Я так хочу вірити в те,що ти говориш...Але боюсь.Боюсь бути обманутою...Боюся знов довіритися.А потім,через багато років,зрозуміти,що ти обманув мене.Як знати де істина:на поверхні,чи захована глибоко? Ти далі злишся.Бо я тобі не довіряю,бо засумнівалася в очевидному - твоїй любові... Завтра ми зустрінемося і я хочу,щоб твої очі сказали мені правду. Я хочу бути з тобою,бо люблю тебе.Це головне! Ти досі не зрозумів моїх емоцій,мотивів,вічуттів.Ти ще не усвідомив моєї катастрофи.У мене в один момент зник сенс життя.ТИ.Мій ТИ зник...Я спробую повернути мого ТЕБЕ.Допоможи мені! Те,що ти розповів мені настільки абсурдне,що може виявитися правдою.Я можу тільки вірити.І надіятися.Бо з,ясувати це нереально.Чи відчую я?Чи не підведе мене моя інтуїція?
Пішов другий день іншого життяюююЩе позавчора я була щасливою і безтурботною.Коханою... Вечір.Питання.Тепер у мене суцільні знаки питання... Мій організм не перестає мене дивувати.Зазвичай я плачу від найменшої дрібнички.А в стресових ситуаціях у мене вмикається моє інше Я. Свіжа голова.Сухий і чіткий план дій.Маса ідей і головне - сили на їх втілення. Я зараз всього боюсь.Боюсь.Боюсь...Боюсь реакції мами,знайомих,друзів.Боюся співчуття... У мене атрофувалися основні інстинкти.Я випадково згадую,що треба пити - п,ю.Згадую про їжу - їм. Навіть про потребу піти в туалет я згадую відсторонено...Я нічого не хочу...Тільки поговорити з тобою.І дуже цього боюсь.Мені так страшно подивитися тобі в очі.Я бачила їх позавчора...І мені дуже не сподобалося побачене. В них були розгубленість і злість... А мій чоловік не боягуз! Коли я помилилася? Позавчора?Чи багато років тому,коли сказала тобі "так"? У нас зараз мали б бути емоції навпаки: я б мала злитися,ображатися.А ти мав би відчувати сором,збентеженість,розгубленість.Нонсенс. А ще думаю: чи зможу я пробачити,забути,не стати мстивою і злою...Воно мені треба? Як я зможу вірити,довіряти тобі?Деякі жінки живуть з цим з корисливих міркувань.Зрадливі чоловіки забезпечують їм певний рівень життя,купують свій спокій. Що б мало спокусити мене: машина,квартира?І кожного разу,коли ти затримуєшся, малювати в уяві картини маслом? Ні! Я так не хочу!Боятися відкрити твою шафу,бардачок в машині,витягнути все з кишень перед пранням,підняти трубку мобільного,коли дзвонить невідомий номер...Я не хочу жити з людиною,котрій не довіряю на 100000000000%. А ти нічого не робиш для того,щоб я тобі вірила.Я вже майже дві доби в пеклі... Ти подзвонив. У мене нарешті хлинули сльози...
-ти де? -не знаю...в якійсь квартирі... (мені погано без тебе!Я люблю тебе!Мені наплювати на все і на всіх,тільки скажи,що ти мене любиш,що я єдина жінка в твоєму житті!) -а чожу? -бо я не можу бути з тобою поруч,в одній квартирі,поки ти не готовий відповідати на мої питання... (приїдь за мною!!!Я так люблю тебе! Я так хочу забути це все,як страшний сон.Жахливий сон... І я ніяк не прокинукся...Розбуди мене своєю любов,ю...) -ну то будь здорова! а ти нічого не хочеш мені сказати(фразу обривають гудки...) Майже почала плакати.Не вийшло... Може,у сні? Почала вітатися зі своїм відображенням у дзеркалі: "привіт,самотня жінка!" Треба звикати до цього формулювання.Це принизливе тавро..Та це дурня,порівняно з тим,як пусто в моїй душі... Про що ти думаєш?Ти злишся? Ображаєшся?Чи тобі сумно?Чому ти мучиш мене?Мені так боляче!Я хочу спробувати матеріалізувати свою мрію в сон.Приснися мені!Минулим. Колишнім. Моїм! А якщо ти завтра не подзвониш?Потім що? Як? Хочу отримати свої крапки(ті,що над "і")... Ранок наступного дня. Я прокинулася з відчуттям,що я вдома.Секунда.Прийшло розуміння чужих стін навколо.Та й "дому" в мене вже нема.Бо ти мене там не чекаєш. Я зрозуміла твою основну нинішню емоцію:злість.Не на неї.Не на себе: за те,що ти зробив.А на мене: за те,що зазирнула,знайшла,сказала про це вслух. Крайнього знайдено1 Це я буду винна,якщо наша сім,я зруйнується!Логічно!Могла б закрити очі і сліпо вірити!Хоча...Я й досі готова тобі повірити.Тільки ти навіть не намагаєшся зі мною говорити.Ти злишся на мене.Нове відчуття.Раніше цього ніколи не було. Але ж то було ДО. 13.25 Вранці написала тобі на мейл листа.Короткого і конкретного: "Я поставила питання. І не маю відповіді. Без неї жити далі неможливо разом. Та й сенсу нема... Я чекаю. Дуже сильно чекаю твого бажання поговорити. Нам так треба оті крапки над "і". Я не можу вернутися додому, в одну кімнату, в одне ліжко до людини, котра не хоче зі мною розмовляти... Вибір мусиш зробити ти сам. Чи варто? Це питання лише до тебе... Або поверни НАС, або дай мені можливість повернутися додому ( в цьому випадку - тільки до мого дому, в якому буду тільки я і діти). Якщо ти вважаєш, що нам нема про що говорити, тоді збирай речі і йди... Я не повернуся додому без розмови, поки ти будеш там. Час іде, і з кожною годиною мені стає все більш зрозумілим, що не так вже й багато я значила в твоєму житті. Будь чоловіком, якого я знала всі ці роки. Ти ж не вмієш втікати, ти звик вирішувати проблеми... Мій телефон включений." Чекаю... Сьогодні середа. І якось зовсім випадково я згадала,що востаннє їла ще в понеділок...Тепер зрозуміло,чому мене так дико болить голова.Хоча й без голоду причин достатньо...З.їла банан.Можливо.тебе варіант: "нема жінки - нема проблеми!" і влаштував би(чорний гумор),але я собі ще пригоджусь! Найгірше,що ні з однією людиною в світі я не можу про це поговорити.Смішно,але мені соромно...Це ж клеймо!Я не хочу жити з тавром зрадженої жінки.Я не хочу нікому про це розповідати. Як мені дивитися в очі людям,котрі й так знають??? (думаю,такі є)
Переписано з паперового оригіналу... Ось і настав той момент,що на УРА йде у всіх без виключення мильних операх. Такий смішний,банальний - в кіно...І такий болісний,коли відчуваєш його на власній шкірі. І все згідно сценарію:головна героїня сама наривається на проблеми. Проблеми на її п,яту точку.Ось і настав час "Ч",точніше, "Ж": повна жо...а,щоб не виразитися крутіше. Час,мить,секунда,коли ти усвідомлюєш,що все намальоване ідеальне життя існує лише в твоїй уяві,вигадане тобою... Спочатку шквал емоцій.Потім пустка.Хіба ж її можна чимось заповнити? Ідеальна сім,я, ідеальний чоловік... Це все було ефимерним,вигаданим,тимчасовим...І чи було? Ось що найважче пережити і усвідомити. Чи були ці всі роки? Чи були вони такими,як я їх бачила? А,може,це зараз реальність,а то був лиш сон? Може,моя сліпа любов заважала побачити реальну картину? Я не знаю ЯК жити. Я не знаю ЧИ жити. Який сенс? Я так тішилася нашою (один для одного) унікальністю.Я так пишалася,що в світі бруду і обману у мене є надійна стіна. Чоловік з великої букви. Моя надія,моя опора,мій світ.Сенс мого життя.Найрідніша людина у всесвіті.Лише до мене доторкалися його руки. Лише мене він любить і хоче... ??? А зараз ЯК??? Я вся в багнюці!І ця близькість кількаденної давності! Я вся в болоті?!Болото на тілі. Болотом залита моя душа... Мене більше нема... Ти вбив,зруйнував мене. Можна лише гадати ЧИМ закінчиться сьогоднішній день. І що буде завтра. Чи буде в нас завтра? Але мене ТОЇ більше не буде. Я не хочу ТАК! Як я люблю тебе! Я лежала ТОЇ ночі і слухала твоє дихання...І вмирала тільки від однієї думки,що це востаннє. Дивно, у мене, плакси, не було істерики. Я не ревіла. Не вила від горя. Тільки іноді текли сльози. Сльози відчаю. Тепер я зрозуміла, що значить слово ГОРЕ.Це коли серце просто завмирає і не може запуститися знов...Це коли зсередини тебе пече вогонь,а очі сухі. Сліз нема!!!І від того ще важче на душі. Ти знаєш,як легко примусити мене плакати. А сьогодні я ще не плакала.Я дивуюсь собі. Хоча чому? Це ж вже не Я... Це якась змучена життям жінка. Вона пережила свою любов... Це так само страшно,як і тоді,коли батьки переживають своїх дітей... Є оболонка. А всередині все вигоріло... !9,20... Ти не дзвониш...А я... Що Я? Я прощаюсь з НАМИ...Цим днем,цим щоденником, цими НЕсльозами...У чужій зйомній квартирі. У тепер чужому для мене місті. МістіБезТебе... Ми колись поговоримо. Нам треба ці крапки над "і".Я цього хочу! А потім ЩО? Якби ти хотв мені відповісти,пояснити,переконати...Якби ти хотів вберегти мене від цього горя...Я так хотіла вірити. В будь-що!Я так готова була вірити!Я готова бути правдоподібно обманутою!Я так чекала! Чекала,щоб ти повернувся,згріб в обійми,притиснув до себе...Почав сміятися,дразнити... Розповів би мені якусь дивовижну, дивну,абсурдну історію,в яку я готова була вірити. І все ще готова... Та ти розізлився...Відвернувся.Мовчав. Чим не відповідь?І я бачила твої очі...Розгублені... Ясно без слів... І вже не було нічого казати... Я всю ту довгу,безсонну,страшну ніч вигадувала причини,навіть найбільш фантастичні та безглузді...Котрі могли б все прояснити.І в мене є список! А в тебе нема!!! То в що ж тепер вірити? Нема любові?Бо ти б не зрадив свою КОХАНУ жінку! Ти не такий! Ти хто завгодно,але не зрадник! Ти добрий,ніжний,турботливий,добрий,уважний. Ти чесний!Ти б не зміг вести подвійне життя! Навіть короткий час! Але це МІЙ ти - такий. А хто вчора спав у нашому ліжку? Я так чекаю твого дзвінка!Я дивлюся на телефон безперервно. Він недаремно був колись твоїм... Він мене теж вбиває...Мовчанням... Ну подзвони! Скажи,що приїдеш і забереш мене,бо ти не можеш без мене! Пам,ятаєш: " я тільки кілька годин без тебе,а вже розумію,що не зможу так жити!" - це ТИ! Ти так казав! 31 серпня. В нашому минулому житті... Це був мій ТИ. Той,що готовий був на все,щоб я була поруч... Телефон мовчить... 19.35 Де ти? Про що ти думаєш? Про кого? Я хочу плакати! Вити! Кричати! Думала,що так і буде,коли нарешті залишуся сама...Буду битися головою об стінку і вити... Від горя...Так було б легше. Мабуть.А я думаю... 20.40 Мені так страшно. Страшно від звуків за чужими стінами.Страшно від того,що ти не дзвониш.А ще страшніше,що нема відповідей на найголовніші питання: ХТО я для тебе? Що я тобі? 21.25 Мені нема чого писати,як і тобі нема чого мені сказати...ось вона,сумна констатація факту.Ти за весь день не виявив бажання пояснити мені очевидну річ.Є 2 варіанти цієї очевидності. і мені більше імпонує той,що я твоя єдина і кохана,ну і безпідставноАбо ж другий варіант: ти просто підтверджуєш мої думки. І ми ставимо жирну крапку. На стосунках. На сім,ї. На нас. Я заслуговую на пояснення! 22.00 Самотньо. А що ж ти хотіла,дорогенька? Пора звикати самій спати на 2-спальному ліжку.Звикати не чути рідного запаху.Звикати не прислухатися до дихання на сусідній подушці.Звикати казати Я замість МИ.Я не можу навіть усвідомити того,що наше МИ може стати минулим часом...Ось так.Екс. Самотня,покинута,розтоптана.. Мої солодкі ...дцять... Я думаю,думаю,думаю про тебе. Мрію.Чекаю. 22.15 Занотую для історії твій дзвінок. Щоб потім перечитувати і переосмислювати... Боляче!!!!!!!!!!
Цим щоденником,цими дописами я буду пробувати боротися зі своєю гординею,з думкою і твердим переконанням (чого гріха таїти?) в своїй унікальності. Доля тикнула мене болісно носом в те,проти чого я завжди виступала,з чим завжди боролася(читай: пхала носа)в чужих стосунках... Так,мабуть, і треба усім задавакам і задиралам! Я свято вірила в стосунки, яким нема рівних... Облом, дорогенька,облом!
