Розумний садівник
Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 1363
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч...
М. Рильський
Пригадую, як одного разу тато прийшов додому з чергування - і стоїть в передпокої, вагається, чи визуватись. Мама пита: "Щось треба?" А тато: "Так, петрушечки б до вечері, свіженької". Після роботи, та ще і зайшовши до хати, не хоче він на город. Але і маму не відправить - після того, як того єдиного разу, коли він попросив нарвати петрушки, мама принесла жмуток морквяного листя. Моркви, насіння якої тато вечорами клеїв клейстером на туалетний папір через рівні проміжки, аби рядки вийшли ідеальними! А мама взяла та і намикала гички. Переплутала.
Чи то від мами я внаслідувала оту нелюбов до городів, чи то дитячою травмою стало для мене те, що одного разу я зжерла з листям свіжого салату гусінь... не знаю. От тільки я часто мріяла в дитинстві, щоб ми переїхади до міста, щоб я пішла у справжню школу, щоб вдома був туалет, щоб не було тих дурнуватих ділянок з дурнуватою картоплею і дурнуватою квасолею на гичках. Втім, в ті часи город був джерелом нашого виживання. І я, молодша школярка, це розуміла. І слухнян допомагала татові підвязувати помідори в саморобній теплиці. Так-так, мій тато був класним городником. Земля відповідала на його працю взаємністю. Наша полуниця була як з картинки, помідори родили рясно, ціле літо ми були забезпечені зеленню, цілу зиму - коренеплодами. Тато завідував усім - і садінням, і доглядом, і збором, і зберіганням. Мав багато талантів, і цей - один із визначних.
Та нарешті ми переїхали у місто. Я думала, що втекла від городів і землі. А насправді - почалась гра у хованки, яка тривала більше десятиліття. Я тікала, земля наздоганяла. В різних ситуаціях. "Дай мені, Боже, заробляти достатньо, аби ніколи не копати ту Бульбу власноруч" - молилась я, йдучи зі співбесіди. Я шанувала працю селян, і дуже хотіла заробити, щоб заплатити їм за всі ті редисочки і картопельки.
Та земля наздогнала. Життя мого коханого тісно пов'язане з селом, дачею, садом... Приймаючи його, я мала прийняти і цю частину його життя. Не зразу воно далося. Прокидаючись о 06.30 в день свого 20-річчя, я подумки матюкала і холод надворі, і ті дерева, які ми мали того дня садити (це була субота). Ще якийсь час в голові блукали дибільні думки влаштувати скандали типу "або я, або твоя драна дача!" Та розуму вистачило просто почекати. А з часом...
А з часом я побачила, яке захоплююче і шляхетне заняття - садівництво. І вже не ревнувала чоловіка до тих щепів, які він ніс на підготовлену землю загорнутими - обережно, наче немовлят. Це зараз рясніють яблука. А тоді ще стільки роботи було попереду! Щеплення, обрізка - справжня садова хірургія; догляд, лікування, добрива, загортання на зиму, знов обрізка і формування крон... І дерева відповідали вдячністю. Щоразу, як ми приїжджаємо у свій сад, мій чоловік першим ділом обходить невеличкий маєток. Дивлюсь на нього здалеку - і здається, що дерева з ним вітаються і розмовляють. Ну він-то точно до них говорить. "Чогось ви прихворіли" - з сумом гладить він сливові деревця по плямистому листячку. "Зараз обірвемо зайві яблука - і буде тобі легше" - "заспокоює" тонку яблуню, обвішану зав'яззю. А дерева шелестять-шелестять до нього, теж щось розповідаючи.
У суботу вийшла я на поле - і очей не могла відвести від свого коханого, який садив деревця - тепер вже у рідному селі. Синє, пронизливе небо над обрієм - і струнка фігурка на тлі тої синяви що викопує яму, закладає добрива, урочисто відправляє на місце деревце, засипає, підливає... замилувалась і майже не помітила, як навколо татка незграбно пораються дріболясті помічникиПідійшла до них... Вірунчик заздрісно виглядає зі слінга, мовляв, чекайте ще хоч рік - я теж тут як візьмусь до господарки!
Робота на землі - вона не брудна. Вона шляхетна і особлива. Бо ж хай би як ти дотримувався правил і технологій, ніщо у природі не обходиться без долі справжнього дива. І ці дрібні листочки, що проглядають із землі, і стрункі стовбури дерев, що гостро торують височінь, - справжні дива природи.
Ось так, вже зовсім по-іншому дивилась я на садіння дерев, аніж 6 років тому. Багато змінилось. Цікаво, чи доросту я колись до вазонів на вікнах? Все життя попереду, зрештою.
А садівник - це не професія. Це світогляд, напевно. Щось часто останнім часом пригадується мені той вірш Рильського, і коли кажу "розумний садівник" - то перед очима мені чоловік мій, який деревця свої плекає. Хоч поет зовсім не про рослини говорив...
І тато в мене теж був "розумний садівник". Не такий технічний і новаторський, як татко моїх дітей, але йому б у ті роки інтернет... Хоча, май він інтернет - ми б так і не переїхали до Львова ніколи, а стали б відомими агробізнесменами, і я б теж долучилась до сімейної справи, і тоді знову-таки земля наздогнала б мене уповні...
Загалом, є речі, від яких не втечеші речі, до яких треба дорости.
Колись посаджу дерево...
You need to be logged in to comment