Спорожнівши на мрію
Published by Adriasia in the blog Все буде добре!!!. Перегляди: 928
Це трапилось сьогодні зранку. І я навіть не знаю чи є у мені жаль. Прийшло в якийсь момент, що не завжди те що хочеш є потрібним і навпаки. А я завжди хотіла багато. Не завше була готова аби це мати, але ніхто ж не боронив мені казати "хочу" і тицяти пальцем у небо.
Я так люблю коли зранку мені в кімнату світить сонечко. Воно у мене є лише... буде ше з годину і піде обігрівати інші сторони будинку. А ще коли дивлюсь влітку у вікно то бачу ліс. Байдуже що за моїм лісом з десяти дерев є школа, гамір, дітлахи... У мене вітер гойдає дерева, сонце пестить підвіконня і так починається кожен сонячний день.
Вчора прочитала один щоденник і там допис про зникнення. Згадалась собі років 5-ть тому. Прийшла до мене я колишня, сіла навпроти... І стало мені сумно.
Я не знаю хто я. Я заблукала сама у собі. Душа скрутилось клубочком і тихо вуркоче про втому. Хоча я ж молода, життєрадісна, енергійна... Я забороняю собі бути інакшою. Як ж багато в мені цього слова "я", я ще більше словосполучення "я мушу". Тільки вчора писала, що це заганяє, що ніхто, нікому, нічого... Але я мушу готувати сніданок, мушу бавитись в ляльки, мушу прибирати (хоч іноді)... цей список безкінечний. Це робить мене порожньою.
Оце прийшла до мене вчора я колишня. Яка ж вона була вільна. Так, вона була дурепою, але вільною.
Я вже писала про картину у червоних тонах. У неї вона була б чорною, абстрактною, химерною і їй би було байдуже. А я (то певні приходить з роками) волею-неволею думаю про те чи сподобається мамі. Хоча я ж не для неї малюю. Фіг з її думкою, але НІ. Мене з якогось дива почало турбувати питання "що подумають". Раніше мені було абсолютно байдуже. Так проявляються зморшки на серці? Вони відбирають у людини розум? Я не хочу цього!
Хочу в Карпати. Вилізти на якийсь горбик і викричатися. Вона б вже їхала в електричці, а я доварюю зупу.
Мене вбиває рутина, знищує зсередини...
You need to be logged in to comment
