Сім заповідей життя від Бруно Ферреро

Сім заповідей життя від Бруно Ферреро.
1. Здійсни свою мрію Один ірландський письменник сказав так: «Я є бідний, я маю лише свою мрію». Св. Іван Боско не мав жодного цента. Але в нього була найважливіша річ, яку може мати кожна людина – він мав мрію. Кожен повинен віднайти свою мрію і старатися здійснити її. Щоранку ми маємо задаватися питанням: якби це був останній день мого життя, чи я б робив те, що я збираюся робити. Якщо відповідь буде негативною занадто часто, то у вас є проблема. Кожен несе в собі мрію, яку треба здійснити. Тому що Бог не створив нікого, хто є до когось подібний. Кожен з нас є частинкою пазлу. І жодна частинка пазлу не є подібною до іншої. Хто не здійснить своєї мрії, яка є у планах щодо нас, залишає у загальній картинці пазлу дірку. І це дуже сумно. Бог ніколи тебе не запитає, чому ти не був винахідником або Мойсеєм, або великим хірургом. Він хіба тебе запитає, чому ти не був самим собою. Тому бажаю вам бути собою.
Є така історія. Був один продавець годинників і біжутерії. Якось він сидів у магазині і бачив через вікно, як проходять люди. І побачив білу головку, яка проходила вперед-назад кілька разів. Ця біла головочка зупинилися, підняла голову. І продавець побачив два дуже гарних голубих ока. Після того задзвонив дзвоник, в магазин зайшла маленька дівчинка з білим волоссям і в руках тримала пакетик. Дівчинка сказала: «Я хочу купити ці коралі з дуже гарним каменем». Продавець відповів, що це коштує багато. Вона запевнила, що знає, що прикраса дорога, «але цей камінь має такий самий колір, як колір очей моєї сестрички. І відколи у мене немає мами, вона мені за маму. Сьогодні у неї день народження і я хочу подарувати їй цю прикрасу». Продавець взяв цю прикрасу, найдорожчу в його магазині, гарно запакував, дав дівчинці і чекає на оплату. Дівчинка випорожнила все зі свого пакетика – ґудзики, ляльки, стрічки, старі монети, і спитала – «цього достатньо?». Продавець кивнув: «цього достатньо». Дівчинка взяла прикрасу, вийшла, а продавець все, що вона залишила, викинув у смітник. Через хвилин 15 у магазин зайшла доросла дівчина, яка мала очі того ж кольору, що і камінь. І зі злістю каже до продавця: «Ви продали моїй сестрі ці коралі. Але ж моя сестра не могла оплатити цю прикрасу». Але продавець мовив: «Ваша сестра оплатила цю прикрасу. Вона заплатила найдорожчу ціну, яка могла би бути. Вона дала все, що мала».

2. Люби життя і слідуй за своїм серцем Життя – це все, що у нас є, це найбільший дар, який ми маємо. Якщо на подвір’ї поставити кількох дітей, вони відразу почнуть галасувати. І власне цей галас – це є галас життя. Це найгарніша музика.
Коротка історія про поета, який викладав у Паризькому університеті. Кожного ранку дорогою на роботу він проходив біля жінки, яка сиділа біля церкви, просила милостиню і завжди мала опущену голову. Він ніколи їй нічого не дав. Якось товариш запитав його, чому він не дає їй милостиню. Поет відповів, що потрібно щось дати для її серця, а не рук. Наступного дня він прийшов зі свіжою трояндою і поклав її в руки жінці. Вперше за багато років жінка підняла очі, поцілувала руки поетові, встала і пішла геть. Тиждень її ніхто не бачив. Через тиждень вона повернулася на те саме місце з опущеними очима і простягнутою рукою. І приятель запитав, з чого вона жила всі ці дні, якщо їй ніхто нічого не давав. Поет відповів: «З троянди». Можна прожити з троянди. Є багато речей, які не повинні наповнити наші руки, але повинні наповнити наше серце.
У великому багатоквартирному будинку жило дві сім’ї. В обох сім’ях були дівчатка 10-літнього віку. Але через сумну пригоду одна з дівчаток померла. Того ж вечора інша дівчинка пропала з дому. Батьки, налякавшись, були готові йти шукати її, але почули маленькі кроки. Батько відчиняє двері і суворо каже: «Де ти була?». Дівчинка відповіла: «Я ходила до мами подружки потішити її, бо її донька померла». Батько мовив: «Як ти могла потішити її, ти ж така мала». Дівчинка відказала: «Я сіла їй на коліна і плакала разом з нею».

3. Небо близько Ми завжди думаємо про Бога, ніби Він десь далеко. Насправді Бог не може бути в небі, він є тут. Бог є всюди, Він безмежний, Він близько.
Бабця з онуком зайшла до церкви, клякнула і почала молитися. Хлопчик клякнув біля неї, дивився на неї і на червону свічку, яка горіла. І каже: «Бабцю, а коли буде зелене світло, ми підемо геть?». Для багатьох є так. Однак ми повинні знати, що Бог є близько.
Одного разу Господь послав на парафію емейл і написав: «Завтра ввечері прийду вас відвідати». Наступного дня ввечері церква була переповнена. В один прекрасний момент Господь заходить, сідає на вівтар і каже всім: «Доброго вечора». І мовчить. Через деякий час всі встали і пішли геть, бо Господь нічого не говорить. І залишають Його в церкві, бо Він і так звик бути сам. Коли люди повернулися наступного дня зранку, переконані, що Він нарешті щось скаже, були під враженнями. Церква була вся розписана. За допомогою ручки, олівця, фломастера. Стіни, образи, лавки. Хто це міг зробити? Люди починають читати і всюди одне і теж слово. Це слово – «увага». Мабуть, часто ми не звертаємо багато уваги. Можливо, через це наша віра не є такою глибокою. Можливо, через це не відчуваємо Господа настільки близько, наскільки Він є. Власне Бог є, він є близько до нас, поруч з нами. Господь не є тільки в церкві, і ця червона свічка ніколи не стане зеленою.

4. Майбутнє у твоїх руках Згадаймо притчу про таланти. Одній особі Господь дає десять талантів, іншій – п’ять, останній – один. Механізм усіх притч Ісуса схожий. Пан відходить, а потім вертається, щоб попросити звіту. Найцікавіше думати про останнього, який отримав лише один талант. Він каже до Господа: «Ось Тобі Твій талант. Я знаю, що ти злий проклятий капіталіст (прочитайте, так у Євангелії написано. – Ред.). Тому що Ти збираєш там, де не сіяв та не насипав. Ось Тобі Твоє, забирай собі». Господь відповідає: «Так, я нещасний, злий капіталіст, збираю там, де не розсипав. Власне через це ти повинен був віддати талант банкірам і я би взяв відсотки». Господь дав нам таланти, створив нас для чогось. Це може бути будь-яка річ, велика, маленька. Але Він повернеться і запитає: «Що ти з ним зробив?». Є в Євангелії молода жінка паластенянка, яка проголошує пісню «Величає душа моя, Господе». Це не проста пісня, це заклик. Таким чином, ми знаємо: якщо в цьому світі є ще люди, які голодують, царство Боже ще не почалося. Це власне є наше завдання. Кожен з нас має завдання і кожен з нас має щось, що лише він має зробити.

5. Будь міцним, сильним Бути міцними означає ніколи не втрачати відваги перед труднощами.
Дідусь прогулюється з маленьким онуком і показує йому великі дерева. «Дивися, хлопчику, як працюють дерева». Хлопчик здивувався: «Що вони роблять?». Дідусь відказав: «Вони тримають небо близько до землі. Дивись, які вони напружені – коріння тримається землі, листя протягнуте до неба. Вони мають дуже важливе завдання». Хлопчик запитав, а що хоче від’єднати небо від землі. Дідусі відповів: «Вітер. Але дерева тримають міцно і наразі перемагають». Це власне є призначення (доля) людини – тримати небо близько до землі. Це є важко.

6. Примирися зі смертю Отець Боско здійснив річ, від якої всі були під враженнями. Він просив своїх учнів, щоб вони робили вправи доброї смерті. Тобто дітям, хлопцям він говорив про смерть. Чи це неправильно? Чи натомість важливо знати, що ми маємо точку, куди ми прямуємо.
Була пані, яка часто відвідувала парафію, особливо, коли були святкові обіди. Коли вона була старенькою, сказала: «Я вже готова. Але я вас попрошу про послугу. Коли я буду лежати у гробі і всі прийдуть мене провідати, я хочу, щоб мені у руку поставили ложечку». Священик здивувався. «Хочу ложечку. Всім, хто буде питати, поясніть: кожного разу як в парафії був святковий обід і доводилось довго чекати, коли я бачила, що на столі біля тарілки була маленька ложечка, це означало, що буде щось солодке або морозиво. Тому я хочу, щоб всі знали, що найгарніше, найсмачніше буде в кінці. Тому я хочу тримати ложечку». Часто думаємо, що час минає і наближається до кінця. Кінець життя для християн не є як в американських фільмах, де ковбой рухається на захід сонця і пише «кінець». Ми рухаємося/наближаємося до початку.
Була родина – батько, мати і 7-річна дитина, хлопчик. Вони довгий час чекали ще одну дитину. І нарешті сказали, що у них народиться дівчинка. Мама, щоб хлопчик не ревнував, придумала маленький обряд. Кожного вечора хлопчик співав колискову для сестрички, яка мала народитися. Кладучи голову на живіт мамі, співав колискову. Потім – важкі пологи, дитинка народилася червона і не дихала. Дівчинку помістили в інкубатор. Лікарі сказали, що дитинка навряд чи житиме. Хлопчик хотів побачити свою сестричку. І коли лікарі були готові відключити апарати, хлопчик з батьками пробрався до сестрички. Коли він побачив сестричку, підійшов, поклав голову на ящик і заспівав колискову. І як тільки він почав співати, дівчинка почала дихати! (Це правдива історія. – Ред.). Тоді мама почала закликати: «Співай, синочку, співай!». Тепер та дівчинка дуже добре себе почуває і лікарі запитують: «Як?». Я думаю, що причина проста – коли дівчинка відчула, що на неї чекають, вона почала дихати. Ісус сказав найгарнішу в Євангеліє фразу – «Я йду і приготую для вас місце. Там де буду Я, там будете також і ви». Нас чекають.

7. Життя – гра з крапочок, які потрібно з’єднати Коли від однієї крапочки олівцем проводити до іншої, в кінці з’являється образ, малюнок.
Був чоловік, який вирощував риб. В нього були басейни з рибою – це була його робота. Але однієї ночі велика буря перевернула все. Він почув, що вода втікає. Для нього це могло бути руїною. Він серед ночі вийшов і почав шукати дірку, звідки втікає вода. Він падав-піднімався, аж поки не знайшов місця, звідки втікає вода. Закрив дірку і пішов спати. Зранку, коли він прокинувся, відчинив вікно – з водою все було добре. А те, що він вночі ходив по болоті, зробило дуже гарний малюнок. Так само і ми вкінці життя побачимо малюнок нашого життя.
У сні, який бачив св. Іван Боско, одна пані йому сказала: «Одного дня ти все зрозумієш». Отець Боско наприкінці свого життя, під час останніх літургій, які він відправляв, кожного разу плакав. Бо він побачив малюнок свого життя. І ми будемо насправді щасливими, якщо побачимо, що малюнок нашого життя і той малюнок, який для нас приготував Господь, будуть однаковими. Ви крокуєте, часом падаєте, але піднімаєтеся і малюєте свій малюнок.
Щоб малювати, потрібен олівець. Тут є п’ять речей, необхідних для життя.
1) Все, що найважливіше, є всередині.
2) Кожного разу, коли повернути олівцем, олівець залишає слід – ви залишаєте слід.
3) Дуже гарна річ – гумка, якою можна стерти. Якщо помиляєтеся, завжди можна стерти. Це називається прощення.
4) Але ще є річ важка. Якщо хочете, щоб олівець міг далі малювати, його потрібно підгострювати. Це важко, бо треба частинку відрізати. Але дарувати – це завжди відмовлятися від чогось. Одна з найгарніших молитов, які я знаю, каже так: «Господи, зроби з мене лампочку. Я витрачу самого себе, але я зможу подарувати світло іншим».
5) Якщо ви хочете, щоб олівець малював, мусите довірити його більшій руці. І моє до вас побажання – будьте як олівець у Божих руках.