Осінні дежавюшки...

Ввечері не дуже хотілось виходити на вулицю. Здавалось, що там так холодно... Тож я натягнула на себе все, у що ще влізаю, зверху - куртку, защіпнулась, замоталась шаликом. А надворі виявилось волого і спокійно. Холод від сірих кольорів поглинало імбирно-коричневе листя, яке лише у жовтні так пахне грушами і айвою.
я чітко усвідомлюю, що люблю осінь, років з 8 - точно. Отже, вже 14 років я люблю її, і наша любов взаємна. Чорний мокрий асфальт, жовтогаряче листя, сіре небо, тролейбуси осінніх кольорів... і постійне відчуття, наче я все це або вже десь бачила, або мріяла побачити.
І ти ідеш назустріч - точно такий, як 10 років тому. І мені точно так само гаряче дивитись на тебе з відстані 100 кроків, хоч часом і здається, що вже нема між нами загадок і таємниць... А ти пливеш цією осінню, наче стрункий фрегат золотистим морем на заході сонця. Мені назустріч...
Восени я особливо гостро розумію, що живу у своїй власній мрії, яка збулась. Саме так. Є всякі різні цілі і прагнення, є багато роботи і багато такого, що потребує сил і уваги. Але це ж тому, що життя - воно динамічне. Не картинка, а 3D, рухоме, мінливе...
Дивовижно красива алея з каштанів, горіхів і аличі, яку видно з наших вікон. Вистелена листям, тисячі разів пройдена нашими ногами. І небагато ж мені треба, щоб потрапити у казковий світ мрій, спогадів і дежавю - просто вийти на цю алею чудового жовтневого вечора...