Самостійна подорож до Чорногорії - пам'ятка ч.1

http://galakavun.livejournal.com/1509.html

(за посиланням можна побачити додаткову інформацію і фото)

Житло.
Спершу ми, звичайно, хотіли звернутися до туроператора, що займається Балканським напрямком, та, коли почали цікавитися туром, виникло багато «але». Так, місця на віллах були, але на тих, що коштують в два рази дорожче середньої ціни на житло в Чорногорії. Так, це центр міста, але до його історичної частини декілька кілометрів. Так, сто-двісті метрів від пляжу, це не так і далеко, але коли долаєш їх крутим схилом або тисячею сходинок, прогулянка до моря і, що важливіше – від нього, може перетворитися на дуже довгий похід. Крім того, я хотіла жити неподалік від кордону з Хорватією і Боснією та Герцеговиною (аби при нагоді поїхати туди на екскурсію), але з містами у цьому регіоні туроператор не працював. Він, як і багато інших, пропонували вкрай туристичну Будву і все, що знаходилось біля неї. Нам, разом з тим, хотілося відчути місцевий колорит, побувати там, де місцевих більше ніж туристів, а не навпаки. Якщо не помиляюсь, серед запропонованих міст був ще Тіват, але там знову ж таки не підійшло житло.
Таким чином ми перебрали всі (а їх було всього, мабуть, по 3-4) варіанти в декількох містах, що пропонувала нам агент, і вирішили не зупинятися на жодному. Впевнена, що в Чорногорії все більш-менш пристойне житло коштує дуже дорого, а селитись в безпосередній близькості до моря, щастить лише обраним, я про всяк випадок відкрила один з тих сайтів, на якому можна забронювати будь-яке житло у будь-якому куточку світу за будь-які гроші. Перед очима моїми виникла картина з серії полотен «до кольору до вибору». Абсолютне нормальне житло, неподалік від моря коштувало в рази дешевше, ніж те, що пропонував туроператор. І, що найбільше тішило, будь-яке місто було до наших послуг. Давно мріявши побачити Бока-Которську затоку, що до недавнього часу вважалась найпівденнішим фйордом Європи, ми обрали місто, що знаходиться на її березі – Герцег-Нові. Саме з його затишних балкончиків видно, де море утворює затоку, проходячи крізь природну гірську браму. Від нього ж – декілька хвилин на машині чи автобусі до Хорватського кордону.
Ми їхали в кінці вересня, сезон вже закінчувався, тому вибір житла був дійсно величезним. До речі, щодо часу поїздки. Приведу декілька цілком очевидних причин їхати відпочивати не в розпал сезону, а в кінці літа або на початку осені (це стосується, звичайно, не всіх, але багатьох популярних курортів).
1) Спека, яка в липні сягає 35 градусів за Цельсієм і навіть вище, стає помірнішою. Відпочивати на сонці можна навіть в день.
2) Падають ціни на переліт чи переїзд.
3) Одна з найважливіших причин, яка в загальному тягне за собою всі наступні – зменшення кількості відпочиваючих.
4) Ціни на харчування стають дещо меншими.
5) Ціни на житло стають меншими в два, іноді навіть три рази.
6) Не потрібно ліктями пробивати місце під сонцем у прямому значенні слова на пляжі або займати його з самого ранку.
7) Екскурсії, особливо морські прогулянки, стають комфортнішими. Адже 30 людей на невеличкому кораблику і 60 – це дуже велика різниця.
Отож, ми обрали прийнятний для себе варіант житла, забронювали його на необхідні дати, зв’язалися з власницею електронною поштою та узгодили всі деталі. Звичайно, я трохи переживала, як все буде. Але, начитавшись на форумах, що в таку пору житло в Герцег-Нові та й у багатьох інших містах Чорногорії, можна знайти вже на місці, заспокоїлась. Сама так робити не пробувала, тому радити не буду. Але теоретично, думаю, це можливо. Принаймні вивісок про короткотривалу оренду і вільні номери/кімнати бачила достатньо.
Як дістатися.
Щоправда, аби бути до кінця справедливою, скажу, що до туроператора нам все ж довелося звернутися, адже він пропонував досить вигідні чартерні автобусні й авіарейси.
Зваживши всі за і проти, вирішили, що добиратися до Чорногорії вигідніше літаком. Так, з одного боку, ціни на автобусні чартери значно нижчі, ніж квитки на літак. Проте, зауважте, що ви будете проїжджати через інші країни Європи, аби дістатися до Чорногорії (включаючи зону Шенгенської угоди), а для в’їзду на їх територію потрібні візи. Тому додайте до вартості автобусної поїздки консульські збори цих країн, кошти на оформлення додаткових документів, а також на повсякденні дорожні потреби, їжу. Вийде мало не та сама сума. Крім того, в дорозі ви будете знаходитись довший час. Якщо у вас, скажімо, коротка відпустка, вам захочеться витратити її більш раціонально. Тому, мені здається, літак – це оптимальний варіант. Втім, це як кому зручніше, а головне – цікавіше. Не одноразово була в автобусних турах, і, безумовно, своя романтика в такій подорожі є.
Щодо квитків, то їх, звичайно, можна придбати не лише в туроператора, але на той час інакшого варіанту вильоту зі Львова не було, при тому, що ціна за переліт була однією з найоптимальніших у всій країні, хоча й не дешева в загальному, європейському, значенні. Класична лоу-кост система не працює, коли напрям не забезпечений регулярними рейсами. Словом, зрозуміло, коли вибору немає, ціни значно завищують. У туроператора ми також оформили страхові поліси на час поїздки. Туристичний агент також видала нам пам’ятки туристів з номерами телефонів посольства і представників туроператора.
Літак.
За дві години до посадки, як і вартує робити пристойним туристам, ми стояли біля стійки реєстрації пасажирів. Зробивши всі необхідні формальності, помилувавшись новим терміналом Львівського аеропорту і скориставшись вільним бездротовим доступом до всесвітньої мережі, ми пішли на посадку. Зі Львова до Тівата летіти трохи більше години.
В літаку все було мило, доки ми не зрозуміли, що окрім соку і чаю-кави нічого їстівного для пасажирів не заплановано. Це трохи роздратувало. По-перше, ну, люблю я їсти в літаках. А, по-друге, ми вже банально були виснаженими і хотіли перекусити. Пропозиції придбати їжу за свій рахунок ми також не отримали.
Коли по поверненні додому ми звернулися до туроператора з питанням, чому в літаку не годували, нам спокійно відповіли: «А що там летіти? Годину можна й потерпіти». Загалом, так. Хоча, якщо хтось летить з дитиною, думаю його чи її така відповідь не влаштує. Та й, якщо говорити про дорослих людей, короткий час в дорозі – не аргумент. Адже, доки доберешся до аеропорту (зауважте, що не всі добираються з інших районів Львова, дехто й з інших міст), доки дочекаєшся посадки, трохи більше години в дорозі, півгодини-годину проходити паспортний контроль і чекати на багаж, годину-дві добиратися до місця призначення, доки заселишся, роззирнешся на новому місці... Ось так виходить, що людина нічого не їсть вже близько 6-8 годин. Так, можна поїсти до вильоту, в аеропорті, але це справа не найвигідніша, та й навіщо, якщо в літаку вже за сорок хвилин мали б дати щось перекусити? На це багато хто розраховує. То ж додайте до вартості квитка ще п’ять доларів і дайте голодним пасажирам хоч по якійсь вафлі чи булочці! Ну, або, принаймні, попереджайте про своє небажання робити це. Буквально нещодавно переглядала сайт однієї з лоу-кост авіакомпаній. Ціни на квитки там дійсно дешеві, але вони не включають харчування. Якщо пасажир бажає, він може замовити його за окремі кошти одразу, оформляючи квиток. При цьому представлені і звичайні, і багатокалорійні, і дієтичні, і дитячі страви. Всім вигідно, всі задоволені. Словом, уточнюйте, чи в літаку годуватимуть, коли купуєте