Швєткові роздуми

Ледь встигли відмайоріти сторінки соцмереж яйками та здобними хлібобулочними виробами, як їх заполонили георгіївські стрічки з червоними стягами. Про древньоязичницькі традиції Пасхи мені писати не хотілося, та і настрою не було. Лише місцями мене в душевну скорботу вводили підслухані діалоги про "нарешті можна буде їсти мнєсо і кобасу". Щось аж переверталося зсередини. Яка нафіг кобаса? Зміст свята то ж у зовсім іншому. До хати долинало піяння священника... Я плакала. Чесно. Але не тому, що всі такі ошатні після служби нарешті напхаються тої кобаси і мнєса. Мені було шалено шкода людей. Хтось скаже себе пошкодуй... Але... Я ж не про те. Зміст свята, суть його замилили, забули, заспівали і заїли шинкою з яйком (неодмінно свяченим і розписаним і всіх традиціях та канонах древньоязичництва). Де люди? Де ви у Біблії про писанки читали? Де? Покажіть мені. І не тра тицяти під носа якісь недолугі книжки писані ще більш недолугими "батюшками". Сучасна релігія - хороший метод для керування, самозбагачення і блюзніртсва. По плащаниці в кожній церкві. Просто вдуматись у це. Не тупоосло робити як предки (язичники до речі), а коли вже є християнами то бути ними до кінця. Дивлюсь на язичництво прикрите хрестом і так якось важко на душі. (я не баптист чи ще хтось просто думати вмію).
А чи багато у своїх сім*ях згадало що Ісус зробив для вас? Хто в цей день розповів своїм дітям про жертву яку дав Бог? Наїлися мнєса і всьо? А суть свята то в зовсім іншому. Хоча нє... ще тра нові мешти і нове плаття/костюм для походу в церкву. Якось так....
А нині... нині все майорить стягами. Кров - це кров, а не стяг. От було велике могутнє СРСР, але ж наше рідне - інше свято... інше. А про день перемоги. Мій прадід стільки пережив, слух втратив, воював. А тепер є Янукович. Що дала простим людям ця клята незалежність? Чому клята? Бо баранам не можна такими бути. Критикувати можна багато. І поки кожен у себе не запитається "а що я роблю для країни за яку вмер мій ... (хтось, у всіх хтось та вмер на війні)?. Доти не буде у нас незалежності. А барани і далі житимуть у країні де працюють не закони, а хабарі.
Шкода, що нема свята розуму. А може варто таки щось робити аби таке свято було? І коли почнеться українська незалежність, справжня, от тоді і майорітимуть стяги.

А нині варто вшанувати пам*ять тих, хто бажав нам кращого життя, най і ціною свого. А чи ми цінуємо їхню жертву? А чи цінування жертви – майоріння стягу? Може варто зважитись на вчинки гідні своїх предків?


А ще я цього року принципово не робила мила-писанок. Після того як минулого року їх поклали у кошик аби "свяченим" ся мити... І чому люди не хочуть думати?