по трохи всього

паскудно...
я не вмію бути щасливою мабуть, і жодні фрази на кшталт "повірте у те, що ви щасливі і ви станете такими" з маловідомих мені причин на мені не працюють... А може то я така маловірна?
холодно... мій персональний особистий холод, що наче зламаний не у ту сторону кондиціонер випромінює моя особистість... Не хочу більше притворятися щасливою... не хочу більше бавитись у цю дибілкувату маніакальну гру "все добре"... та не добре... не...
монітор... я знову можу пити каву... і робитиме тепер це безмірно... відрами
вода не рятує. байдуже що у мене вона власного сльозоточивого виробництва. холодно. я не можу збагнути чого мною так таліпає від холоду, якщо потепліло... а може холод має іншу природу аніж погода за межами моєї клітки?
нині я збагнула що нікому не говорю про то як і що є у моєму житті... взагалі НІКОМУ. кажуть друзям довіряють... а я... завжди мріяла мати друзів... а ще мріяла аби у всьому світі був мир і достаток і полетіла на Місяць...
я знаю, що з мене лише поржуть у кращому випадку, у гіршому ще будуть смакувати деталями мого життя з лєвими людьми, бо ж треба про щось говорити...
а мені хочеться просто плакати.
і задрало розуміння того, що цьому світу потрібні лише позитивні, радісні, усміхнені, успішні. решта - неліквіди, відходи світу цього, лохи і лузери. Я намагаюся... намагалася бути позитивною, радісною, усміхненою... мені навіть вірили...
я більше не можу...
в мені нічого не залишилось... нічого, що я змогла б віддати...
тиск стрибає у найневідповідповідніші моменти і я стаю просто непридатною до життя... не можу нічого планувати... про щось мріяти. Я зайва у цьому суспільстві успішних і щасливих.... Бо через власне здоров*я випадаю з ритму ... випадаю з відповідальності... випадаю з цієї каруселі життя
я не можу більше вдавати з себе таку всю радісну і кльову, а коли в моїй шафі закінчуються щоденні та святкові маски я стаю зайвою... кому потрібна ниюча істота...
ну не вдається мені нічого змінити... я жила згідно всіх своїх психологічних знань... а вони не працюють. Може тому, що я знаю як воно має діяти... може ще чомусь... але я чоботяр без чобіт...
чому у мене все має бути так складно? чому я до всього маю йти такі тернисті всипані битим шклом дороги? А може це всі так?

зате я маю кльове смугасте мило всіляке різне... жовте, червоне, синє, зелене... воно таке барвисте... хоч шось файне...а ще я маю вірша...

А може припинимо бавитись в гру у "все добре"
вишкір з обличчя знімай він уже затісний
не в моді тутешній співати мінорні акорди
тут інші видовища треба... танцюй і радій
впадеш --- вставай і продовжуй своє божевілля
тільки не плач... цьому світу надзайві плачі
хочеш кави попий, не поможе - шукай інше зілля
заболять тебе сльози... вкусися за дупу й мовчи...

а може припинимо бавитись в гру... вже дістало
палітра багата і пензлі їдять кольорИ
я написалася тиші удоста, як кави
та чотири стіни, затискають в мені своїх три...