Перша історія Христинки-мандаринки Три оповіді про народження Божого чуда!

Оповідь перша: "В передчутті чуда, або весільний подарунок згори"

Щоби все було чинно й правильно, розпочну з початку. У нашому випадку – з весілля. Відповідь на питання «чому» проста і досить банальна; бо напередодні цій святковій даті хотіли завадити «червоні монстрики». Правда, їх злобний план зірвався, бо свято таки вдалося і я аніскілечки не нервувалася (зате, досить активно і щиро дякувала Богові за людей, які придумали тампони ) (зашарілася….)

Оскільки з «монстриками» ми відтоді не бачилися (то вже Христина постаралася), то знаючі люди рекомендували дату останньої зустрічі запам’ятати і від неї 40 щасливих тижнів рахувати. Причому, щасливими я їх називаю без перебільшення.
Зразкова вагітність. Це якщо описувати коротко. Благословенна вагітність. – Якщо говорити про суть речей.
Коли ми ще не знали, що вагітні, у мене піднялася температура. Перший раз все саме пройшло, але за день – повторилося знову. Самопочуття було не з хороших. Батьки надавали купу ліків; але ми з чоловіком противники медпрепаратів без крайньої потреби, тому вони залишилися нечіпаними. Правда, моє сонечко в ту ніч активно молився; чергував біля мене: міряв температуру, робив компреси і навіть мисочку на всяк випадок приніс (бо я натякнула, що може і «зворотнім зв’язком» все закінчитися). То він потім жартував, мовляв, якщо після цього всього ти не вагітна, то вважай на себе. Але вагітністю тоді не запахло. Температура піднялася через горло – на мигдалині залишився шматочок їжі і почав гнисти. Він і спричинив запалення. Що ми вагітні, дізналися через півмісяця. Але, дяка Богові, що тоді ніяких пігулок не пила, бо на тому терміні для донечки все могло б закінчитися, так і не розпочавшись.

Другий момент, за який дуже переживала моя лікарка – фолієва кислота. Переживала, бо я стала на облік не в потрібних 12, а в 16 тижнів. Зізнаюсь, зробила це свідомо. Начиталась про тих лікарів, їхні жахалки і зайві нервові моменти, то й вирішила, що нема чого псувати собі насолоду вагітністю. Тим паче, що жодних токсикозів чи інших неприємностей у мене й близько не було (навіть ні разу не кашлянула за всі 9-ть місяців). Так от, вона переживала, що я не приймала фолієву кислоту, а на маляті це могло кепсько позначитися .
Але свідомо не здаючись лікарям, я молилася за нашу манюсю. Просила, щоб Бог дав мудрості правильно харчуватися. І, як виявилось пізніше, увесь цей час ми активно сиділи на зелені у якій та ж таки фолька і була. (Тільки цього року з’ясувала, що коханий зелень любить «дуже в міру» Як він щодня салатики й «так шматочками» їв – для мене й досі загадка ).

Решта місяців, днів та годин життя нашої малючки у животику протікала так само зразково. Доня вела себе чемно: щодня перестукувалася з мамою кодовими сигналами, без нагадувань робила зарядку і слухала всі мамині розповіді про татка і світ довкола. І так тривало до тієї особливої ночі…