Ти егоїстка!

Як ти можеш! Діти за тобою питаються все частіше і частіше. Як ти собі дозволяєш ходити три а нераз і чотири рази на тиждень на збори. Ти стала егоїстична і зовсім не думаєш про дітей. Що я їм можу сказати? Чому мами нема вдома? Ну те, що я егоїст то це нормально, але як ти собі дозволила бути такою егоїстичною. Ти ж мама! Як ти можеш залишати дітей вечорами на мене і йти на свої засідання. Що тобі мало одного разу на тиждень? Ти в мене ще поплачеш. Я тобі покажу. Я тепер нічого не буду робити по-хаті. Ти в мене ще пожалієш.

Ну так... Я така. Егоїстка. Я егоїстка, бо не сиджу вдома і не їм все, що перед собою бачу. Як я собі навіть таке дозволяю. А про що маю жаліти? Про те, що Бог мене витяг за ноги з депресії, що показав мені, що жертвою бути не можна, що я перестала кидатись на дітей як коршун на здобич, що я полюбила себе, а ще важливіше, що мене просто прийняли без ніяких сподівань і списку який я повинна виконати і змінити себе до того, як мене заакцептують? Про це я маю жаліти? Чи про те, що я не боюсь тих закидів і істерик. Ні, я не боюсь істерик чи скандалів. Я обірвала шнурочки якими хтось шарпав. Не має він більше контролю ані над моїми емоціями ані над моїми діями. Тільки одна особа може мене контролювати, це я сама. Тільки з Божою допомогою я переживу все. Бог про мене дбає. Я ввірила своє життя Богу. Якщо це егоїзм, то я егоїстка.