі милі ці картинки у вічній північній мряці, що просто слів бракує: етрота, гавр, руан і т.д.ммммммм але шоком для мене стала колекція марини іванової на 3 поверсі нац.музею. дівки, які роблять щось руками-мусите піти і подивитися на це чудо. на тих сукнях ще нема стільки синтетики, як зараз. там стільки натуральних тканин! а якщо вишивка, мережива, чи щось розшите бісером, то ТААААААК "что ни пером описать, ни в сказке рассказать". більше того, багато-що з того можна носити хоч зараз. нічого нового-все давно придумано. вкотре переконуюся, що все розвивається по спіралі... і все нове, то добре забуте старе! тільки один нюанс-люди в ті часи були тааааакііііііі мавєєєєєнькі, що капут)))) ну..я ся в то не вміщу не знаю, може я страшна і невиліковна шмоточніца.... ну, є в мене така хвороба. алеоте все, що я вчора побачила вразило мене неймовірно. стільки роботи. стільки гарної, вишуканої роботи! все зі смаком і навіть коли багааааато, то в міру! моє естетичне еґо пережило і оргазм, і катарсис одночасно. раджу! кого цікавить. про виставку тут про автора колекції і, властиво, її сайт, тут
одним словом зачепило мене глибоко і по самі нікуди, тому таки виговорюсь. всі приходять в цей світ милими, гарними і ангелами. дивишся на щойнонароджене і розумієш, що воно з богом поки-що на "ти" а потім, що з людиною робиться? інколи просто йде по вулиці людина і страшно тільки від її зовнішнього вигляду. нічогісінько доброго не видно. так, я розумію, що може бути і зболена, і втомлена, і доля тяжка і... і... і... але кожного проблема-то найбільша в світі проблема,хоча для іншого може бути сміхотворна. я дуже важко пережила смерть тітки (на початку березня), бабусиної сестри. бабуся померла 3,5 роки тому. вони все життя жили з нами, хоч я вже багато років живу окремо. але...то як хтось не уявляє життя без батька чи без сестри, то в мене були: мама, бабуся і тітка. одна дала життя, друга дала, як жити, третя дала, де жити. залишилась тільки мама. останнім часом з мого життя пішло багато людей, цінних і менелюблячих. і з кожною смертю я стаю сентиментальнішою, якось такою чутливою до лицемірства і брехні, беззахиснішою. вони мене захищали! а тепер мушу без них. більше того з"являються нові!!!!! в мене, наприклад, троє похресників...і ще купа маленьких діток моїх друзів, яких я люблю, за яких тішусь. але вони вже потребують мого захисту, того який мені колись теж був дарований...... коли померла тітка, жодна сволота на роботі не сказала мені навіть "співчуваю". а я так потребувала розмови, просто поговорити про те все. про те, що я переживаю. з будь-ким!кажу "сволота" про тих, хто зараз лізе, розпитує про терміни, тицяє пальцями, обкладає цінними вказівками, тисячами примовлянь і забобонів. мені хочеться вдягнути лицарські обладунки, взяти до рук щита, меча...і як тільки хтось щось ляпне...!!!!!!! вони не вірили, що я хворіла-казали, що закордоном. вони тішаться, що подруга в лікарні, бо не ходить на роботу. так ніби вона на курорті. мене не відпускали ні на які іспити поки я вчилась. під час дежіспитів ставилися прем"єри і не дозволялося помінятися з напарницею. мені не підписувались "за власним рахунком", навіть якщо я в той день НІЧОГО не мала. якщо я перемагала в конкурсі, то мене не відпускалося на гала-концерт, чи на інтерв"ю.коли мені робили операції на зуби і дуже мучилась і СОРОМИЛАСЬ, мене загружали виставами і мені довелось звільнятись, щоб долікуватись. коли треба було відкатати всіми улюблених "снігурочок" всі мої напарниці успішно домовлялись і тільки я зривала голос на вулиці взимку без мікрофона.коли я втратила голос-на мене кричали, так ніби то я винна, що на роботі холодно, що я собі простудила все, що могла, і що мої дублерки ігнорували свої обов"язки, а я просто загналась. і ще сотні якихось безглуздих звинувачень, особливо, коли я була тривалий час наймолодшою в колективі!!!!!!!!!! я розумію, що не тільки в мене ідіоти на роботі, вони всюди. на державному рівні ми взагалі за півсвіту віддуваємось в цьому напрямку. але за 10 років я нарешті виросла, знаю, що таке щастя, любов і радість кожного дня!я добре розумію, яка це все маячня, але я не бачу підстав бути відвертою з цими людьми. я не хочу ділитися з ними жодною краплиною щастя! я не хочу, щоб вони дізнались про жоден мікромеліметр моїх здобутків! моїх нещасть і горя для них ніколи не буде існувати!
якщо ти молодий і щасливий, але самотній, то у всіх товариствах, та й батьки теж тебе підозрюватимуть в дивній орієнтаії, бо в тебе нікого нема.давно. і ніколи не було. якщо ти незаміжній,але маєш пару (навіть, якщо тільки місяць!), то у всіх товариствах тебе допитуватимуться: "коли вже ваше весілля", а у батьків, то буде улюблена тема.нею починатиметься і закінчуватиметься будь-яке родинне свято. якщо у вас скоро весілля, то у всіх товариствах розповідатимуть про подружні зради і невдалі шлюби, та скептично поглядатимуть у ваш бік і питимуть за ваше "щастяздоровля". якщо ви місяць тому одружились і ще не на 9 місяці вагітності, то у вас точно якісь проблеми і всі перешіптуватимуться, що "ви не можете", а батьки порадять сходити до лікарів. усіх, що є на планеті. якщо ви одружуєтесь на будь-якому терміні вагітності, то тавро "по зальоту" прийміть, як данність, навіть, якщо ви жили до того разом 10 років. якщо ви ще не маєте дітей, ви заміжня жінка і на дні народженні ненароком візьмете солоного огірка, маринованого помідора, інколи ковбаса вам присмакує чи, не дай бог, вам захочеться солодкого, вершків чи морозива (ну тобто воно просто є на столі, але вже всі так натовклися бульби, що не хочуть), то якимсь милим гості з легкістю встановлять термін вашої вагітності (навіть якщо такої і близько нема, а чоловік півроку у відрядженні) і навіть день пологів. якщо в когось хтось із друзів народились діти, то ті ж друзі запитають у вас "свіжоодружених": "а коли вже ви?" так ніби сподіваючись отримати приблизно таку відповідь: "ми плануємо зачати нашу дитину в підсобці зі швабрами коридору податкової, втікши з черги за ідентифікаційним, в позі такій-то. в такій-то годині. місяця і року...." ну або чого питають так таке? якщо ви вагітні і це зовсім трішки видно, то спочатку всі морозитимуться, паралельно даючи цінні вітамінні поради, а потім наполегливо питатимуть кого ви хочете, так ніби то їм щось суттєво змінить. якщо ви вагітні і це добряче видно, то бережіться:хапатимуть, мацатимуть, галасуватимуть, тулитимуть, згадуватимуть (тут стосується не тільки їх самих, але й двоюрідної сестри по матері сусідки вуйка), обзиватимуть препаскудними словами (пузатікі, мамочки,колобки і т.д.)радитимуть (від що їсти до що не слухати лікарів, навіть якщо вони вас з того світу вернули, вони всеодно ідіоти) і т.д., і т.п.(цей список взагалі найдовший-на окрему тему). крім того за формою живота абсолютно точно визначать стать вашої дитини (навіть якщо узд сказало інше), на кого вона буде схожа і чи народиться з волоссячком. якщо ви народили дитину, то не сподівайтесь, що всі захочуть вам допомогти. їх цікавитиме одне: "на кого схоже?" якщо вашій манюні щойно якихось пару місяців, то вже цікавитимуться, коли ж наступне! і бажано протилежної статі, так ніби від їхніх частих повторювань залежить час і стать вашої майбутньої дитини. і воно якось так до безконечності. бо якщо у вас дорослі діти, то "коли весілля". якщо одружились, то "коли внуки". якщо вже є внук, то "коли купуєте внучку". але чому люди не тішаться тому, що є! от зараз в цю прекрасну і неповторну мить!навіщо ставити одне одного в незручне становище, допитуючись про сокровенне, але ні хвилі по-справжньому не цікавлячись, що у вас на душі! чому не вірять у чуже щастя? чому не радіють щиро і беззастережно? не розумію....
