Записки твоєї(?)екс(?).2.

-ти де?
-не знаю...в якійсь квартирі...
(мені погано без тебе!Я люблю тебе!Мені наплювати на все і на всіх,тільки скажи,що ти мене любиш,що я єдина жінка в твоєму житті!)
-а чожу?
-бо я не можу бути з тобою поруч,в одній квартирі,поки ти не готовий відповідати на мої питання...
(приїдь за мною!!!Я так люблю тебе! Я так хочу забути це все,як страшний сон.Жахливий сон... І я ніяк не прокинукся...Розбуди мене своєю любов,ю...)
-ну то будь здорова!
а ти нічого не хочеш мені сказати(фразу обривають гудки...)
Майже почала плакати.Не вийшло... Може,у сні?

Почала вітатися зі своїм відображенням у дзеркалі: "привіт,самотня жінка!"
Треба звикати до цього формулювання.Це принизливе тавро..Та це дурня,порівняно з тим,як пусто в моїй душі...
Про що ти думаєш?Ти злишся? Ображаєшся?Чи тобі сумно?Чому ти мучиш мене?Мені так боляче!Я хочу спробувати матеріалізувати свою мрію в сон.Приснися мені!Минулим. Колишнім. Моїм!
А якщо ти завтра не подзвониш?Потім що? Як? Хочу отримати свої крапки(ті,що над "і")...

Ранок наступного дня.
Я прокинулася з відчуттям,що я вдома.Секунда.Прийшло розуміння чужих стін навколо.Та й "дому" в мене вже нема.Бо ти мене там не чекаєш.
Я зрозуміла твою основну нинішню емоцію:злість.Не на неї.Не на себе: за те,що ти зробив.А на мене: за те,що зазирнула,знайшла,сказала про це вслух.
Крайнього знайдено1 Це я буду винна,якщо наша сім,я зруйнується!Логічно!Могла б закрити очі і сліпо вірити!Хоча...Я й досі готова тобі повірити.Тільки ти навіть не намагаєшся зі мною говорити.Ти злишся на мене.Нове відчуття.Раніше цього ніколи не було. Але ж то було ДО.

13.25
Вранці написала тобі на мейл листа.Короткого і конкретного:

"Я поставила питання. І не маю відповіді. Без неї жити далі неможливо разом. Та й сенсу нема...
Я чекаю. Дуже сильно чекаю твого бажання поговорити. Нам так треба оті крапки над "і".
Я не можу вернутися додому, в одну кімнату, в одне ліжко до людини, котра не хоче зі мною розмовляти...
Вибір мусиш зробити ти сам. Чи варто? Це питання лише до тебе...
Або поверни НАС, або дай мені можливість повернутися додому ( в цьому випадку - тільки до мого дому, в якому буду тільки я і діти). Якщо ти вважаєш, що нам нема про що говорити, тоді збирай речі і йди... Я не повернуся додому без розмови, поки ти будеш там. Час іде, і з кожною годиною мені стає все більш зрозумілим, що не так вже й багато я значила в твоєму житті.
Будь чоловіком, якого я знала всі ці роки. Ти ж не вмієш втікати, ти звик вирішувати проблеми...
Мій телефон включений."

Чекаю...

Сьогодні середа. І якось зовсім випадково я згадала,що востаннє їла ще в понеділок...Тепер зрозуміло,чому мене так дико болить голова.Хоча й без голоду причин достатньо...З.їла банан.Можливо.тебе варіант: "нема жінки - нема проблеми!" і влаштував би(чорний гумор),але я собі ще пригоджусь!
Найгірше,що ні з однією людиною в світі я не можу про це поговорити.Смішно,але мені соромно...Це ж клеймо!Я не хочу жити з тавром зрадженої жінки.Я не хочу нікому про це розповідати. Як мені дивитися в очі людям,котрі й так знають??? (думаю,такі є)