Щоденникова жилетка

...................

Дякую, Іруся. Я жива і здорова, а це вже немало.
Вірю, що і далі все буде краще.

Якщо минуле змінити не вдається,живіть майбутнім.
Люди бувають і в 40-50-60 знаходять сааме "ту половинку"!!!
У вас ще ціле життя попереду,і кохання і діти,все буде.
Ступайте у світ не з питанням " що робити", а з словами: хей хей,я тут,життя прекрасне.Повірте в це,і воно ТАК буде.....

Важко то чути: "справишся, ти сильна"....дійсно важко. Але щось казати людині, яка дійсно переживає біду, - то ще треба знайти ті слова.... І важко Вам, і важко навколишнім. Одна сторона співчуває, інша того співчуття хоче уникнути, а коли всі разом починають грати роль "все нормально", то теж якось не так. Знаю. І не знаю, чим підбадьорити..Поділюсь, що я у важкі моменти стараюсь витісняти питання типу: "чи то я не заслужила" чи "чому мене покарано" і намагаюсь повірити у те, що Бог н дає випробувань таких, яких ми не мжемо витримати. І ще що все робиться недарма, десь є той сенс, який не лежить на поверхні. Треба вірити, що він є, бо інакше можна збожеволіти. Вірте у Божий задум щодо Вас - Ви ж його улюблена дитина, як і всі ми.

Та от власне, що в принципі говорю про це все фактично з 1 людиною, більше нема з ким. Все решта так, обривки фраз. Вірю що з тим всім теж їй набридла, тому і виписала то все сюди. Дякую, що прочитали і пишете. Слова підтримки все ж таки дуже важливі.
Ви праві. Ото єдине, що рятує. Віра, що все це не просто так )) І що якийсь задума все ж таки є )))

Співчуваю такій ситуації, але на справді повірте: немає нічого поганого щоб не вийшло на краще( трохи згодом переконаєтесь і згадаєте мої слова). А зараз попробуйте відволіктись, займіться тим чим завжди хотіли, але не мали часу, ну я не знаю: йогою, танцями, аквааеробікою(дуже рекомендую-вода суперово знімає негатив), поїдьте кудись на екскурсію, сходіть на ковзанку - постарайтесь розслабитись і все вийде. І не забувайте - шклянка наполовину повна, а не наполовину пуста. Більше оптимізму)))

серце мусить вірити у чудеса
я колись теж пройшла дуже жорстку школу, вийшла звідтіля покалічена (і фізично, і душевно), без нічого абсолютно, десять років життя пішло і все..
дуже довго довелось приходити до тями, але з часом, то минулось, спочатку пробачила за все, що зі мною зробив той, колишній, тоді почала по іншому дивитись на світ, змінила місто, вчилась вірити і довіряти людям, і чоловікам теж. Час лікує, досвід вчить, ми стаємо міцнішими, і, головне аби серце вірило у чудеса, бо вони - таки є.
Бо твоє, правдиве і щире, справжнє кохання ще попереду. Вір у краще, бо воно таки так і є

Дякую, дівчата за коменти і за слова підтримки.
Терез, та я пробачила і не злюся, тим більше що людина таки по натурі хороша і все ж таки не такі і погані були ті 8 років. Просто реально важко повірити, що все буде добре. Дуже багато залежить мені в житті на любові, не можу я без неї.
А час іде...

Знаєте, вісім років це багато. Це кавал життя.

Рани загояться, але важливо щоб ви знали де і які помилки допустили, щоб їх виправити на майбутнє. Виправите, то все буде добре. А ні... то станете на ті ж граблі. Краще таки проаналізувати себе і виправити помилки. Картати себе не варто, бо того вже нема. Воно минуло. Минулого не повернеш.

Вчимось з минулого і будуємо майбутнє.

Знаєте, Марусю. Я така, що тиждень поплачу, місяць позлюсь, далі почну аналізувати і вірити в майбутнє. Я думала про свої помилки ще під час тої всієї катавасії. Пробувала частково виправити. потім був ще один шанс вже після розлучення, але дуже добре собі затямила, що все дуже добре виходить, якщо того хочуть двоє. Якщо ж один перестає хотіти - хоч кіл на голові теши, нічого в тебе налагодити не вийде.

Мені направду було завжди дивно дивитися історії про людей, які розлучались, мали по кілька шлюбів за життя. Як завжди думала, що то з "кимось іншим", а з нами таке не станеться.
Ну, відать такова селяві

Юль, та я у твої роки... Час наразі для тебе лише лікар, і крапка.
коли мені мало бути 30-ть, а тоді і 32 почало маячити... а нічого взагалі, окрім собаки, і не було, то було страшно, і сумно, і гірко часом. Та моя любов мене знайшла тоді, коли я того і не чекала. І те, що я мала перед тим, то було варте того, щоб потім отримати своє. Може мені треба було отримати спочатку по голові, щоб потім зрозуміти і змогти оцінити?

Цілком можливо. Знаєш, люблю анекдот про жіночу логіку. А яка ймовірність? - 50 на 50, або так або ні.
От думаю, може, кішечку собі завести. Тільки шкода її, бідаку, що буде сама дома сидіти.

кішка, доросла, спить мінімум 16 годин на добу, а кошеня, то й ще більше. Головне брати не маленьке, десь з 2,5 місяців починаючи, і буде тобі мур-мур, няв-няф.
але подумай, чи справді хочеш.

о, ну і про те, що "мрії збуваються, але у той момент, коли то тобі найбільше потрібно" - ну ти в курсі

Прям захотілось бути кішкою ))))

Chortenia, а ви заводьте одразу 2 котів
І їм саменьким в хаті не скучно, і вам весело (гарантую).

І по темі.
Все. Буде. Добре. !

Нііі, двох я не потягну. Шкода тварючок. А от одного вже намітила )))