після УЗД

Ти закінчив телефонну розмову чи вийшов від лікаря – і йдеш до кіоску купувати цигарки. Соромливо, наче підліток, який купує перший презерватив, просиш пачку найлегших. Бо ж не куриш. А тут закортіло. Ти десь чув, що це допомагає заспокоїти нерви. Береш цигарки, невміло зриваєш упаковку, припалюєш, затяжка. Помагає? Так хочеться в це вірити!
Те, що в тебе на серці, не розвіється з цигарковим димом. Все одно очі задивлені в одну точку, якої, проте, не бачать. Кілька глибоких вдохів із затримкою дихання. Десь написано, що так знімають стрес. Розвіюється дим, догоряє цигарка – нічого не змінюється. Пачка цигарок виявляється непотрібною. Ти просто викидаєш її в смітник. Очі далі вдивляються в одну точку, якої не бачать. Ти вже не контролюєш дихання. Збоку твої вдохи й видихи виглядають як приглушене ридання. На язику, в серці, в думках вертиться одне єдине запитання: «Це правда? Чому так?». Хоч ще нічого й не відомо. А невідомість завжди страшніша від реальності, навіть найгіршої. Н-ні, ти не фаталіст – переконуєш себе. Порадою стає не цигарка. Не дихання. Зовсім чужі люди й чужі історії. Млієш від їхньої віри. Хтось із них теж колись невміло курив. І зрозумів – це марнота. Зустрічаєш такі глиби віри й любові у гірких, але правдивих розповідях чужих людей, що інколи не стримуєш сліз. Молоді матері, які героїчно виносили дітей. Без надії на здоров’я, а то й життя. Коли «доброзичливці» довкола люб’язно й скрушно радили робити аборт. Але вона вистояла. Вона повна любові, й передає її іншим. Тривоги, тривоги, тривоги… Буде твоя дитина здоровою? Лікар все правильно побачив? Це все другорядне. На першому місці – віра й любов. Віра в Божу силу й доброту. Любов до своєї ненародженої дитинки. Вона твоя. Вона теж тебе любить. Лікує не лікар. Лікує любов. Значить, моя дитинка буде здоровою.