Святвечір

При цьому слові згадується дитинство і село, де жила бабуся. Ще з порогу пахло грибною підливою,пампушками та узваром, а бабуся на малесенькому стільці ліпила вареники. Я незнаю як у неї вдавались такі рівні,без жодних формочок усі один - в - один. Нам, внучечкам, можна було все - бавитись тістом,пхати у вареники все що заманеться.
Далі ми дружно на вікні чекали першої зірки, потім до хати заносили дідуха, під лляний обрус ставили солому, під стіл сіно...
Бабуся обходила стайню,шопу, худобу...
А після вечері ми бігли на вулицю. Одного разу я на озері провалилась під лід і намочила єдині чоботи - так бабауся всю ніч сушила їх на пєці, щоб мама не бачила і я мала в чому піти до церкви. І це все робилось завжди тихо,спокійно без жодних нарікань з посмішкою на губах.
А ще любила слухати як бабуся зранку чи ввечері молиться - розстеляла на землі запаску, ставала на коліна і більше години молилась - за усе і усіх,кого знала, і не дуже...А я просила що вона молилась в голос. Переконана що багато чого погано не трапилось зі мною саме тому,що вона за мене молилась...
Перше Різдво буде без бабусі, 40 днів тому вона пішла від нас, саме так, не померла а пішла, тихо і спокійно у мене на руках...
Хтось питав чи страшно - ні, напевно тому що це рідна тобі і любляча людина, тому не страшно... Дякую Богу за думку що встигла за дві години до того покликати священника, якось так вийшло що з рідних поряд нікого не було, були на хрестинах...
Часто ще досі розмовляю з нею..
І Різдво вже не буде таким - тут, у Львові і пампухи не такі, і риба з супермаркету...
Зараз розумієш що стаєш дорослим, вже не будеш онучечкою,яка так любила класти лице в її долоні і вже дорослою просити розказати казку про Івана-Балабана, які так і не встигла записати....