Осінь...

Ця осінь з очима кольору вишні,
Це листя, що падає золотом вниз,
Це місто, де ходить дахами Всевишній,
Цей дощ, наче осені вічний каприз...
Цей жовтень не жовтий і не зелений,
Він кольору щастя і теплих дощів.
Блукає кохання між гілками клена
І слухає осені лагідний спів.
Ця осінь чомусь загадково-печальна,
Ця осінь замріяно дивиться ввись..
В очах - нерозгадана вічная тайна
Про те, що ще збудеться, може, колись...
Ця осінь, це листя, це місто, цей дощ...
Цей жовтень з коханням заплутались в клені.
Бруківка, будинки і гамір всіх площ
Співають цій осені гімни шалені.
Ця осінь з очима кольору смутку
Так довго не хоче тепло відпускати,
Кидає під ноги ніжності жмутки
І мріє про те, що ще буде кохати...

Людмила Пуляєва