хроніки 2011. хліб з висівками

І все ближче зима, і ще більше спогадів...

у відділенні патології вагітності давали нормальну їжу. Мене влаштовувало цілком - крім того, звісно, що деколи кухні було лінь працювати до 18.00 і вони давали вечерю о 17.30. Тоді до ранку вже улюлюкало в животі, і довгоочікувана каша була ще смачніша.
але що з їхньої їжї було просто мега - то хліб з висівками. До сьогодні не знаю, де вони його замовляють, але то такий хліб! Золотисто-коричневий, з висівковою фактурою, пропечений, запашний, помірна кислиночка... ммм..
Сусідки по палаті мали печію - всі як одна. Казали, що їм від одного погляду на житній хліб зле. А я набирала того хліба в кишеню, поки ніхто не бачить, і коли ходила за "добавкою" - то теж насправді ходила за хлібом.
А от в післяпологовому відділенні хліб строго рахували - 2 шматочки! І давали якийсь, вибачте, рагулятський білий.
На третій день життя Сергійчика мені зателефонувала колишня сусідка по палаті з патології, спитала, як справи в нас там, поверхом вище і по-шпигунськи натякнула, що на кухні нікого нема і купа хліба з висівками
я зганяла туди (так-так, без перебільшення - зганяла ), набрала хліба. В палаті заварила собі чай. Відкусила шматок - і він як стане мені в горлі разом зі сльозами. Це ж ще 3 дні тому я їла той хліб з надіями, а тепер от зажираю свій ступор, Навпроти палати був 7й родзал, в який мене збирались оформити перед тим, як... і всі ті дні я думала, що здурію від всього, що чула з того боку коридору. А тут ще і хліб. З висівками...
І так я і сиділа з тим хлібом в роті і плакала, плакала, плакала... тихо, обернувшись до стінки розпухлим від сліз обличчям. Сусідки по палаті говорили про якусь несусвітну хрінь типу "я не вдягну норкову шубу в день виписки, вона мене повнить..."
Це була перша ніч, коли я заснула. Мені снилось відділення патології і що все попереду і я все зможу.
А зранку на моїй тумбочці було печиво "Марія", пряники, домашній білий хлібчик... Я спочатку не розуміла в чому справа, а коли дійшло, то не стримала сміху: мої сусідки вирішили, що я така бідна, що не маю що їсти крім чорного хліба і плачу з голодухи і допомогли.
Отаке-то. А хліб і правда був класний