Записки твоєї(?) екс(?).1.

Переписано з паперового оригіналу...
Ось і настав той момент,що на УРА йде у всіх без виключення мильних операх. Такий смішний,банальний - в кіно...І такий болісний,коли відчуваєш його на власній шкірі. І все згідно сценарію:головна героїня сама наривається на проблеми. Проблеми на її п,яту точку.Ось і настав час "Ч",точніше, "Ж": повна жо...а,щоб не виразитися крутіше. Час,мить,секунда,коли ти усвідомлюєш,що все намальоване ідеальне життя існує лише в твоїй уяві,вигадане тобою...
Спочатку шквал емоцій.Потім пустка.Хіба ж її можна чимось заповнити?
Ідеальна сім,я, ідеальний чоловік... Це все було ефимерним,вигаданим,тимчасовим...І чи було? Ось що найважче пережити і усвідомити. Чи були ці всі роки? Чи були вони такими,як я їх бачила? А,може,це зараз реальність,а то був лиш сон? Може,моя сліпа любов заважала побачити реальну картину?
Я не знаю ЯК жити. Я не знаю ЧИ жити. Який сенс?
Я так тішилася нашою (один для одного) унікальністю.Я так пишалася,що в світі бруду і обману у мене є надійна стіна. Чоловік з великої букви. Моя надія,моя опора,мій світ.Сенс мого життя.Найрідніша людина у всесвіті.Лише до мене доторкалися його руки. Лише мене він любить і хоче...
???
А зараз ЯК???
Я вся в багнюці!І ця близькість кількаденної давності! Я вся в болоті?!Болото на тілі. Болотом залита моя душа...
Мене більше нема... Ти вбив,зруйнував мене.
Можна лише гадати ЧИМ закінчиться сьогоднішній день. І що буде завтра. Чи буде в нас завтра? Але мене ТОЇ більше не буде. Я не хочу ТАК!

Як я люблю тебе! Я лежала ТОЇ ночі і слухала твоє дихання...І вмирала тільки від однієї думки,що це востаннє.
Дивно, у мене, плакси, не було істерики. Я не ревіла. Не вила від горя. Тільки іноді текли сльози. Сльози відчаю. Тепер я зрозуміла, що значить слово ГОРЕ.Це коли серце просто завмирає і не може запуститися знов...Це коли зсередини тебе пече вогонь,а очі сухі. Сліз нема!!!І від того ще важче на душі. Ти знаєш,як легко примусити мене плакати. А сьогодні я ще не плакала.Я дивуюсь собі. Хоча чому? Це ж вже не Я... Це якась змучена життям жінка. Вона пережила свою любов... Це так само страшно,як і тоді,коли батьки переживають своїх дітей...
Є оболонка. А всередині все вигоріло...
!9,20...
Ти не дзвониш...А я... Що Я? Я прощаюсь з НАМИ...Цим днем,цим щоденником, цими НЕсльозами...У чужій зйомній квартирі. У тепер чужому для мене місті. МістіБезТебе...

Ми колись поговоримо. Нам треба ці крапки над "і".Я цього хочу! А потім ЩО? Якби ти хотв мені відповісти,пояснити,переконати...Якби ти хотів вберегти мене від цього горя...Я так хотіла вірити. В будь-що!Я так готова була вірити!Я готова бути правдоподібно обманутою!Я так чекала! Чекала,щоб ти повернувся,згріб в обійми,притиснув до себе...Почав сміятися,дразнити... Розповів би мені якусь дивовижну, дивну,абсурдну історію,в яку я готова була вірити.
І все ще готова...
Та ти розізлився...Відвернувся.Мовчав. Чим не відповідь?І я бачила твої очі...Розгублені...
Ясно без слів...
І вже не було нічого казати... Я всю ту довгу,безсонну,страшну ніч вигадувала причини,навіть найбільш фантастичні та безглузді...Котрі могли б все прояснити.І в мене є список! А в тебе нема!!!
То в що ж тепер вірити? Нема любові?Бо ти б не зрадив свою КОХАНУ жінку! Ти не такий! Ти хто завгодно,але не зрадник! Ти добрий,ніжний,турботливий,добрий,уважний. Ти чесний!Ти б не зміг вести подвійне життя! Навіть короткий час! Але це МІЙ ти - такий. А хто вчора спав у нашому ліжку?

Я так чекаю твого дзвінка!Я дивлюся на телефон безперервно. Він недаремно був колись твоїм... Він мене теж вбиває...Мовчанням...
Ну подзвони! Скажи,що приїдеш і забереш мене,бо ти не можеш без мене!
Пам,ятаєш: " я тільки кілька годин без тебе,а вже розумію,що не зможу так жити!" - це ТИ! Ти так казав! 31 серпня. В нашому минулому житті... Це був мій ТИ. Той,що готовий був на все,щоб я була поруч...
Телефон мовчить...

19.35
Де ти? Про що ти думаєш? Про кого?
Я хочу плакати! Вити! Кричати! Думала,що так і буде,коли нарешті залишуся сама...Буду битися головою об стінку і вити... Від горя...Так було б легше. Мабуть.А я думаю...

20.40
Мені так страшно. Страшно від звуків за чужими стінами.Страшно від того,що ти не дзвониш.А ще страшніше,що нема відповідей на найголовніші питання: ХТО я для тебе? Що я тобі?

21.25
Мені нема чого писати,як і тобі нема чого мені сказати...ось вона,сумна констатація факту.Ти за весь день не виявив бажання пояснити мені очевидну річ.Є 2 варіанти цієї очевидності. і мені більше імпонує той,що я твоя єдина і кохана,ну і безпідставноАбо ж другий варіант: ти просто підтверджуєш мої думки. І ми ставимо жирну крапку. На стосунках. На сім,ї. На нас. Я заслуговую на пояснення!

22.00
Самотньо. А що ж ти хотіла,дорогенька?
Пора звикати самій спати на 2-спальному ліжку.Звикати не чути рідного запаху.Звикати не прислухатися до дихання на сусідній подушці.Звикати казати Я замість МИ.Я не можу навіть усвідомити того,що наше МИ може стати минулим часом...Ось так.Екс. Самотня,покинута,розтоптана.. Мої солодкі ...дцять...

Я думаю,думаю,думаю про тебе. Мрію.Чекаю.

22.15
Занотую для історії твій дзвінок. Щоб потім перечитувати і переосмислювати...
Боляче!!!!!!!!!!