викричатись! читати не обов"язково)))я загалом дуже життєрадісна і щаслива!

одним словом зачепило мене глибоко і по самі нікуди, тому таки виговорюсь.

всі приходять в цей світ милими, гарними і ангелами. дивишся на щойнонароджене і розумієш, що воно з богом поки-що на "ти" а потім, що з людиною робиться? інколи просто йде по вулиці людина і страшно тільки від її зовнішнього вигляду. нічогісінько доброго не видно. так, я розумію, що може бути і зболена, і втомлена, і доля тяжка і... і... і... але кожного проблема-то найбільша в світі проблема,хоча для іншого може бути сміхотворна.

я дуже важко пережила смерть тітки (на початку березня), бабусиної сестри. бабуся померла 3,5 роки тому. вони все життя жили з нами, хоч я вже багато років живу окремо. але...то як хтось не уявляє життя без батька чи без сестри, то в мене були: мама, бабуся і тітка. одна дала життя, друга дала, як жити, третя дала, де жити. залишилась тільки мама. останнім часом з мого життя пішло багато людей, цінних і менелюблячих. і з кожною смертю я стаю сентиментальнішою, якось такою чутливою до лицемірства і брехні, беззахиснішою. вони мене захищали! а тепер мушу без них. більше того з"являються нові!!!!! в мене, наприклад, троє похресників...і ще купа маленьких діток моїх друзів, яких я люблю, за яких тішусь. але вони вже потребують мого захисту, того який мені колись теж був дарований......

коли померла тітка, жодна сволота на роботі не сказала мені навіть "співчуваю". а я так потребувала розмови, просто поговорити про те все. про те, що я переживаю. з будь-ким!кажу "сволота" про тих, хто зараз лізе, розпитує про терміни, тицяє пальцями, обкладає цінними вказівками, тисячами примовлянь і забобонів. мені хочеться вдягнути лицарські обладунки, взяти до рук щита, меча...і як тільки хтось щось ляпне...!!!!!!!

вони не вірили, що я хворіла-казали, що закордоном. вони тішаться, що подруга в лікарні, бо не ходить на роботу. так ніби вона на курорті. мене не відпускали ні на які іспити поки я вчилась. під час дежіспитів ставилися прем"єри і не дозволялося помінятися з напарницею. мені не підписувались "за власним рахунком", навіть якщо я в той день НІЧОГО не мала. якщо я перемагала в конкурсі, то мене не відпускалося на гала-концерт, чи на інтерв"ю.коли мені робили операції на зуби і дуже мучилась і СОРОМИЛАСЬ, мене загружали виставами і мені довелось звільнятись, щоб долікуватись. коли треба було відкатати всіми улюблених "снігурочок" всі мої напарниці успішно домовлялись і тільки я зривала голос на вулиці взимку без мікрофона.коли я втратила голос-на мене кричали, так ніби то я винна, що на роботі холодно, що я собі простудила все, що могла, і що мої дублерки ігнорували свої обов"язки, а я просто загналась. і ще сотні якихось безглуздих звинувачень, особливо, коли я була тривалий час наймолодшою в колективі!!!!!!!!!!

я розумію, що не тільки в мене ідіоти на роботі, вони всюди. на державному рівні ми взагалі за півсвіту віддуваємось в цьому напрямку. але за 10 років я нарешті виросла, знаю, що таке щастя, любов і радість кожного дня!я добре розумію, яка це все маячня, але я не бачу підстав бути відвертою з цими людьми.

я не хочу ділитися з ними жодною краплиною щастя! я не хочу, щоб вони дізнались про жоден мікромеліметр моїх здобутків! моїх нещасть і горя для них ніколи не буде існувати!