невесело.. а так би хотілось бути радісною і безтурботною, як колись, в житті "до"...
в мене вкрали купу часу! і їм за це нічого нема і не буде я в розпачі, так більше не можна жити... якби знаття де впадеш, то постелив би соломи... а так... тисячі "але" і сотні "а може?"... ну чому?!!!
написати разом це слово, то визнати,що слабачка хочу весни і сміливості хочу ... хочу до нього
ось і все казка скінчилась місяць пролетів сумно,хоч плач
Реальність - жорстока. Сумно. Прикро. Хоч зрештою-очікувано.
-Тату, а люди існують? -Ні, синку. Це - фантастика!
В неділю він буде в Києві. Що робити: бачитись чи ні?
Десь 5 місяців тому познайомилась в скайпі з хлопцем зі Львову. Було трохи страшнувато (а раптом він знає мене чи когось з моїх рідних-Львів то ж недуже вже й велике село ), але , побачивши його, мій розум дав збій і серце закалатолось трохи швидше... То було так цікаво: в мене-і віртуальний роман. Хто б подумав, хто б повірив! Але скоро моє кохання приїде у Київ (відрядження аж на місяць!) і просить про зустріч. А мені страшно знов.
Чудовий нині день для початку щоденника! Зі святом всіх! Здоров"я з води святої і Божого благословіння!
