Сурогатне щастя

Недавно у якомусь фільмі звучала фраза про те, що у деяких випадках людський мозок може вигадувати собі спогади. Якщо дуже болить, якщо ніяк не вдається спинити той нескінченний внутрішній діалог ("чому я?", "а якби все було інакше", "може я не додивилася якоїсь причини")... Якщо всупереч всім законам природи дуже ТИСНЕ ПУСТКА... Якщо усі ці "якщо" зібрати докупи, то наша підсвідомість може збунтуватися і почати лікувати нас своєрідним "плацебо", створюючи неіснуючі спогади.

Здається, що мій випадок ще гірший , я ж свідомо хочу того ліку. Така пересичена відчуттям тривоги, я б з радістю тішилась навіть вигаданим радощам. Починаю сама уявляти якийсь звичайний день, рутинну працю, і свій настрій: такий, коли хочеться посміхатися і мугикати якусь мелодію, коли вкотре із собою погоджуєшся: "а мені таки щастить у житті". Одна половинка мене якось так іронічно на це все реагує, а інша - насолоджується ілюзією.

А може такий метод виявиться дієвим? Читала ж про метод візуалізації. Якщо вперто уявляти бажане - воно матеріалізується! Хочеться повірити...А взагалі я про це не думаю, просто іноді роблю собі приємність помріяти.

В якості постскриптуму. На днях зустріла одногрупницю. Вона очікує малюка: кругленька, як гарбузик і така спокійна... Я фізично вбирала у себе якісь хвилі гармонії і такої собі життєвої сатисфакції. Дивовижно. Не можу забути цей солодкий стан співпереживання щастя