Спогади дитинства

Вечір. Перед моїми очима повстала проста і навіть буденна картина, коли я дивився на запалені вогники в теплих квартирах, занурених у темряву багатоповерхівок. Сяючі квадратики, які простяглися повздовж чорних полотен стін, на фоні нічного неба, повстали в моїй пам”яті, побачені мною приблизно двадцять років назад під час вечірньої прогулянки з батьком. Моє життя так склалося, що в дитинстві я жив в одному кінці України, а літо проводив у дідуся й бабусі в другому. І, коли я повертався в кінці літа назад у Львів, то мене тягнуло туди, на Донбас. Я ніжно згадував ті будинки і вулички, повітря, яке кружляло там. Переглядав ці зворушливі картини, які закарбувались в моїй пам”яті, милувався ними. Згадувалось морозиво, куплене мені там дідусем, або бабусею, такий пломбір в стаканчику, де замість упаковки був лише приліплений зверху папірчик з якоюсь печаткою... Потім, коли життя заставило мене поїхати на Донбас на невизначений час, замість трьох місяців, як колись, то мене почало тягнути назад до Львова. Мені на той час було всього на всього дев”ять років. Проходили роки, і час та рішучість обставин робили свою роботу. Звичайно, думка про повернення назад до Львова, в якому я народився, ще жевріла в моєму серці, але з роками стерся у мене той потяг до повернення і я став звичайним мешканцем Донбасу, як і інші, і те, що я народився у Львові, згадувалось вкрай рідко. В Донецькій області пройшли довгі десять років мого життя, і повернення, таке колись бажане і омріяне, але з часом майже забуте і полишене в моєму серці, таки здійснилось. Знову вечір, і курсувавший тоді поїзд Луганськ-Львів привіз мене на головний вокзал. Маршрутка довершила справу, і ось, перед моїми очима повстали картини дитинства, картини, яких в моїй свідомості торкнулась руйнуюча рука часу і моєї власної уяви, але переді мною вони повстали такі, як є. Не скажу, що вони зовсім не змінилися, але зміни були зовсім незначні. Хвилюючий момент, очікуваний і виплеканий в дитячих мріях все ж таки відбувся, і за цей чудовий подарунок я вдячний тільки Богові, тому, що я розумію, що це повернення, таке нереальне колись для мене реальним зробив саме Він...

© Ільчук О.Є.2014